Принаймні інформаційно. Уже не сперечаються, чи треба його повертати, чи потрібна стіна на кордоні тощо. У питанні повернення Криму немає дискусії, тому що більшість навіть не ставить його, тоді як у випадку з Донбасом повсякчас трапляються лейтмотиви в дусі «відгородитися», «нехай гниють», «віддати» тощо. Це й зрозуміло: за Крим ніхто ще не проливав своєї крові.
Хай там як, а мені «пощастило» подвійно: крім того що я і мої рідні живемо в містах, окупованих РФ, то ще й частина сім’ї мешкає в Криму, звідки раз на півроку в гості приїжджає моя тітка. Тож уся наша сім’я відрізана від України. І в цьому сенсі в мене є можливість порівняти дві окупації й зрозуміти відмінність тих реальностей, які РФ будує в Криму та в «ДНР».
Почну про те, як справи в наших друзів по нещастю. Одразу скажу, що, попри знамените «грошей немає, але ви тримайтеся», мало хто в Криму вважає себе нещасним після його анексії Росією. Власне, й анексією це не називають. Так, більшість не має ілюзій, що «референдум» був під дулами російських автоматів, а його результати могли прикрасити. Але ця сама більшість абсолютно не проти такого підходу. Як і в Росії, тут люблять шкіряні берці ОМОНу та пам’ятники Івану Ґрозному. І взагалі: що жорсткіше, то краще. Тітка моя на «референдум» не ходила, хоча більшість її односільчан пішли й голосували проти України. Щоправда, тоді багатьом обіцяли великі надбавки до пенсії, яких так і не отримали.
Читайте також: Про Одесу і не тільки
З об’єктивних речей, які тут вважають плюсами порівняно з українською владою: у селі побудували нову котельню для школи, яку просили в української влади вісім років. Вирішили питання з опаленням, все ж таки підняли пенсію: 8 тис. руб. проти українських 1300 грн, які тітка отримувала до 2014 року. Крім того, всі пишаються, що будують міст через Керченську протоку й дуже на нього розраховують, бо добиратися до Росії або сюди, на Донбас, зараз незручно. Коли я сказав, що, як запевнив наш Роман Безсмертний, міст Україна не побудувала не тому, що погана держава, а тому, що будувати його там не можна з огляду на технічні особливості рельєфу, тітка тільки усміхнулася й розповіла, що будівництво йде повним ходом. Крім того, відремонтували низку пансіонатів на Південному березі Криму, а самі пляжі, за її словами, заповнені, як і раніше. Щоправда, мова тут конкретно про Феодосію, де вона щороку відпочиває.
Із негативу: підскочили ціни. Один час на низку продуктів та послуг вони були вищими за російські. Піднялася оренда житла на Південному березі Криму, особливо в Севастополі. Останнє пояснюється тим, що там зараз багато російських військових, які мають великі зарплати, тоді як простий турист часто змушений зупинятися в хостелах або винаймати кімнату з іще двома-трьома людьми. Саме тому, в’їжджаючи в Донецьк через Шахтарськ та інші постраждалі від війни міста, мешканець тихого Криму не розуміє, як серед обгорілих будинків можуть бути такі самі ціни на одяг чи харчі, як і біля морського берега, де спокійно попивають елітний алкоголь москвичі.
Порівняно з «ДНР» у Криму просто легкий вітерець пропаганди. Після тижня перегляду нашого місцевого «сепар-ТБ» («Оплот», «Новороссия», «Первый республиканский», «Юнион»), а також споглядання фізіономії Захарченка на кожному білборді тітка сказала: «Ні, у нас, звісно, Путін на кожному стовпі не висить. Що ж вони брешуть по телевізору, що у вас тут все добре, коли пенсії із зарплатами мізерні? Новини тільки про те, що Україна стріляє, і про театри. А про те, що жити немає за що, не кажуть». Як виявилося, випробовування «республіканським» телебаченням не проходять навіть кримчани…
Читайте також: Людина номер один
Одне слово, зі справді російського в нас тут лише рублі. Якість харчів теж не порівняти з кримською. Незважаючи на те що і в Криму, і в «ДНР» продукти переважно російські, на півострів вони постачаються від якісних виробників за рахунок ціни. У «ДНР» ситуація протилежна: через непомірні податкові побори й «кордони» навіть із «ЛНР» продукти отримують ціну не за якість, а за ввезення, хоча на виході вона приблизно збігається з кримською. Як наслідок — у Криму людей годують якісною, дорогою продукцією, а в недореспубліках якість осідає в кишенях Ташкента, Захара та інших персонажів і поставки йдуть із російського виробничого дна. Саме тому тут зараз дедалі популярнішими стають товари «республіканського» виробництва: вони хоча б коштують дешевше. Але в загальних рисах справжньої Росії не вийшло ніде: і там, і там острів — ізоляція, гетто, можна по-різному це назвати. Котельня в невеликому селі й майбутній міст ще не дають відчуття іншої держави. А щодо «ДНР», то тут від Росії тільки понівечений російськими гусеницями місцевий асфальт.