«Епідемія» фейків, що отруює віртуальне життя, спалахнула через анонімність. Стає надзвичайно важко довести, хто ми, із ким маємо справу та чи належно діємо в інтернеті. Про це на сторінках Тижня пише Едвард Лукас, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (СЕРА, Варшава й Вашингтон).
Він зауважує, що анонімність дає змогу створювати фейкові сайти та поштові скриньки, а це те, що треба для кіберзлочинців.
«Пройдисвіти, що поширюють дезінформацію та брехливі новини, теж користаються з анонімності. Нам здається, що побачене на екрані — реальність. Ми не усвідомлюємо, що диваки, шахраї чи безчесні аналітичні центри (на зразок Cambridge Analytica) можуть навмисно підсунути вигідну їм інформацію», — пише Лукас.
Експерт пояснює, що хотілося б негайно заборонити шкідливі матеріали. Однак контроль над контентом — справа непроста. У людей різні смаки. Те, що для одного жорстокий наклеп, для другого — гостра сатира.
«Ми не усвідомлюємо, яка крихка межа між правдою та брехнею. Безвідповідальна вигадка чи грайлива спекуляція? Неприпустима упередженість чи в’їдлива дотепність? Однобічне висвітлення подій чи спрощений і влучний виклад? Що менше такі питання доходять до критики у вільному суспільстві (що й казати про обговорення на рівні політиків), то краще», — пише він.
Лукас вважає, що потрібно позбутися «безликих» джерел інформації. Анонімність буває доречною, скажімо, у таємній діяльності із захисту прав людини. Проте вона не може бути вихідним параметром простору, що став центральною нервовою системою сучасної цивілізації.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»