Якщо поглянути на геополітичну арену, Європа тримається на задвірках, нею майже нехтують у великих конфліктах і суперництвах, що вирують нині у світі. Про це на сторінках Тижня пише Едвард Лукас, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (СЕРА, Варшава й Вашингтон).
«Що робить вона з конфліктом між Іраном та Саудівською Аравією? Чи з дотичним конфліктом Саудівської Аравії та Ємену? Європи не видно в мирному процесі на Близькому Сході, чи то пак його залишках. Не простежується жодної її ролі у війні в Сирії чи гуманітарній кризі у Венесуелі. Вона мовчки й ошелешено стежить за Китаєм. Навіть у найближчому сусідстві європейці провалилися у своїх діях щодо України та Західних Балкан. Єдиною відчутно успішною політикою виявився підкуп Туреччини, щоб зупинити потік біженців на північ, а також доволі обмежені зусилля під егідою Франції зі стабілізації в Північній Африці», — пояснив він.
Лукас зауважив, що частина проблема тимчасова. Нові лідери ЄС ще не прийшли до влади. Попередні вже своє відстріляли. Залишки політичної енергії з’їдає Brexit. Інша, серйозніша частина полягає в структурі. Великі європейські країни, зокрема Франція та Німеччина, прагнуть будувати власну зовнішню політику, не озираючись на єврократів у Брюсселі. Інституції ЄС можуть досхочу ухвалювати рішення, коли йдеться про неважливе питання чи неефективну політику, а бажано і те, й інше. Але на головну арену Євросоюз допускається тільки в ролі другого плану — повторювати репліки, уже озвучені акторами в головних ролях.
Однак, за словами експерта, найбільша проблема в тому, що ЄС не може вирішити, чи хоче бути союзником Америки, чи, навпаки, створювати противагу Адміністрації президента США, яку європейська еліта переважно вважає ексцентричною, ворожою та егоїстичною.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»