▪   Наталя Петринська

Грішне з праведним

«Ян­­голи і демони» Дена Брауна
Матеріал друкованого видання
№ 20 (81)
від 22 травня, 2009

 

Інтелектуали стверджують: згадати добрим словом у пристойному товаристві Дена Брауна означає приблизно те саме, що зізнатися в любові до Пауло Коельо. Хоча самого письмен­­ника це мало хвилює, адже закиди снобів і «анафема» католи­цької церкви конвертувалися в неабиякі дивіденди від продажу книжок. Не ловив ґав і Голлівуд, зафільмувавши по гарячих слідах найпопулярніше дітище письменника – роман «Код да Вінчі». Картина вийшла посередньою, поступившись навіть не надто сильному літературному оригіналу.
 
Проковтнувши критику, режисер Рон Говард продовжив співпрацю з «єретиком» і переніс на екран «Янголів і демонів» – книжку, написану Брауном за чотири роки до виходу друком «Коду да Вінчі». Говард старанно виконав роботу над помилками: пригоди професора Ленгдона у «Янголах і демонах» виглядають значно цікавіше і напруженіше, не в останню чергу завдяки зусиллям оператора Сальваторе Тотіно та композитора Ганса Циммера. Виконавець головної ролі Том Генкс теж попрацював над образом, тому його обличчя нарешті відобразило весь необхідний мімічний набір емоцій. Цього разу його герой, спеціаліст із тлумачення символів, виступає проти теро­ристів-ілю­мінатів, які буцімто вбили Папу, викрали напередодні конклаву чотирьох кардиналів і намагаються знищити Ватикан за допомогою антиматерії, поцупленої в лабораторії CERN. У цьому безладі Ленгдону та його супутниці біологу Вітторії залишається бігати й їздити вулицями Рима, виконуючи всі вигадані противником «квести». Нісенітниця, єресь, конспірологія? Однак «із пісні слів не викинеш», тобто Дена Брауна не перепишеш. Хоча останній якраз не цурається епігонства – структура «Ян­­голів і демонів» підозріло нагадує «Ім’я троянди» гуру семіотики Умберто Еко.
 
У кінотеатрах України
з 14 травня
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.