Військове залякування є лише однією з багатьох тактик, до яких вдається Кремль, сіючи розбрат. Заходу слід замислитися, як протидіяти зброї, що її Росія застосовує вже зараз. Це зброя наступного покоління в статичній війні без військових методів. Про це на сторінках Тижня пише Едвард Лукас, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (СЕРА, Варшава й Вашингтон).
«Одна з нових небезпек, що чигає на нас, — deepfakes, тобто створені програмами аудіо- та відеоматеріали, які показують реальні дії реальних людей, які насправді ніколи такого не робили й не казали. Ми давно знаємо, що комп’ютерна графіка використовується в кіноіндустрії. Раніше ці технології були дорогими й потребували багато праці. Нині вони дешеві й швидкі. За допомогою deepfake можна виставити політика на посміховисько або викликати до нього осуд. Можна видати наказ із вимогою здатися противникові», — повідомив він.
За словами експерта, другою, дотичною, небезпекою є штучний інтелект і машинне навчання, завдяки якому можна реалістично підробити електронну взаємодію, як-от телефонні дзвінки, листування в чатах тощо, і використати підробки для політичних або ворожих цілей. Потоком імовірних телефонних дзвінків, повідомлень і дописів у соцмережах можна шокувати або відволікати виборців, можна формувати громадську думку.
«Третьою небезпечною тактикою є супердоксинґ — онлайн-залякування, що змушують критиків замовкнути. Доксинґ не новий інструмент, але людські та електронні ресурси розвідувальної служби країни здатні зробити його значно дошкульнішим та дієвішим. Він може застосовуватися для витоку приватної інформації, щоб експлуатувати чиїсь слабинки або потенційні конфузи в особистому житті, а також проти родичів відомої особи», — пише Лукас.
Четвертою тактикою якої слід остерігатися, продовжує він, є посилене використання вразливих соціальних верств. На Заході падає рівень суспільної довіри, зростає небезпека розколів і бунтів. Зв’язки росіян із рухами протесту, добровольчими загонами та іншими соціальними й культурними організаціями поширюються в багатьох європейських країнах. Це може робитися для того, щоб політизувати їх або використати для диверсійних дій.
«Про цю зброю російське телебачення не розповідає. Запитайте себе: чому?», – поставив він риторичне запитання.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»