Напередодні саміту НАТО тремтить, і то перед лицем потенційної поведінки не ворогів, а друзів. Один головний біль — флірт Туреччини з Росією. Другий — запальна вдача і довгий язик Дональда Трампа. Про це на сторінках Тижня пише Едвард Лукас, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (СЕРА, Варшава й Вашингтон).
«Легковажна відмова американського президента від підтримки курдських бойовиків на півночі Сирії змушує й інших союзників США тривожитися. НАТО нині в чудовій формі, але лише доти, доки не виникне необхідність це перевірити. Європа не справляється з викликом із боку Китаю. Європейці справді можуть, як каже президент Франції Емманюель Макрон, втратити контроль над своєю долею», — пише він.
Лукас зауважує, що помилка президента Франції не в аналізі, а в пропонованих ним рішеннях. Якщо НАТО похитнулося, слід його підперти, а не атакувати. Європейська ініціатива втручання на чолі з Францією не замінить Альянсу. Їй справді вдалося здобути підтримку водночас Фінляндії (не входить до НАТО) та Естонії (найвідданішої країни — члена НАТО). Проте ініціативі бракує більшості елементів (починаючи від збройного потенціалу, розвідки та логістики), необхідних для створення справжнього військового утворення.
«На випадок серйозної конфронтації з Росією Європі досі потрібні Сполучені Штати для забезпечення надійної оборони. Щоб це змінити, необхідні час, гроші й політична воля, а не пафосні заяви Єлисейського палацу», — наголошує експерт.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»