Переговори минулого тижня між прем’єр-міністром Росії Міхаілом Мішустіним і президентом Білорусі Аляксандром Лукашенкою передвіщають поновлення переговорів про тісніші економічні й політичні зв’язки. Росія надасть фінансову й політичну допомогу Мінську в обмін на підкорення. Про це на сторінках Тижня пише Едвард Лукас, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон).
За його словами, більше подробиць стане відомо після того, як Лукашенка зустрінеться з російським лідером Владіміром Путіним 14 вересня. Для Кремля це має сенс із погляду тактики. Ти щось даєш для того, щоб щось отримати. Більша військова присутність у Білорусі, віяння геополітичної слави й шанс (безсумнівно) для посіпак у Москві заволодіти вигідними активами, напевно, варті всіх можливих труднощів і брудної роботи через розгін продемократичних протестів.
Проте, зауважує Лукас, зі стратегічного погляду цей підхід катастрофічний. Протести в Білорусі досі відрізнялися тим, що не мали антиросійських чи антикремлівських настроїв. Ніхто не скаржиться на радянське захоплення Білоруської Народної Республіки 1919 року. Ніхто не вимагає відповідальності за злочини, скоєні Кремлем на білоруській території протягом останніх десятиліть. Ніхто не скаржиться на русифікацію за хрущовської доби. Ніхто не розмахує прапорами Європейського Союзу або НАТО, не закликає до рішучого переспрямування геополітичної орієнтації країни на Захід. Протести зосереджені на простих, невідкладних вимогах: вільні вибори, звільнення політичних в’язнів і припинення жорстоких дій поліції.
«Росія мала б радіти цьому. Нехай режим Лукашенки розплачується за погане управління. Демократичні виступи в Білорусі, може, і дошкуляють, але хитра, могутня Росія впорається з крахом так само, як 2018 року після падіння клептократичного й авторитарного режиму у Вірменії. Натомість, підтримуючи режим в обмін на те, що сприйматиметься як згубний і принизливий утиск білоруського суверенітету, Кремль спричинить проблему, якої понад усе прагне уникнути, — антиросійські (чи принаймні антиколоніальні) настрої в країні, що є його останньою союзницею», — наголосив експерт.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»