У.Т.: Австрія має довгу історію зв’язків з Україною. Такі наші території, як Галичина, Буковина й Закарпаття тривалий час були частинами Австро-Угорської імперії. Однак у ХХ столітті на Заході переважав стереотип, що Україна – частина Росії. Чи усвідомлює сьогодні австрійське суспільство, що Україна – не Росія? Чи бачить воно нашу країну частиною Європи?
– Справді, Австрія має довгу історію зв’язків із великими частинами Західної України, які колись належали до Австро-Угорської імперії від кінця XVIII століття й до Першої світової війни. Наприкінці XIX – на початку ХХ століття генерації українських політиків, журналістів та інтелектуалів, зокрема така особистість, як Іван Франко, побачили стару австрійську парламентську систему, верховенство права та свободу преси.
Чимало австрійців відчували певну ностальгію за такими університетськими містами, як Львів та Чернівці, але після 1918 року ці регіони віддалились і стали недосяжними. Завдяки мистецтву й, зокрема, літературі – згадаймо бодай такого автора, як Йозеф Рот, – історія і життя в Галичині досягнули ширшої австрійської аудиторії в ХХ столітті.
Лише після розпаду Радянського Союзу Україна знову виділилась як окремий суб’єкт у загальному сприйманні Західної Європи. Після того, як вона здобула незалежність у 1991-му, Київ дедалі більше ставав відомий як європейська столиця. Помаранчева революція знову зробила Україну знаною. Зокрема, від 2005 року простежується позитивна тенденція збільшення потоку австрійців до вашої країни, причому чимало з них відвідують її вперше.
Євро-2012 дає великі шанси Україні бути поміченою багатьма, хто мало знає про цю країну – одну з найбільших у Європі. Це унікальна нагода, якої не можна змарнувати.
До речі, кілька днів тому ми відзначали 20 років двосторонніх дипломатичних відносин між Австрією і Україною.
Читайте також: Звідки родом протиріччя між «старою» і «новою» Європою
У.Т.: Австрія – це західноєвропейська держава, традиційно відкритіша до Сходу. Чи має австрійський політикум розуміння того, наскільки важливо приєднати Україну до решти Європи?
– Серед політичних партій, представлених в австрійському парламенті, є широкий консенсус стосовно відносин із Україною. Ми надаємо великої ваги тутешнім подіям; наявною є солідна підтримка руху Києва до ЄС, наближення українського законодавства до європейського, виконання Україною зобов’язань перед Європою та втілення європейських цінностей. Упродовж останнього року, однак, в Австрії та в інших країнах ЄС певні групи дедалі більше сумнівалися в тому, наскільки серйозно Україна сприймає свої зобов’язання щодо європейських цінностей і стандартів.
У.Т.: Україна очолює Центральноєвропейську ініціативу від 1 січня 2012 року. Австрія традиційно відіграє провідну роль у цій організації. Які можливості надає ЦЄІ у плані сприяння євроінтеграції України?
– ЦЄІ – найбільший і найстарший міжурядовий форум регіональної співпраці в Європі. Він охоплює 18 країн різного розміру й економічної потужності, з різною історією та політикою. Половина з них – члени ЄС. Скоро 10-ю такою країною стане Хорватія. Інші члени ЦЄІ – це «сусіди» в плані тісної співпраці (як кандидати чи потенційні кандидати). ЦЄІ послідовно підтримує добросусідські відносини, стабільність, безпеку держав регіону, збільшуючи економічну й соціальну пов’язаність у межах чинного на сьогодні Європейського Союзу та його майбутнього розширеного складу. Діяльність ЦЄІ покликана, зокрема, допомогти країнам-членам зблизитися з ЄС.
Справді сильною стороною ЦЄІ є те, що цій організації вдалося перетворити відмінності між своїми членами на додаткову перевагу. Вона дала кожній із цих країн відчуття, що в їхніх руках – різні механізми співробітництва, й у такий спосіб сприяла співпраці та взаємній допомозі з метою наближення до ЄС. Сьогодні ЦЄІ – двигун регіональної співпраці заради європейської інтеграції: європейська перспектива країн-членів залишається її основною місією. Понад те, маючи вихід до трьох морів (Балтійського, Адріатичного та Чорного) й Дунай посередині, ЦЄІ володіє всіма передумовами, щоб стати мостом між макрорегіонами. Ця ініціатива вже вносить свою лепту до Стратегії ЄС для Дунайського регіону в таких напрямках, як транспорт, відновлювані джерела енергії та дослідження, й очікує нагоди долучитися до творення інших можливих стратегій.
Що стосується інституційних структур, то варто зазначити: нова формула поділу повноважень між Секретаріатом ЦЄІ та країною, яка головує, а саме зустріч міністрів закордонних справ у Трієсті й саміт організації в країні-очільниці, добре спрацювали торік за головування Сербії, ставши одним із чинників загального успіху та помітності ЦЄІ. Ми сподіваємось, що цей формат буде повторено й за головування України.
У.Т. : На вашу думку, наскільки ефективно Україна використовує ці можливості?
– Мене вразило те, наскільки активно східні країни-члени ЦЄІ, зокрема Україна, брали участь у діяльності ЦЄІ. У 2006-2010 заступником генерального секретаря ЦЄІ був українець. Команда, яка працюватиме під час головування України в 2012 році, має на меті ще більше підсилити зв’язок і роль України в ЦЄІ. Перспектива європейської інтеграції залишається сильною мотивацією для України. Стратегія ЄС щодо Дунайського регіону вважається важливою ініціативою, спрямованою на підсилання регіональної співпраці на цій території.
У.Т.: Як далеко, на вашу думку, може зайти процес охолодження відносин між ЄС і офіційним Києвом, якщо українська влада продовжуватиме ігнорувати заклики зупинити політичні репресії і поважати права людини?
– Перешкоди на шляху європейської інтеграції України – це не тільки переслідування й недопуск до політичної діяльності окремих колишніх урядовців. Якщо демократичних цінностей і принципів правової держави не дотримуються і не охороняють узагалі, і не підвищують стандартів – будь-які декларації про намір наблизити Україну до Євросоюзу буде сприйнято з недовірою.
У.Т.: Чи готові у ЄС чітко розмежувати ставлення до нинішньої влади та українського народу?
– Корисно подивитися на інший приклад. У Білорусі політика Євросоюзу чітко розрізняє уряд і владу, з одного боку, а з другого – громадянське суспільство і все населення загалом.
Звісно, Україна – не Білорусь і не Росія. Але багато лідерів помилилися, думаючи, що не можна ефективно вжити певних заходів, бо так чи так це вдарить по населенню. Це досить-таки цинічна позиція.
Візьмімо для прикладу лібералізацію візового режиму. Зараз ми на першій стадії технічного процесу, який полягає у прийнятті Україною необхідного законодавства. Тут бачимо певні затримки стосовно біометричної документації та антикорупційної стратегії і нормативної бази.
Пройшло 15 місяців після погодження плану дій ЄС – Україна, а все ще немає антикорупційної стратегії та відповідних законів. Щойно буде запроваджено необхідну правову основу, почнеться друга стадія – аналіз впливу нового законодавства.
Як бачимо, не можна поспішати, якщо зобов’язання вчасно не виконуються. Інший крайній приклад – це прийняті Україною зобов’язання під час вступу до Ради Європи 16 років тому, на що вказує нещодавно прийнята резолюція ПАРЄ.
Читайте також: Резолюція ПАРЄ щодо України (повний текст, з правками)
У.Т.: Наскільки активний австрійський бізнес в Україні сьогодні?
– За даними Державної служба статистики України, Австрія посідає четверте місце за обсягами інвестицій у вашу країну з показником $3,54 млрд. Це сильний коефіцієнт активності. Більшість австрійських інвестицій сконцентровано у фінансовому секторі. Майже всі великі австрійські банки й страхові компанії були серед перших закордонних інвесторів у цих галузях. Останніми роками економічна діяльність наших компаній поширилися на багато різних секторів, як-от телекомунікації, виробництво (як машинобудування, так і виробництво споживчих товарів), імпорт автомобілів, харчування та дистрибуція продуктів, сільське господарство, нерухомість, а також екологічні послуги, як-то прибирання сміття, – і це аж ніяк не повний перелік.
Однак через складний бізнес-клімат багато австрійських компаній і досі надають перевагу торгівлі з Україною перед інвестиціями в неї. Недавня криза позначилася на активності австрійських компаній у вашій країні, хоча лише кілька з них цілком залишили український ринок. 2010 рік був, поза сумнівом, періодом відновлення, а 2011-го позитивні тенденції збільшення обсягу тривали.
У.Т. : Які сектори української економіки найбільше цікавлять австрійських інвесторів? Чи можна очікувати приходу нових австрійських компаній на український ринок у недалекому майбутньому?
– Як я вже відзначив, більшість інвестицій припали на фінансовий сектор. Ми, безумовно, можемо побачити диверсифікацію, тобто тенденцію до розширення, по суті, в усі інші сектори. Мені здається, що інтерес до України зростає, хоча переважає вичікувальне ставлення з огляду на значні ризики й малий прогрес у царині верховенства права. Бізнес-клімат, за всіма показниками, ще не виправдав сподівань.
Перспективні сектори – це ті, які дані природою: сільське господарство, мінерали та енергоресурси. Що стосується промислового та економічного спадку Радянського Союзу, то австрійські підприємства й далі активно відроджують і відновлюють важке машинобудування, але водночас виходять у нові перспективні ділянки, які будуть життєво важливими для майбутнього України – відновлювані джерела енергії, екологічні технології та послуги, містобудування, а також сфера послуг.
У.Т. : Як Україні покращити інвестиційний клімат?
– Інвестиції усюди пов’язані з ризиками. Для бізнесмена головними ризиками є, зокрема, економічні, політичні й правові. З огляду на глобальне економічне середовище й взаємні торгівельні зв’язки окремо взятій країні важко самій зменшити економічний ризик.
Ризики в політичній та правовій сферах потрібно розглядати головно у внутрішньонаціональному контексті. Ось тут я можу побачити виклики, які постають перед більшістю іноземних інвесторів. Існує певна ймовірність того, що глобальне економічне середовище залишиться несприятливим ще деякий час, а тому кожній країні варто зменшити політичні й правові ризики.
Що стосується України, то в центрі уваги мають бути зусилля щодо зміцнення верховенства права, сприяння незалежності судової гілки та прагнення до більшої рівноваги між судовими органами. Мало хто з оглядачів міг би сказати, що в цьому контексті недавно було досягнуто значного поступу.
Читайте також: Реалізація національних проектів в Україні супроводжується зловживаннями, прикритими порожніми обіцянками
У.Т.: За останні 10 років австрійські банки були серед найбільших інвесторів відповідного сектору в центрально- та східноєвропейських країнах, зокрема й в Україні. Але з поглибленням суверенної боргової кризи на периферії єврозони уряд Австрії рекомендував таким фінансовим інституціям, як Erste Bank, Raiffeisen Bank тощо (які присутні на українському ринку) обмежувати кредитні лінії. Наскільки є обґрунтованою загроза, що в разі поглиблення кризи в ЄС ці обмеження можуть перерости у скорочення капіталовкладень – тобто вилучення капітальних інвестицій з українських філій цих банків?
– Як завжди, важко сказати, чи покращиться скоро світова економіка, чи суверенна боргова криза в багатьох західних країнах поглибиться. Гадаю, багатьом із них потрібно ще чимало зробити, щоб подолати цю кризу. Австрії безпосередньо не загрожує великий ризик спаду. Рівень нашого державного боргу відносно скромний, але і його потрібно поступово знижувати, від 72% ВВП до 60%. Утім, дефіцит австрійського державного сектору був і є куди нижчий, ніж у більшості країн ЄС – навіть у післякризові роки.
Попри те, Управління фінансових ринків Австрії має намір установити ліміт для кредитних ліній австрійських комерційних банків у центральноєвропейських країнах на певному рівні співвідношення кредит-депозит. Більшість наших банків в Україні в цьому контексті достатньо захищені від ризиків, їхні кредитні портфелі добре забезпечені депозитами, тому немає небезпеки браку валютних коштів чи потреби в зовнішньому рефінансуванні. Цих обмежень, як і непевності, що виникає через суверенну боргову кризу в деяких країнах, не слід тлумачити як вилучення капітальних інвестицій з українських філій. Австрійські банки в Україні мають відповідний досвід, достатні масштаби, довготермінову стратегію і витривалість, щоб працювати на тутешньому ринку.
У.Т.: Австрія – одна з найстабільніших країн єврозони, а отже (як і Німеччина чи Нідерланди), може стати донором для її периферії. Що думаєте про ідею перетворення валютного союзу на трансферний?
– Австрія вносить нетто-платежі до бюджету ЄС. Це означає, що наш внесок туди дещо більший, ніж виплати австрійським фермерам, підприємствам, науковцям та ін. – у межах цілої низки програм ЄС. Це дуже складне питання, оскільки платежі відображають не всі економічні наслідки. Сума, яку ми щороку сплачуємо до бюджету ЄС, чітко встановлюється кошторисним законодавством. Скільки ми отримуємо звідти – це динамічне, конкурентне питання. Від австрійців самих (як окремих осіб, так і державних інституцій) залежить, як найкраще використати фонди ЄС. Держави-члени щороку не освоюють великої частини бюджету Євросоюзу – бо проекти або програми не визначаються вчасно, або не зовсім відповідають законодавству ЄС.
До речі, Україна як країна-сусід має право доступу до багатьох програм ЄС – але, на жаль, не може використовувати більш ніж €100 млн. з фондів технічної допомоги ЄС. Ще один приклад – «Стратегія ЄС для Дунайського регіону», яка передбачає значні кошти в рамках існуючих рядків бюджету. Ними можна скористатися, якщо дух запропонованого проекту не суперечить цій стратегії.
Інше питання – який сукупний економічний ефект у чистому вираженні від нашого членства у Євросоюзі. Більшість фахівців погоджуються з думкою, що Австрія дуже виграла від нього. Це можна проілюструвати в кілька способів. Від 1995 року її економіка значно зросла, стала більш конкурентоспроможною, інтернаціоналізованою. Наш експорт – а більшість торгівлі припадає на ЄС – різко зріс. Ось уже кілька років зберігається позитивний зовнішній платіжний баланс, тоді як 20 років тому він був хронічно негативним. За останні 10 – чистий обсяг наших прямих іноземних інвестицій зріс від нуля приблизно до €10 млрд за рік, більшість яких вкладають у Східну Європу.
До членства у ЄС наш доступ на ринок був дуже обмежений. Після створення Європейського валютно-економічного союзу більш як половина нашої торгівлі припадає на єврозону – без бар’єрів, операційних витрат, багатьох ризиків, які 15 років тому слід було страхувати або брати до уваги під час формування цінової політики. На мою думку, це порівняння також може показати потенційний вплив вільної торгівлі України з Європою: доступ на ринок, де є приблизно 500 млн споживачів із набагато вищою купівельною спроможністю.
Лідери ЄС щойно прийняли низку правил, спрямованих на покращення бюджетної дисципліни через «фіскальний пакт», щоб збільшити конвергенцію в єврозоні, узгодити економічну політику й покращити управління нею.
25 країн ЄС погодилися, що державний бюджет має бути або збалансованим, або профіцитним. Держави з надмірним дефіцитом запровадять програму бюджетного й економічного партнерства, куди входить детальний опис реформ для врегулювання надмірного бюджетного дефіциту.
Можливо, до повного впровадження цієї нової стратегії пройде певний час: адже держави ЄС повинні самі визначати пріоритети, відповідно до своїх конкретних потреб і обставин. Наприклад, Австрія має найнижчі показники безробіття в ЄС. Це значить, що своєю політикою працевлаштування і створення нових робочих місць ми можемо помітно відрізнятися від інших країн, де рівень безробіття зашкалює за 20%, а в деяких членів ЄС серед молоді навіть вищий. Особисто я не бачу причин для перетворення Європейського валютно-економічного союзу на так званий «трансферний» союз. Борги завжди повинні бути сплачені тими, хто їх накопичив. Будь-який «клуб рівноправних», де одні повинні покривати боргові зобов’язання інших, приречений на розвал.
Читайте також: Криза євро може розбудити Європу
У.Т. : Державний борг Австрії різко збільшився: з €133 млрд у 1999 році до €260 млрд у 2011-му. Як уряд планує обмежити зростання боргу в майбутньому?
– Наш дефіцит державного сектору дещо нижчий, ніж дефіцити більшості інших близьких за показниками до Австрії країн. Навіть протягом кризових років, 2008-2009, він не перевищував 5% – завдяки найнижчому в ЄС рівню безробіття і диверсифікованій промисловості. Дійсно, борг у державному секторі зріс із 60 з лишнім відсотків до нинішніх 72% ВВП. Але більшість із наших боргів – довготермінові, і відсоткові ставки піднялися на незначну величину. Але тим не менше зараз австрійський уряд завершує розробляти наймасштабніший пакет бюджетної економії в історії країни. За кілька наступних років заплановано заощадити близько €20 млрд. Ми збираємося не допустити перевищення рівня державного боргу понад показник у 60% від ВВП, визначений Маастрихтськими критеріями, і водночас зберегти низький рівень безробіття, забезпечити зростання господарства і економічні інновації.
У.Т. : Нав’язаний Австрії нейтралітет (після виведення окупаційних військ у 1955 році) – це ціна, яку країні довелося заплатити, щоб уникнути німецького сценарію і зберегти територіальну цілісність в умовах протистояння між НАТО і Варшавським договором. Чому Австрія не стала членом НАТО після розвалу СРСР, коли кордони альянсу пересунулися на Схід? Чи планує ваша країна переглянути свій у нейтралітет найближчому майбутньому?
– Нейтралітет став частиною австрійської ідентичності, і більшість австрійців були більше ніж щасливі в історичному 1955 році, коли після десятилітньої окупації країна повернула собі суверенітет.
Після закінчення «холодної війни» Австрія зосередилася на тому, щоб стати членом Європейського співтовариства і Євросоюзу. Наша політика безпеки орієнтується на політику ЄС. Ми беремо участь у спільній політиці безпеки та оборони і робимо в неї свій внесок. Австрія серйозно і відповідально ставиться до свого членства і активно займається питаннями безпеки в контексті ООН, ЄС, ОБСЄ і НАТО – «Партнерство заради миру», а також у Раді Європи. У рамках «Партнерства заради миру»/ Ради євроатлантичного партнерства ми забезпечуємо найбільший за рамками НАТО контингент у Косово, а також були широко залучені до врегулювання в Боснії і Герцеговині. Що стосується новітніх загроз, наприклад, кібербезпеки, ми залишаємося насторожі і беремо участь у відповідних форумах.
Як і в країнах Північної Європи, у Австрії доктрина безпеки (2001 р.) називає членство в НАТО як одну з можливостей. Однак за останні роки зміна нашого нейтрального статусу не була предметом широких дискусій.
Читайте також: Епоха бездіяльності
У.Т. : Ціла низка провідних європейських політиків оголосили про провал політики мультикультуралізму. Як відреагувало на ці заяви австрійське суспільство?
– Моя особиста думка така, що завдяки своїй особливій історії Австрії легше, ніж іншим країнам, сприймати іноземні впливи, оскільки впродовж століть ми були мультиетнічною державою, де в органах влади десятки років використовувались багато різних мов, у тому числі й українська. Хоча в Австрії існує сильна католицька більшість, інші конфесії традиційно мають міцну базу і визнання. Наприклад, майже 100 років мусульмани трактуються як рівні. Інший приклад – це престол православної метрополії в Чернівцях, одному з центрів Австро-Угорської імперії, який охоплював Буковину, Галичину і Західні Балкани (Далматію). І звісно ж, греко-католицька церква багато віків має міцні зв’язки з Австрією, і мені приємно зауважити, що вони продовжуються в багатьох сферах, як духовних, так і наукових.
До речі, ми підтримуємо конференцію Ісламської релігійної освіти в світських державах, яка буде проводитися в Києві у жовтні цього року, оскільки діалог між різними релігійними групами став головною темою нашої міжнародної культурної політики, яка відображає досягнення, цікаві для інших країн.
Особисто я переконаний, що наш світ буде барвистішим і багатограннішим, і будь-яка держава чи людина лише виграє від прагнення до кращого розуміння інших спільнот. Тому я завжди намагаюся заохочувати власних дітей вивчати іноземні мови і розуміти потреби інших, будь то меншини, люди з особливими потребами або економічно незахищені – тобто ті, кому в певний момент може знадобитися додаткова допомога.
У.Т. : Які культурні українсько-австрійські проекти заплановано на 2012 рік?
– Деякі з запланованих на наступні тижні і місяці проектів – це концерти в Харкові, Львові, Києві, книжкові презентації в декількох містах і тижнева наукова конференція в Дрогобичі, де в нас є одна з п’яти так званих «австрійських бібліотек».
У фокусі нашої уваги буде літературний фестиваль «Меридіан» в Чернівцях, дитячий книжковий ярмарок та Міжнародний літературний фестиваль у Львові у вересні, де ми щороку беремо активну участь. Також заплановано провести пам’ятні заходи на честь визначного австрійського політичного журналіста і автора зонгів Юри Зойфера, який народився в Харкові в 1912 році. Зойфер помер від тифу в концтаборі Бухенвальд у 1939 році. Ми спонсоруватимемо переклади і видання творів відомих австрійських письменників, зокрема, таких як Лео Перуц, Артур Шніцлер і Адальберт Штифтер.
В Україну буде запрошено знаменитих австрійських учених для презентації результатів їхніх досліджень: австрійський історик, уродженець Швейцарії Андреас Капеллер представить свою книгу «Nationbuilding Process in Ukraine» («Україна: Процеси націотворення») у Харкові та Львові. Минулого року цю чудову книгу вже було перекладено українською мовою. Боріс Кузмані представить свою нову працю, «Історія Бродів», а австрійський славіст Міхаель Мозер поділиться результатами свого наукового доробку на тему «Мова творів Тараса Шевченка» у Львові. Ми відзначимо століття з дня народження Йозефа Бурга, який помер два роки тому. Йозеф Бург був останнім у Чернівцях автором, який писав на їдиш. Ще ми збираємося запросити австрійських музикантів взяти участь у Єврейському музичному фестивалі цього літа у Львові. За традицією, австрійських митців запрошують восени на театральний фестиваль «Золотий лев» та фестиваль барокової музики до Львова.
Мені приємно відзначити, що останнім часом ми наростили свою культурну присутність в Україні, призначивши недавно нового директора Австрійського культурного форуму. З огляду на важливість України, Міністерство закордонних справ Австрії вирішило створити нову посаду для завідування культурними і науковими зв’язками. Ми хочемо наблизити наші країни одна до одної, поширювати більше інформації про Австрію і наші європейські цінності демократичного, плюралістичного суспільства, про наші здобутки в мистецтві, літературі, кінематографі і музиці серед ширших кіл української інтелектуальної спільноти, і розширювати наш українсько-австрійський діалог.
При кожній нагоді взяти участь у дискусіях зі студентами університетів мене вражають відкритість, відвертість, уміння й таланти молодого покоління. Такі зустрічі я вважаю найкращими моментами моєї роботи на ниві державної дипломатії.
Читайте також: Байдужість держави змушує аматорів зберігати історичну спадщину