9 травня не може бути «святом для всіх». Передовсім із причини непоінформованості всіх учасників процесу, який певна частина нашого суспільства не сприймає, а інша, навпаки, відзначає у надто вже своєрідній формі. Йдеться про непоінформованість щодо події відносно недавньої – на віддалі двох поколінь. Треба пояснити одну річ: 9, а точніше 8, травня 1945 року припинила своє політичне, мілітарне та «інтелектуальне» існування одна тоталітарна держава, яка запропонувала абсолютно руйнівну модель для всього світового розвитку. І це вже є підставою для того, щоб усі ми без винятку відзначили цей день. Як катастрофу надструктури, що намагалася упокорити всю світову історію. Європа відзначає дату краху цієї гіпертоталітарної структури. Все.
Натомість епоха, яку називали Великою Вітчизняною війною, коли вдивитися в її подієву суму, має кілька грандіозних сюжетів. Перший – це війна двох тоталітарних держав: гітлерівської і сталінської. Далі – зовсім інший, другий напрям тогочасних подій. Незадовго до замаху на Гітлера теоретик та ідеолог цієї змови, політолог, економіст, філософ Карл Ґерделер, колишній бургомістр Лейпцигу, сказав у 1940 році: «З Радянським Союзом Третій Рейх воювати не повинен, оскільки війна зі Сталіним спричинить всередині СРСР наростання національних сил щонайвищого масштабу, з якими Німеччина не дасть собі ради». Тобто до війни Гітлера і Сталіна додалися справді великі й справді вітчизняні війни кільканадцяти неарійських народів, знищення яких домагалися гітлерівські ідеологія та практика. Починаючи з грудня 1941-го ці національні сили пробудилися й були покликані до боротьби – нехай по-різному «пофарбовані», але вони таки існували. Іншого виходу в слов’ян не було, тому що починаючи з літа 1942 року абсолютно всі етнічні учасники драми з боку Радянського Союзу зрозуміли, що Гітлер органічно не може бути союзником неарійських народів. Словом, великі національні війни проти фюрера в ту саму добу.
Третій вимір – уже під час перших місяців війни почалися різні національно-визвольні змагання в радянській імперії дуже різних народів із вельми відмінними тактиками і стратегіями, але то був надзвичайно серйозний процес. З’явилися національні рухи українців, білорусів, серед народів Кавказу й Середньої Азії, навіть серед росіян власівський рух. Після 9 травня визвольними устремліннями народів СРСР «займалося» Міністерство держбезпеки Віктора Абакумова… Четвертий вимір – класова боротьба в радянській системі. Про це історики поки що мовчать, але відчувалося, що народ у той час дуже стрімко йшов до якогось політичного усамостійнення. Як казав мій дядько, окопник-підполковник, «ото ходиш окопами і від солдат чуєш тільки одне: а після війни колгоспи розпустять?» Як відомо, не розпустили.
Сталін переміг, і зрозуміло, хто святкує його тріумф: люди, які залишилися в минулому і при тоталітарній моделі. Але ж виграв насправді не Сталін, а народи у своїй боротьбі проти Німеччини. Натомість ні національні рухи, ні прагнення до соціальної рівності не перемогли. Тоді лише окреслилися ці проблеми. Отже, різні верстви, стани, соціальні угруповання, етнічні групи колишньої радянської імперії, а нині й так званої Російської Федерації мають різне уявлення про те, що ж саме відбулося 9 травня. Розпочинаються нові й нові суперечки, які можна звести до одного знаменника: треба пам’ятати, що 9 травня 1945 року припинила своє існування ота держава-монстр, яка могла зменшити саму екзистенцію ненімецьких народів у Європі. Відтак термін «Велика Вітчизняна війна» не може об’єднати різні народи, що зробили внесок у перемогу над гітлеризмом. У кожного з них була своя війна.
Я пригадую, як моя мати, партизанка радянської орієнтації, розповідала, що «коли прийшли красні», то їх, усіх партизанів, викликали відразу в НКДБ і розпитували, чому вони залишилися на окупованій території. Розмовляли з ними так, що мати махнула рукою на все це, а хлопчина з її загону почав сперечатися з особістом. Скінчилося тим, що його викинули з третього поверху Чернігівського НКДБ. Відповідно викликають абсолютний спротив слова про «визволення» тощо. Ну яке ж визволення, якщо від 1943–1944 років проводилися перевірки всіх людей, що перебували під окупацією, аж до ідеї виселити всіх українців у Сибір?! Хоча, можемо собі уявити, що це не мало шансів на реалізацію, – тому Хрущов уклінно просив Сталіна, аби таких дурниць не робити.
Тепер же, спостерігаючи за скалькованими з російського стандарту псевдосвяткуваннями, мусимо цьому протиставитися, але розумно. Коли прем’єр-міністр РФ заявляє, що Росія, мовляв, виграла б війну і без України, то він не просто дурень, а, перепрошую, ще й ідіот. У багатьох селах України стоять стели – по кількасот солдатів, які не повернулися з фронту. Треба роз’яснювати людям, як було насправді. Вшановувати пам’ять тих, хто загинув у боротьбі з гітлеризмом і тоталітаризмом. Ідеалізувати державний устрій, який нібито сам-один здобув перемогу, підло.