Насправді це абсолютно несуттєво. Несуттєво навіть те, чи був узагалі Шекспір. Головною є наявність життєствердних комедій, глибоких трагедій та прозорих сонетів. Але ж інтрига, поки вона не доведена Верховним судом США, є ідеальним для Голлівуда способом, перетасовуючи факти, погратися в загадки і відгадки, заробити на цьому й сформувати нову чи поліпшену стару думку.
Якби точно було задокументовано і нотаріально засвідчено існування Ісуса Христа, книжка Дена Брауна «Код да Вінчі» не розійшлася б мільйонними тиражами, її екранізація не зібрала б у світі $760 млн, а католицька церква не зазнала б такої наруги. Це саме стосується й Шекспіра. «Анонім» можна вважати лише грою, бо загадок навколо англійського генія справді повно.
Режисер Роланд Еммеріх у рекламному ролику навів 10 фактів, які заперечують існування такого Шекспіра, якого ми знаємо. У стрічці, користуючись сценарієм Джона Орлоффа, написаного ще 2003 року, він вправно розкидав ці факти, вклавши їх у велике-детективно-трилерове-ніби-історичне панно. І якщо спочатку відчувається натяжка ситуацій, а око ріжуть чистенькі костюми бідноти й білі зуби аристократів, то з часом ти починаєш «жити» в кадрі, приймаєш правила гри і пливеш за течією фільму. Еммеріху вдається захопити глядача і шляхом розкривання цікавої інтриги, і невгамовним темпом подій, хутко й туго сплетених із деталей та алюзій шекспірівських творів у вузол конспірологічного детективу, цілком подібного до того ж таки «Коду да Вінчі». Проте за грою на сцені йде гра за лаштунками, і цьому є підказка, коли граф Едвард де Вер (за сценарієм, справжній автор шекспірівських творів) каже: «Мистецтво – це політика».
Ніби непомітно вкотре вставляється шпилька католикам, яких їде до Ірландії придушувати англійський граф. І не лише їм, а й загалом християнству, апологет якого у фільмі Вільям Сесіл виведений хитрим і підступним інтриганом, а його віра – тупим консерватизмом… Вправний, красивий і недурний «Анонім» – черговий голлівудський витвір, випущений на поле політики під виглядом грайливої драми.