Директорів, президентів, голів правлінь запросили поговорити про можливості співпраці дипломатів та представників бізнесу. Олігархів, на жаль, не було. Це, безумовно, підвищило статус заходу, проте й без них все пройшло цілком успішно.
Що може бути спільного між дипломатами й олігархами? Хоч як це банально – гроші. Українські компанії вже давно навчилися, як без сприяння держави налагоджувати потрібні контакти за кордоном і обходяться власними силами. Втім, є моменти, коли така допомога не завадила б. Тим паче, що й держмашина від цього мала б неабиякий зиск.
Як зазначив у своїй промові міністр іноземних справ пан Грищенко, одним із основних завдань міністерства є надання допомоги українським компаніям у просуванні вітчизняної продукції на зовнішні ринки збуту, пошуку потенційних партнерів, проведення презентаційних заходів за кордоном. Особливої ваги міністр надає співпраці з країнами Близького Сходу, Латинської Америки, Азії та Африки. Тому що керівництво цих держав традиційно має визначальний вплив на різні сфери економіки, вирішення питань надання інвестиційних ресурсів та втіленнч масштабних інфраструктурних проектів. Одним словом, без благословення місцевих «царів» всі потуги можуть бути марними. А найкраще домовлятися з ними вміють саме дипломати.
Тому, ідея поговорити і домовитись про співпрацю зацікавила обидва табори. Від кого вона надійшла, важко сказати. Нібито, за словами Грищенка, її озвучив президент. Але і президенту хтось її мусив шепнути на вухо. Тим паче, відбулася вона, акурат після серйозних коливань у зовнішньополітичному курсі України та на тлі погіршення відносин із Європою, коли такі ласі для українських компаній принади європейського ринку стали мимоволі зникати в тумані.
Хоч що там було, акція під офіційною назвою «Засідання ради експортерів при МЗС України» виявилась доволі результативною. МЗС і 13 провідних фінансово-промислових компаній України уклали меморандум про співпрацю.
Не без того, звісно, щоб перемовини відбувалися за зачиненими дверима. Журналістів запросили лише на офіційний початок зустрічі, процедуру підписання і на невеличкий брифінг. Про що говорили в процесі, мабуть, ніхто ніколи зі сторонніх і не дізнається. Чи скаржилися олігархи на свої біди та бездіяльність консульств, чи, можливо, дякували за невтручання, чи ще гірше, пропонували якість відсотки за сприяння та допомогу? Втім, і це не надто суттєво. Будемо вважати ці перемовини маленькою державною таємницею. Важливо, що зустріч відбулася. Адже, як влучно зазначив один з її учасників голова правління провідної вітчизняної компанії, він вперше за багато років мав таку корисну та позитивну розмову в МЗС.
Отже, у чому суть самого меморандуму? Звичайно, українські бізнесмени не проти були б, щоб МЗС, яке має непоганий досвід, посприяло їхньому бізнесу. На рівні закордонних послів дещо активніше відстоювало інтереси українського капіталу, сприяло встановленню нових ділових контактів, організації візитів бізнесменів, допомагало б відкривати нові ринки збуту, сприяло би зростанню обсягів експорту продукції та реалізації інвестиційних проектів.
Що саме підписали бізнесмени та міністр, наразі не оприлюднюється, але, як повідомив Грищенко, меморандум передбачає співпрацю між МЗС України і фінансово-промисловими групами в інформаційній галузі, організації заходів, сприянні візитів представників компаній до інших держав, а також спільної лобістської діяльності в нормативно-правовій роботі.
На брифінгу Костянтин Грищенко лише додав, що МЗС України сподівається на те, що завдяки такій співпраці низка українських компаній вийдуть на нові ринки.
Звичайно, меморандум – це не конституція і навіть не шлюбний контракт. Він майже ні до чого не зобов’язує і це, найімовірніше, лише декларація намірів. Все залежить від того, яким у сторін, що його підписали, буде бажання продовжувати співпрацю та дотримуватися домовленостей. Чи буде з нього якийсь зиск, також питання риторичне. Для компаній, можливо, і буде, якщо, певна річ, добрі ініціативи не залишаться лише ініціативами. А от для всієї чесної громади – доволі сумнівно. І попри те, що бізнесмени запевняють, якщо українські фірми успішно просуватимуться на світові ринки, то вони отримають змогу розвиватись, створювати нові робочі місця тощо, втім, знаючи, як все відбувається насправді, щось не дуже віриться. Тенденція, коли в часи кризи українські олігархи в рази збільшують свої статки на тлі зубожіння населення, не надто вселяє оптимізм.
Не сяють оптимізмом і обличчя бізнесменів – підписантів меморандуму. Мабуть, втомилися. А от, хто насправді радів, так це міністр закордонних справ. Певно, мав на це причини.