«Якщо мова йде про схожі випадки з вивезенням Развозжаєва (російського опозиціонера – Ред.), то в нашій діяльності прямо чи опосередковано стикалися з трьома такими ситуаціями за останні три роки. Перший з них стався 2009 року, коли до нас звернувся громадянин Узбекистану Умід Хамроєв, який в Україні попросив про надання статусу біженця. За кілька днів до нового року він зник безвісти. Він не мав ні бажання, ні змоги виїздити з України і повертатися до Узбекистану, де проти нього було порушено кримінальну справу, а також не взяв із собою особисті речі. Пізніше ми дізналися від його родичів, бо офіційної інформації отримати не могли, що його виявили у тюрмі на території Узбекистану. Державні органи взагалі відмовлялися надавати інформацію, посилаючись на захист персональних даних», – розповів Буткевич. При цьому він наголосив, що може говорити лише про ті випадкі, які набули значного резонансу, чи у зв'язку із безпосереднім зверненням до них іноземців з відповідними скаргами.
Другий випадок – це викрадення з території України палестинського інженера Дірара Абу-Сісі.
«Відмінність у цій ситуації полягає в тому, що він не був біженцем. Він був зареєстрований у Близькосхідному агентстві ООН для допомоги палестинським біженцям та організації робіт – спеціалізоване агентство ООН, яке опікується правами палестинців на території Близького Сходу. Відповідно він перебував під цим мандатом. Його викрали з харківського потягу. Пізніше він з’явився в ізраїльській в’язниці», – зазначив експерт.
За словами Буткевича, випадок з російським опозиціонером Леонідом Развозжаєвим дуже схожий на два попередніх.
«Це зникнення людини з території країни, яка у всякому разі чітко заявила про бажання отримати тут притулок і небажання повертатися до Росії. Казати про три випадки, що це багато чи мало, немає ніякого сенсу, тому що один такий випадок – це вже на один більше, ніж треба. І звичайно дещо шокує географія, тому що спільні інтереси узбекських, ізраїльських і зараз російських силових структур призводять до порушення прав іноземних громадян, які перебувають на території України. Це достатньо шокує», – заявив Буткевич.
Водночас експерт зазначив, що окрім таких випадків в Україні трапляються й інші порушення прав біженців.
«Найстрашніше, що може статися з біженцем або шукачем притулку, – це примусове видворення або примусове повернення до країни, де на цю людину чекає небезпека переслідування. Це найгрубіше порушення в тому числі засадничих документів, зокрема, Конвенції ООН про статус біженців 1951 року. Такі випадки у нас ставалися частіше. За останні кілька місяців було щонайменше два скандальних випадки, коли людина, яка попросила притулку за статусом біженця, примусово повернули назад попри те, що її прохання не було остаточно відхилене», – зазначив він.
Щодо можливих санкції з боку ООН у зв’язку з порушенням прав біженців в Україні, Буткевич заявив:
«Такі заяви були часто. Однак, на жаль, фактично інструментів і ефективних санкцій не існує на даний момент. У всякому разі засоби ООН не мають достатньо інструментарію, щоб навіть закликати до введення певних санкцій. Вони напевно могли би бути застосовані в рамках міжнародних правових організацій ООН. Але це надзвичайно тривала і клопітка процедура. Тим паче, більшість рішень або резолюцій оонівських структур мають рекомендаційний характер, а не обов’язковий. Санкції з боку Ради Європи більш практичний варіант, але знову ж таки частіше це – на рівні риторики політичного рівня».
«Єдиним на даний момент очевидним дієвим механізмом (впливу на порушення прав біженців – Ред.) залишається Євросуд з прав людини, але для цього або сама людина, яку видворили, або хтось з її представників повинен подати скаргу. Тобто якщо ООН говорить про притягнення держави до відповідальності в нашому регіоні і, зокрема, в Україні мають на увазі традиційно Євросуд», – підсумував він.