Найважливіше завдання контррозвідки — діяти агресивно, потрібні подвійні агенти, а то хитромудра й ризикована робота, яка, щоправда, у разі ефективності дає приголомшливі результати. Про це на сторінках Тижня пише Едвард Лукас, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (СЕРА, Варшава й Вашингтон).
«Найважливіше завдання контррозвідки — діяти агресивно. Спроби піймати шпигунів завдяки вправній детективній роботі потребують забагато зусиль і часу. Якщо проникнути в табір другої сторони, можна дістати цінні підказки, а може, і побачити всю картину. Це означає, що потрібні подвійні агенти, а то хитромудра й ризикована робота, яка, щоправда, у разі ефективності дає приголомшливі результати», — пояснює він.
Лукас зауважує, що серед інших «заповідей» (чи радше суворих настанов) контррозвідки: знати історію, не здаватися, розробляти методи стеження, вчитися на уроках історії, приділяти час аналізу, забезпечувати належну підготовку агентів тощо.
«Настанови ці не суперечливі, просто потребують багато зусиль. Суттєвішим нюансом є те, що серед мисливців на шпигунів потрібно проводити ротації. Тривала діяльність поглиблює досвід агента, але й також збільшує ризик того, що він буде доведений до божевілля або припускатиметься помилок. Державна зрада є злочином, тож не обійтися без поліції та прокуратури. Проте в розвідки й правоохоронних органів можуть бути різні пріоритети. Як краще: стежити за зрадником чи посадити за ґрати?», — пише експерт.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»