Цінувати нормальний плин речей починаєш тоді, коли в нього щось вривається. Наприкінці цьогорічної зими мало хто уявляв, що весна стане такою тихою і сторожкою. Що надійде щось таке, що увірветься у звичний поступ днів, і порушить його невідомо на скільки. Пандемія COVID-19 принесла різним суспільствам, зокрема й українському, випробування соціальним дистанціюванням, унеможливленням проведення масових заходів, поставила під питання проведення багатьох культурних подій, що мали відбутися навесні. Дехто відтермінував час проведення , хтось відмовився взагалі, а хтось ще вирішив проексперементувати з місцем і форматом своєї події. Власне, мова про цьогорічний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, що вперше за історію українських кінофестивалів (і свого існування) стартував і відбувається нині онлайн. Програмна директорка Docudays UA Вікторія Лещенко зазначила в одному зі своїх коментарів, що рішення робити онлайн-фестиваль уже наприкінці квітня було для його організаторів непростим. "Звісно, жодна віртуальна подія не замінить фізичну. Почуття режисерів, коли фільми не потрапляють на екрани кінотеатрів, ми добре розуміємо. Надзвичайно вдячні, що в цей бентежний час усі режисери й режисерки, а також партнери з великою прихильністю поставилися до такої ідеї. Цей фестиваль – наш акт солідарності зі світовою культурною спільнотою та спосіб підтримати наших глядачів і глядачок під час кризи. Він дозволить перезавантажитися і зберегти зв'язок зі світом за умов глобальної ізоляції", – констатувала вона.
Читайте також: Труднощі дорослішання
Всі звикли, що відкриття Docudays UA – це переповнена кінозала, в яку годі пробитися, бо зайняті не лише сидячі місця, а й проходи попід стінами. Ніколи не знати, що цього разу вигадають організатори, і в який перформанс воно переросте. Що це зустрічі в холах, коло гардеробу, за кавою і в глядацьких залах із тими, кого довго не бачили, і з ким хочеться перекинутися парою-другою слів. Дискусії навколо класних документальних стрічок, багато з яких аж ніяк не назвеш легкими для перегляду. Десь там глибоко крилося відчуття, що це буде дійсно щось візуально і сенсово класне, що потім закарбується і назавжди лишиться на фотографіях. Фотогалереї цьогоріч, очевидно, не буде в силу зміни формату кінофестивалю. Так, її створення є доволі складним, але поряд із тим цікавою ідеєю схопити майже невловиме – історію проведення документального кінофестивалю онлайн, коли межа між глядачем і фільмами, які він переглядає, полягає не в якомусь специфічному просторі кінотеатру, а складає тонкий екран ноутбука, планшета чи смартфона. Хоча збережені скріни трансляцій кінофестивалю, і, якби абсурдно не звучало, фото моніторів, на яких йдуть фестивальні дискусії та фільми, за декілька років стануть такою собі пам'яткою, документальним свідченням цієї незрозумілої і непевної епохи майже світового карантину. Часу, коли ми всі беремо участь у великих культурних подіях з дивану чи кухні. "В глядачах – усі знайомі, як то і було в кінозалі. Усі звикли зустрічати весну з Docudays UA", – пролунало з певним сумом з вуст ведучих під час цьогорічного відкриття документального кінофестиваю, яке складно назвати звичайним. Як і решта фестивальних подій, воно відбувалося онлайн і транслювалося вільно на різних платформах в мережі, зокрема Facebook-сторінці Docudays UA та офіційній сторінці кінофестивалю.
У нових обставинах пандемії і карантину нам доводиться трансформуватися, винаходити нові ритуали, переосмислювати старі звички, вибудовувати нові способи взаємодії одне з одним. Організація онлайн-фестивалю так само вимагає нових винахідливих рішень, особиво коли йдеться про першу спробу. Вимушений радикальний вихід в онлайн налаштовує нову оптику на звичні питання: як взаємодіяти з аудиторією, як об’єднати людей у мережі, як втримати ритм і те, до чого спраглі – мистецтво, кіно, роздуми про дійсність. Відкривати документальний кінофестиваль, що про нього мова, на сцені мали екс-головна редакторка "Громадського" Ангеліна Карякіна і скриптврайтер проекту "Телебачення Торонто" Максим Щербина. Але сцену в силу карантинних обмежень довелося замінити на студію. Ми всі сьогодні перебуваємо у стані, коли велетенська кількість роботи і спілкування, які провадимо, відбуваються в мережі з дивану у піжамі. Тонкою стає межа між приватним і публічним, а обмеження часу нарад в умовному Zoom прибирає з комунікації все зайве і другорядне. Так було і з цьогорічним відкриттям, яке вийшло дуже простим, майже неформальним, інформативним та не позбавленим певних елементів справжнісінького імпровізаційного перформансу. Бо що маєш робити, коли до трансляції відкриття Docudays UA раптом вривається трансляція заняття з йоги? Власне, від проблем з мережею і технологіями сьогодні не застархований ніхто.
Читайте також: Docudays UA: Свобода і відповідальність у багатопіксельному світі
Не забуваймо, що Docudays UA – це правозахисний кіонфестиваль, голос якого активно звучав на підтримку українських бранців Кремля, зокрема режисера Олега Сєнцова. Цьогоріч він став одним з учасників жюрі кінофстивалю та звернувся до всіх глядачів з коротким зверненням, словами вдячності і закликом не забувати і підтримувати усіх тих, хто нині лишається в неволі за кремлівськими гратами і в неволі на окупованах та анексованих територіях. До того нелегкого стану, в якому вони всі зараз, додалася небезпека інфікування коронавірусною інфекцією. Олег Сенцов закликав глядачів цьогорічного документального кінофестивалю підтримати і долучитися до ініціативи Prisoners voice, стати на захист тих, хто позбавлений такої можливості сьогодні.
Цьогорічний Docudays UA так само, як і до карантину, має конкурсну і позаконкурсну програму. DOCU/СВІТ, DOCU/КОРОТКО, DOCU/УКРАЇНА, DOCU/ХІТИ і так далі нікуди не поділися. Так само, як і в попередні роки, відбуватимуться конкурсні змагання у секціях закордонних та українських документальних стрічок, прим'єри, ретроспекти творів видатних режисерів-документалстів та дискусії. Єдина важлива зміна – все це відбуватиметься цьогоріч онлайн.
Програма Docudays UA-2020 включає понад 45 онлайн-стрімів дискусій, розмов та лекцій на сайті docudays.ua та 70 стрічок з фестивальної кінопрограми на платформі DOCU/SPACE. Доступ до всіх онлайн-трансляцій і фільмів на DOCU/SPACE буде безкоштовним. На DOCU/SPACE потрібна буде коротка реєстрація. Публічні онлайн-трансляції відбуватимуться з 24 квітня до 3 травня включно на сайті docudays.ua. Це понад 45 дискусій правозахисної програми RIGHTS NOW!, лекцій та зустрічей майстерні документалістики DOCU/КЛАС, розмов про життя й про кіно з режисерами/-ками фестивальних стрічок та кінокритиками/-инями. Щовечора протягом всіх днів фестивалю також буде показано 10-серійний фільм «Село» французької режисерки Клер Сімон.
Організатори цьогорічного Docudays UA зазначають, що усі онлайн-стріми з учасниками кіонфестивалю та режисерами будуть інтерактивними. Свої питання можна буде у Facebook та Youtube у коментарях під стрімом. Наші редакторки передадуть ці питання модератор(к)ам події. На сторінці фільму на DOCU/SPACE можна буде записати відеоповідомлення до режисера/-ки фільму та поспілкуватися з ним/нею безпосередньо через короткі відеозвернення в чаті. За фільми конкурсної програми можна буде проголосувати після перегляду.На сайті та Facebook усі трансляції іноземними мовами будуть супроводжуватися синхронним перекладом на українську. Онлайн-трансляції без перекладу, тобто англійською мовою можна буде переглядати на Youtube-каналі кіонфестивалю. Записи стрімів згодом згодом з’являться на сайті – на сторіках відповідних подій, і будуть доступними для перегляду як англійською, так і а українською мовами.
Читайте також: Docudays UA: під знаком рівності
Ще одна важлива подробиця, на якій організатори наголосили під час відкриття Docudays UA – кількість переглядів кожної із фестивальних стрічок буде лімітованим. тому глядачам варто спостерігати за фестивальним розкладом і встигнути проглянути ті фільми, які вони собі запланували. Перегляд кіонстрічок буде відкритий для глядачів до 10 травня.
Глядачі, що звикли щороку відвідувати відкриття Docudays UA, очікують щороку на стрічку, якою відкривається цей кінофестиваль. Його організатори планували, що це цього року мала стати українська прим'єра картини "Боги Моленбеку" фінської режисерки Реетти Гугтанен. Це історія про дорослішання двох хлопчаків у комуні Моленбек у Брюсселі. Для когось примарна столиця джихадистів, а для когось – дім, бо іншого вони не мають. Проте онлайн-формат цьогорічного Docudays UA дозволив і інші, ширші опції вибору. так би мовити, кожний обрав сам, подивитися цю стрічку зараз, а чи на трошки відкласти перегляд.
"Teen spirit" -це англійське словосполучення, яке організатори фестивалю документального кіно Docudays UA обрали цьогоріч за тему, так чи інакше повертає нас до питання дітей і підлітків. Цьогорічні афіші і проморолики події, про яку мова, витримані в пастельних кольорах. І від того ще гострішим стає відеоряд, традиційний для будь-якого відкриття фестивалю Docudays UA. Дівчина-підліток, що у вінку знудьговано жує бабл-гам і надуває з нього рожеву кульку під час якоїсь дуже офіціозної урочистості під якимсь із пам'ятників вмить змінюється іншим образом. Тією ж таки дівчиною у чорній шкіряці, що спокійно продовжує надувати кульки із рожевої гумки, вигулючи під тим таки пам'ятником на довгому повідку своє страховисько – щось середнє між рогатим Крампусом і рядженим, що ото ходить під час Маланки. І це виклик фальші та умовностям, яких в дорослому житті не бракує. Питання дорослішання, його якісності стоїть не суто перед підлітками, а перед усім нашим суспільством. Особливо в тому стані, в якому ми всі нині знаходимося. Немає єдиного рецепту, як відбувається цей процес. Часто – через долання проблем і криз, що вадяться на голову, і стирають до ґрунту усю дитячу наївність і безтурботність, шляхом ухвалення складних рішень. Може бути, що сьогодні у ролі підлітків, які дорослішають – всі ми, а разом із нами ще півсвіту.
Експеримент організаторів цьогорічного Docudays UA, очевидно, можна буде глибше оцінити з точки зору можливих плюсів та мінусів, отриманого досвіду уже після його завершення. Коли всі і все навколо з усіх каналів інформування блимають і всіляко акцентують на тому, що варто сидіти вдома на карантині, простором, куди перейшла ділова та культурна активність, стала мережа Інтернет. Тому проведення цьогорічного Docudays UA в мережі стало дуже логічним кроком, адже таким чином фестиваль наблизився до найбільшої кількості можливих глядачів та того простору, де вони перебувають нині. Поряд з тим це приклад того, як організатори культурної події в умовах несподіваного дуже серйозного форсмажору може швидко домовитися із правовласниками та прокатниками близька 70 різних документальних кінострічок, і показати їх на спеціальній онлайн-платформі. Погодьмося, це потребує добрячих таких переговорних навичок та вміння знаходити спільні знаменники та компроміси, вміння брати на себе ризики. І, чого гріх таїти, це велетенський кредит довіри до українського онлайн-глядача, для якого піратський відеоконтент не є чимось незвичним. "Не пірать – донать", – це гасло під час відкриття лунало таким собі лейтмотивом. Цей простий заклик, якщо поглянути на нього у контексті часу, в якому перебуваємо, стосується кількох рівнів проблем. Йдеться перед усім про ті, які пандемія поставила перед сектором культури (і не лише) тут і зараз: українського контенту онлайн стало більше, але це не призвело до автоматичного збільшення прибутків тих, хто його продукує. Радше навпаки: якісний український культурний продукт потребує, аби його споживач проголосував за нього гривнею.