Яку монетарну політику планує проводити НБУ у 2020 році?
— Хоч як це банально звучить, але у 2020-му монетарна політика Національного банку зосереджуватиметься на досягненні інфляційних цілей, підтриманні фінансової стабільності, а також сприянні стійким темпам економічного зростання, якщо це не суперечитиме першим двом цілям.
Коли конкретніше, то нині макроекономічне тло доволі позитивне. Інфляція знизилася, темпи економічного зростання перебувають у діапазоні 3–4%, навіть були вищими торік у II–III кварталах, ситуація з платіжним балансом стабільна. У цих умовах монетарна політика, донедавна досить жорстка для стримування інфляції, стане більш стимулювальною.
Новий прогноз інфляції буде оприлюднений 30 січня. Але ми вже зараз бачимо передумови для збереження низького рівня інфляції у 2020-му. Це сприятиме пом’якшенню монетарної політики. Торік НБУ понизив облікову ставку на 450 базисних пунктів, наприкінці року пришвидшивши темп її зменшення. З огляду на позитивне макроекономічне тло ми вважаємо, що можливості для подальшого пом’якшення монетарної політики очевидні.
Читайте також: Битва світоглядів перед НБУ
Чи має НБУ орієнтир по обліковій ставці на кінець 2020 року?
— Ми опублікували орієнтири в жовтні й оновимо їх наприкінці січня. Наразі прогнозуємо, що на кінець цього року облікова ставка становитиме 9%, а на кінець наступного — 8%. Наголошую, що це саме прогноз, а не зобов’язання НБУ зробити ставку такою. Він випливає з макроекономічних умов.
Жовтневий прогноз передбачав інфляцію 6,1% на кінець 2019-го та 5,0% на кінець 2020-го. Сьогодні ми бачимо, що вона знизилася швидше й помітніше. Протягом другого півріччя 2019-го було багато розмов про те, що курс гривні укріплюється, а ціни не падають. Але тепер укріплення гривні стало дуже впливати на інфляційну динаміку.
Тому не буде нічого надзвичайного в тому, що центральний банк перегляне траєкторію облікової ставки. Днями голова НБУ Яків Смолій в інтерв’ю сказав, що ми бачимо можливості для зниження ставки до 8% не наступного, а вже цього року. Але й ці слова не варто сприймати як даність, поки не з’явиться оновлений макроекономічний прогноз.
Які ключові ризики можуть завадити обліковій ставці знижуватися за новою траєкторією, прогнозованою НБУ?
— Ризики можна поділити на економічні та політико-економічні. Серед перших важливим є зовнішній. Він начебто почав реалізовуватися, бо наші прогнози рік тому були кращими, ніж фактична картина. Показники багатьох українських експортерів погіршилися. Є чимало розмов про те, що це наслідок зміцнення валютного курсу. Так, курс впливає на експортерів, але в інших країнах показники промислового виробництва також досить негативні. А в них не було такої ревальвації: торік гривня укріпилася до всіх валют. Тобто значні труднощі в промисловості — це глобальна тенденція, пов’язана з геополітичними проблемами, торговельною війною, Brexit і так далі.
Металургія і машинобудування досить чутливі до інвестиційних настроїв. А останні постраждали передусім від торговельної війни та Brexit, бо глобальні компанії не дуже розуміли, куди все це прямує, і обмежували свою інвестиційну діяльність.
Читайте також: Дмитро Сологуб: «2017 рік ключовий для проведення важливих і, може, у чомусь непопулярних реформ»
НБУ ґрунтовно аналізує металургію. У світі ця галузь досить конкурентна. Багато країн вкладало гроші в будівництво своїх металургійних заводів, тож для українських металургів конкуренція зростає щороку. Інший негативний фактор — цінові ножиці, у які торік потрапили металурги. Ціна на руду зросла через аварію в Бразилії, а на метал упала. Тож прибутковість металургійного бізнесу постраждала. Цей ризик був і трохи реалізувався.
Цього року ми залишатимемося під тиском ситуації у світі. Але з того, що я бачив у доповідях інших банків, очікування на 2020-й не є негативними. Багато хто передбачає, що цього року ситуація буде навіть трохи кращою, ніж торік. Ми часто чуємо, що гряде світова економічна криза. Поки що ні за своїми відчуттями, ні за відчуттями тих, кого читаю й до кого прислуховуюся, я не бачу передумов для економічних криз. Сучасний світ дуже волатильний у контексті геополітичних тенденцій, але саме економічних передумов для кризи наразі не видно.
НБУ завжди наголошує, що для України важливо й далі співпрацювати з МВФ, реалізовувати програму реформ і зберегти здобутки минулих років, а саме нормальну макроекономічну політику (монетарну та фіскальну). Останніми роками дефіцит бюджету був низьким, відчутно знизилося співвідношення боргу до ВВП. Багато людей недооцінює ці чинники. Але те, що за три роки країна знизила рівень боргу з понад 80% до менше ніж 50% ВВП, вагомо для інвесторів. Їхня зацікавленість в Україні зростає саме завдяки таким здобуткам.
Нині багато розмов про реформи, які потрібно проводити. Так, вони важливі. Але зберігається ризик розвороту політики. Ми досягли макроекономічної стабільності, і багато кому здається, що так буде завжди й що можна повернутися до речей, якими ми займалися раніше: фіскального домінування, роздуття дефіциту бюджету, зменшення тарифів нижче від собівартості, залежного центрального банку, слабкої фінансової системи тощо. Хочеться ще раз наголосити: цього робити не потрібно. Ситуація в макроекономічному сенсі сприятлива, але для пришвидшення темпів економічного зростання і наближення доходів українців до рівня Східної Європи слід зберегти належну макроекономічну політику й активніше впроваджувати структурні реформи.
Одним із пріоритетів на 2020-й НБУ називає запуск іпотеки. Що для цього потрібно та які є перешкоди?
— Іпотека — важливий сегмент ринку і для банків, і в соціальному контексті. Україна має досить негативну історію іпотечного ринку. Тому якщо нас зараз порівняти із сусідами, то ми на їхньому тлі будемо білою вороною, бо в нас немає іпотеки вже майже 10 років. Тобто вона нібито є, але невелика й концентрована: видача 92% іпотечних кредитів припадає тільки на третину банків.
Причини цього дві. Перша — ціна, відсоткові ставки. Друга — невирішеність проблем, які призвели до кризи 2008–2009-го або є її результатом. Ідеться про мораторій на стягнення за валютними кредитами, непрозорість первинного ринку житла тощо. Щоб запустити ринок іпотеки, потрібно усунути обидві причини.
Читайте також: Єва Кончал: «Соціальні зміни потребують багато часу, немає швидких рішень»
Згадаймо, які відсоткові ставки були за іпотекою до 2008 року, коли цей ринок розвивався: у доларах не менше ніж 10%. Я не пам’ятаю однозначних ставок. У гривні було 15–16% і вище. Нині ніхто вже не говорить про валютну іпотеку не лише в Україні, а й в інших країнах. Але що стосується гривневої іпотеки, то так, потрібно зменшити відсоткові ставки.
Що є джерелом дешевих кредитів і падіння відсоткових ставок? Низька інфляція та довіра до банківської системи й національної валюти. Тоді люди довірятимуть банкам депозити, погоджуючись на низькі відсоткові ставки. У разі падіння облікової ставки НБУ поступово знижуватимуться ставки за іпотечними кредитами. Звісно, останні залежать від маржі банку, від його оцінки ризиків та інших чинників. Але якщо за інфляції 4–5% ми знижуємо нашу ставку й невдовзі вона стане однозначною, то можна буде казати й про падіння ставок за іпотекою до 14–15% і навіть нижче. Нас рано порівнювати з Польщею або Чехією, де інфляція 2%, а то й менше, вже багато років, а кредитні ставки становлять 5%. Але якщо взяти Росію, яка йде тим самим шляхом, що й ми, тільки випереджає нас на кілька років, то там інфляція 3%, ставка центрального банку 6,25%, а ставки за іпотекою з того, що я бачив, уже менші як 10%. Якщо ми вийдемо на ставку 14–15%, вона вже буде мінімальною за іпотекою в національній валюті в історії України.
Усі законодавчі проблеми також потрібно вирішувати. Навіть якщо цінова ситуація покращиться, вони стримуватимуть розвиток іпотеки. Бо вторинний ринок працює прозоріше, але на первинному проблеми із забудовниками відіграють значну роль.
Ще один цікавий фактор — тіньова економіка. Згадаймо, як було 10–12 років тому: коли люди хотіли взяти кредит і в них запитували довідку про доходи, вони відповідали, мовляв, ось довідка на $300, але в конверті я отримую ще $2 тис. Банки заплющували на це очі й вірили на слово. Але тепер вони не ставитимуться схвально до таких історій. Отже, питання іпотечного кредитування — це також питання детінізації доходів населення.
Як НБУ оцінює діяльність нового парламенту в цьому контексті? Чи робить він те, що потрібно для розвитку фінансового сектору?
— У другій половині 2019-го були ухвалені закони, що роками лежали мертвим вантажем у парламенті. Це ті, що стосуються регулювання ринку фінпослуг (так званий спліт), захисту прав споживачів фінпослуг, фінансового моніторингу. У першому читанні було ухвалено законопроекти про деривативи та розмивання оподатковуваної бази й виведення прибутку з-під оподаткування (BEPS). Останнє досягнення минулого парламенту у фінансовій сфері — валютна лібералізація. Це дуже важливий позитивний крок. Але він був тільки один. Натомість «турборежим» нового парламенту спрацював у фінансовій сфері значно продуктивніше.
На порядку денному залишається остаточне ухвалення законів про деривативи та BEPS, а також так званий банківський закон. У цьому контексті багато говорять про ПриватБанк. Але річ не в ньому, а в тому, що, виводячи банки з ринку, проводячи оздоровлення банківської системи у 2015–2017-му, НБУ емпіричним шляхом побачив законодавчі прогалини. Крім того, ми намагаємося йти в ногу з часом і синхронізувати наше законодавство з іншими країнами, вимогами Базеля тощо. І цей закон спрямований саме на закриття прогалин та синхронізацію з базельськими принципами.
16 січня ми презентуємо реформу фінансового сектору — це досить великий, колективний документ НБУ, інших регуляторів і не тільки. Попередній документ, ухвалений у 2015–2016 роках на перспективу до 2020-го, був сфокусований на антикризових речах і закладенні підвалин для розвитку фінансового сектору. А в новому документі йдеться про розвиток, стале зростання, зокрема накопичувальну пенсійну систему, іпотеку, кредитування малого й середнього бізнесу, про цифровізацію фінансових послуг, фінансову інклюзію тощо. Багато що з цього матиме відображення в законодавчих ініціативах.
Кажуть, що високі ставки — головна перешкода для відновлення корпоративного кредитування. Чи поділяє НБУ таку думку та чому?
— Сьогодні є передумови для пом’якшення монетарної політики. Але я не очікую, що тільки-но знизиться облікова ставка НБУ, одразу ж стане розвиватися корпоративне кредитування. Це займе певний час. На жаль, ми не можемо зараз повернутися в минуле, знизити ставку до 5% і подивитися, чи буде корпоративне кредитування, чи всі побіжать купувати долари. Я схиляюся до другого сценарію.
Це як з іпотекою. Фактор ціни має значення, але він один із багатьох. Наприклад, ми бачимо динаміку кредитів недефолтним позичальникам, тобто тим, у кого нормальна кредитна історія. У цьому сегменті досить високі річні темпи зростання, близько 20%. Але є невирішені проблеми з непрацюючими кредитами, із фінансовим станом позичальників у контексті відкритості їхніх фінансів. Це також важливо.
Читайте також: Володимир Лавренчук: «Досягнута макроекономічна стабільність — хороший фундамент для зростання»
Коли ми говоримо, що торік корпоративне кредитування було млявим, то один із чинників цієї млявості був позитивним. Зростання економіки й макроекономічна стабілізація зумовили збільшення прибутковості та ліквідності корпоративного сектору. Це дає змогу компаніям, які мають короткострокові кредити, заміщати їх власними коштами. А коли ми торкаємося питання відновлення кредитування, то повинні сказати й про збільшення строковості позик. І там ставка не є єдиним параметром. Тобто коли ви маєте можливість залучити кошти під 5%, але в економіці не вирішені всі структурні проблеми, наприклад у судовій системі, ніхто не братиме десятирічний кредит під таку ставку, якщо не знатиме, що з ним робити, у яких умовах доведеться працювати.
Сільське господарство яскраво це показує. Там темпи зростання кредитування досить великі — 10–20% упродовж останніх років, але є невирішені проблеми з малими та середніми виробниками, які не мають нормальної фінансової звітності. Як їх кредитувати? Потрібна застава. Але яка? Права на майбутній врожай. А що це таке? І тут якраз виникає питання ринку землі, запуск якого створить заставу. Тобто питання корпоративного кредитування та запровадження ринку землі дуже міцно пов’язані.
Як вплине запровадження ринку землі на банківську систему?
— Ми бачимо можливі ефекти якісно, але кількісне моделювання їх не має сенсу, поки не ухвалений закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Для банків земля — цікавий актив, але не той, який можна забрати як заставу й тримати на балансі. Комерційний банк — це не земельний банк. Тобто він бере депозити й видає кредити. Якщо отримав заставу, то намагається її реалізувати. Крім того, як я розумію, будуть законодавчі обмеження терміну, протягом якого він зможе тримати цю заставу на балансі. Тому якісно ми оцінюємо, що відкриття ринку землі — позитивний фактор для банківської системи, адже зростатиме попит на кредитні ресурси. А взагалі, зважаючи на високий потенціал сільського господарства в Україні, відкриття ринку землі сприятиме його реалізації. Навіть якщо поглянути з мікроекономічного боку: там, де є ринок, — а в нас же є ринок землі, — але викривлений і непрозорий, виникає викривлення цін, що має далекосяжні негативні наслідки.
Тому потрібно проводити земельну реформу. Важливо робити це правильно, захистити права людей, які мають землю у власності, і не допустити негативних явищ. Іншої дороги немає.
Що ви побажали б економічним контрагентам на 2020 рік?
— Потрібно хеджувати валютні ризики. Торік було багато розмов, мовляв, гривня укріплюється, а ми цього не очікували. Але скажімо чесно: у нас виробники, експортери та імпортери крім того, що заробляли на торговельних операціях, завжди намагалися заробити на курсі. Виробники сільськогосподарської продукції купували валюту за одною ціною в березні й очікували, що коли через півроку реалізовуватимуть свій урожай, то зароблять не лише на кукурудзі чи пшениці, а й на курсі, бо гривня завжди девальвує. Але якщо поглянути на те, як працюють компанії у світі, то вони заробляють тільки на тому, на чому розуміються. Якщо вони не є валютними спекулянтами, то не намагаються торгувати валютою, а купують або продають валютні форварди, фіксуючи для себе курс, і зосереджуються на тому, щоб якнайкраще зробити те, що вміють.
У світі на валютному ринку менше ніж 40% транзакцій — це спот, усе інше — форвард, ф’ючерс і так далі. Так що хеджуйте валютні ризики, це допомагає.
————-
Дмитро Сологуб. Народився 1978 року в Мінську. У 2000-му закінчив Білоруський державний університет, здобув кваліфікацію економіста. 2002 року закінчив магістерську програму з економіки Консорціуму економічних досліджень та освіти (нинішня Київська школа економіки) і Національного університету «Києво-Могилянська академія». Працював в українському представництві Міжнародного валютного фонду та Райффайзен Банку Аваль. Із березня 2015-го обіймає посаду заступника голови Правління НБУ.