Коментуючи інформацію у ЗМІ, що завдяки будівництву заводів по газифікації вугілля вдасться отримати до 6 млрд кубометрів газу щорічно, а за рахунок переведення теплокомуненерго на вугілля – зменшити споживання газу ще на 12-13 млрд куб. м, Гончар зазначив:
«Наскільки ці цифри реальні, а не перебільшені, сказати складно. Потрібно, щоб міністерство оприлюднило відповідні розрахунки. Проте ця оборудка залишає чимало запитань. Загалом напрямок можна вважати логічним в контексті проблеми україно-російських відносин з високою ціною на газ і непоступливістю Росії. І тому заміщуємо газ тим, що маємо – вугіллям. Але проблема спалювання вугілля є вельми неоднозначною з точки зору дотримання природоохоронних вимог і стандартів. Тим більше, коли мова йде про спалювання вугілля на основі китайських технологій».
Зокрема, в експерта виникає питання якості такого устаткування.
«Всі прекрасно розуміють, що китайські технології це ті ж самі європейські чи американські, які просто скопіювали в Китаї. Виникає питання якості цього устаткування. Постає питання, чому ми віддаємо перевагу покупці устаткування, яке викликає як питання якості, так і питання умов постачання цього товару», – зазначив Гончар.
За словами експерта, Україна може зіштовхнутися з проблемою дотримання директив Європейського Союзу, які Україна зобов’язана виконувати в рамках договору щодо енергетичного співтовариства.
«Україна може зіштовхнутися в перспективі з проблемою дотримання відповідних екологічних директив Європейського Союзу, обов’язок імплементації якої зафіксований за Україною з моменту приєднання її до договору енергетичного співтовариства. У мене є великі сумніви, що за допомогою китайських технологій ми зможемо це зробити», – відзначає він.
Гончар припускає, що «китайський виробник може дотримуватись цих стандартів».
«Але чи буде на цьому наполягати українська сторона? І якщо так, то якою буде вартість цього. Зрештою може виявитися, що це більш дешеве порівняно з американським чи європейським устаткування дорого коштуватиме», – зазначає він.
Експерт припускає, що відповідна домовленість саме з Китаєм пов’язана з тим, що «напевно китайці пропонують найбільш комфортні умови і найбільший з можливих відсотків отримання преміальних для тих, хто пов’язаний з цією оборудкою».
«Китайці не переймаються європейськими чи західними підходами прозорості. Їх правова система дозволяє виконувати корупційні дії щодо відповідальних чиновників інших країн. І це впринципі кваліфікується як просування китайських економічних інтересів за кордон. Тому в даному випадку вибір китайського варіанту у вирішенні проблеми газозаміщення, модернізації української електрогенерації продиктований швидше, скажімо, «шкурними» інтересами корумпованої бюрократії і тих політичних фігур з вищого керівництва держави, які сприяють подібним діянням», – зауважив Гончар.
«Так, Китай не переймається вимогами прозорості на відміну від західних підходів, але це не означає, що китайська сторона, даючи гроші в кредит, буде виходити з благодійницьких міркувань. У них будуть свої умови. І якоюсь мірою це може виявитися, мовляв, проміняли шило на мило: газову залежність від Росії на реставрацію вугільної генерації не за сучасними європейськими стандартами, а за стандартами минулого століття в китайському виконанні», – відзначив експерт.
Підсумовуючи Гончар сказав: «Зрештою все може завершитись тим, що заплатимо здоров’ям громадян, що мешкатимуть навколо цих заводів і власне будемо розплачуватися новими проблемами боргового характеру: на додаток до російських проблем додамо собі й китайських».