Тисячі людей, що виходили на вулиці підтримати родину, переконані: усе сфабриковано, Дмитро та його син не вбивали судді Зубкова… Хай там як, а матеріали справи наочно доводять: те, що численні свідки не впізнають «убивць», і брак доказів не заважають українській судовій системі виносити людям вироки. Хоч би яким суворим було покарання. І хоч би яким гучним – процес.
«На Лук’янівці мені забороняли зустрічатися з рідними.
І навіть з адвокатами», – розповідає Дмитро. Коли спробував вирішити проблему правовим способом і поскаржитись на керівництво СІЗО, його посадили в карцер. Чоловік написав другу заяву й оголосив голодування. «Її начальник СІЗО розірвав на шматки в моїй присутності. А потім мене били, руки ламали…»
За фактом завдання тілесних ушкоджень у СІЗО Дмитро Павліченко звернувся до Генпрокуратури. Як докази побиття в’язня його адвокат вимагає від керівництва «Лук’янівки» відеозаписи з камер у карцері № 157, у коридорі дев’ятого посту і в камері слідчих дій. Чекають на відповідь…
Після цих подій, 27 вересня, Павліченка таємно вивезли до Чернігівської області. Каже, що дорогою підклали наркотики. «Я знайшов їх серед речей, які мені видали. Спитав у конвою, що це. Конвойний відповів, мовляв, не знає… Наркотики вдалося викинути. Цікаво, що в Чернігові мене зустрічали відразу з понятими. І дуже засмутились, коли обшукали, а наркотиків не знайшли».
Сину Дмитра Сергієві за ґратами теж несолодко. У середині вересня хлопець, якого направили до Диканівської виправної колонії в Харкові, намагався вкоротити собі віку: порізав вени на шиї. Батько розповідає, що він зробив це, аби уникнути тортур, а саме «прописки».
«Прописка» – це коли близько 10 міліціонерів стоять у шаховому порядку і, б’ючи людину кийками, «пропускають» її, – пояснює Дмитро. – Сергій такого не хотів. А я спілкувався з багатьма людьми, які проходили через це…»
Голос у Дмитра спокійний, трохи розгублений. Це спокій і розгубленість зрілої людини, яка чітко усвідомлює, що може провести в казематах решту життя.
Білими нитками
Одним із головних доказів причетності Павліченків до вбивства судді стали відбитки Дмитрових пальців, знайдені на інвалідному візку (на ньому один із убивць провозив другого в будинок повз консьєржа) в під’їзді, де обірвалося життя Зубкова. Консьєрж, до речі, в батьку й синові зловмисників не впізнала, як і працівники ЖЕКу, що боролися з убивцею, а також дівчина, яка гуляла з дитиною на вулиці. «Спочатку ми думали, що це технічна помилка, – каже Дмитро. – Але що більше заглиблювались із адвокатами в матеріали справи, що більше аналізували, то дужче жахались».
Том п’ятий, сторінка 27. Експертиза 21д. Відбитки пальців Дмитра Павліченка, виявлені… 24 січня 2011 року, тобто за два місяці до смерті судді.
«У суді допитували експерта, – згадує Дмитро. – І вже там вона переконувала присутніх, що вилучення відбитків проводилось не 24 січня, як задокументовано, а наступного дня після вбивства, 22 березня. Вилучали без свідків та понятих. На запитання, хто надав речові докази, з яких відбитки знімали, відповісти не змогла».
Однак саме на ці докази посилаються всі наступні експертизи. Більше ніде дактилоскопічного сліду Павліченків не виявили.
Том перший, сторінка 59. Акт вилучення речей із першого поверху будинку. Згідно з ним, правоохоронці знайшли на Голосіївській, 13 штани, кросівки, бинти, шприц, марлеву пов’язку, паперову коробку, шестилітрову пляшку води та інвалідний візок (саме з нього нібито знімали відбитки Дмитра Павліченка).
Тут знову виникають проблеми: насамперед із понятими. У матеріалах справи вони одні. У матеріалах, які надсилали на експертизу, інші. «Враховуючи ці розбіжності, ми просили допитати понятих, – підкреслює Дмитро Павліченко. – Нам відмовили в суді й першої, і другої інстанції. Сказали, що ми затягуємо процес».
Натомість під час розгляду справи відбувся, зокрема, допит експерта Захарченка. «Він розповів, що речі з будинку не вилучав. Просто підписав протокол, бо йому сказали це зробити», – підкреслює Павліченко.
До протоколу вилучення речей додано фотографії першого поверху. Знову без зазначення слідчих, понятих чи ще якихось причетних до знімків людей. «Лише в куточку там є підпис слідчого, дуже схоже, що Суріновича, який працював над справою лише від 24 березня. Акт передачі йому фотографій відсутній, де він їх узяв, невідомо», – зазначає Дмитро.
Утім, на знімках невідомого походження помітно цікаві речі. Наприклад, згадані у протоколі вилучені «чорно-сірі кросівки» там виявляються чорно-біло-червоними. «Чорні штани без пошкоджень» із протоколу – сірі, вивернуті й просочені зсередини бурою рідиною. Марлева пов’язка на фото є медичною маскою, що теж суттєво відрізняється. Крім того у протоколі фігурує шприц, але на світлинах він відсутній.
«Це доволі суттєві розбіжності. У суді ми не раз це підкреслювали, і слідство мало б відіслати справу на додаткове вивчення. Чому цього ніхто не зробив?» – цікавиться Дмитро Павліченко.
Згідно з іншим протоколом, із трупа судді взяли дві кулі, труси та шкарпетки. «На експертизу були направлені просто «предмети, вилучені з тіла Зубкова», – підкреслює Дмитро. – Конкретно не вказано які. Експерт зазначає: «…два металевих предмети сферичної форми». Ці металеві кульки експерт збільшив у 56 разів і не виявив на них якихось пошкоджень, подряпин, порохового нальоту чи крові. Він пише, що це кулі від набоїв».
«На них не було навіть крові…» – зауважує ув’язнений.
«Справа двічі чи тричі перешивалась. У кутках змінені номери сторінок, – продовжує він. – У суді я просив, щоб мене ознайомили з аудіозаписами допитів усіх свідків, адже вони нас не впізнавали. Мені офіційно відмовили. Знаєте чому? Сказали, що зникли всі аудіозаписи судових засідань…»
дивні збіги
Дмитро Павліченко вже висловлював підозру, що за вбивством судді Сергія Зубкова стоять високопосадовці. Після цього із крісел «попросили» тодішніх прокурора Києва Анатолія Мельника (залишив посаду в листопаді 2012-го, переведений у Луганську область) та голову ГУ МВС України в столиці Олексія Крикуна (від листопада 2012 року очолює Департамент громадської безпеки).
Можна вважати це незначущим збігом. А можна згадати події останньої доби життя судді Сергія Зубкова.
Того дня швидка й міліція прибули на місце злочину практично водночас. Про це казали всі свідки. У матеріалах справи Павліченків є довідка лікарів, згідно з якою близько 18:35 вони знайшли на сьомому поверсі труп «невідомого чоловіка» з вогнепальними пораненнями.
Ножових, яких, за версією слідства, було три, люди в білих халатах «не помітили». Та цікаво не це.
«Мова про невідомого, який не мав при собі документів, – підкреслює Дмитро Павліченко. – І до нього терміново, уже за 10 хв, приїхали Мельник та Крикун».
«А пам’ятаєте, як дві години стікав кров’ю чоловік на Саксаганського? Біля лікарні?» – зітхає ув’язнений.
Утім, насторожує не тільки факт бажання перших осіб київської міліції та прокуратури терміново побачити хтозна-чий труп, а й час, за який вони дістались на місце злочину. Пів на сьому – пік заторів у столиці. Голосіїв – спальний район, у бік якого впевнено прямують тисячі автівок із людьми, які щойно вийшли з роботи. Домчати туди за 10 хв, раптом дізнавшись про вбивство й не перебуваючи на той час десь поруч, фактично нереально.
«Може, вони й були на місці? Погляньте на фото Мельника з пов’язкою чорного кольору, як на фотороботі», – радить Дмитро Павліченко.
Важко зрозуміти, жартує він чи ні. Утім, свідки справді згадували: обличчя вбивці Зубкова було подзьобане віспою. Ніс із горбинкою. «Ми із сином під цей опис не підходимо. А Мельник підходить, – розмірковує Дмитро. – Коли врахувати ще й те, що прокурор кришував крупний бізнес, не на користь якого виносив рішення суддя Зубков, то люди втрачали мільярди. І, на відміну від нас, мали мотив…»
Думку, що прокурор міг убити суддю, важко дозволити собі навіть живучи в Україні. Втім, за іронією долі на фоторобот убивці Мельник схожий набагато більше ніж ті, кого звинуватили у злочині його підлеглі…
Що ж до пана Крикуна, то ще за півроку до вбивства той особисто приїжджав на абсурдні, на думку багатьох, обшуки у помешканні Павліченків. «Це він віддавав накази грабувати нашу квартиру, через незаконну пристройку (те рішення Зубкова уже скасоване. – Ред.). Обшуків було чотири», – підкреслює Дмитро.
Саме вилучаючи речі під час обшуків, переконаний він, правоохоронці змогли дістати його відбитки. Чоловік не вірить, що їх знімали з інвалідного візка.
«І ще один момент, – додає в’язень. – У матеріалах справи є показання трьох свідків, які вони давали за 9 год до скоєння вбивства. Розповідали, кого бачили, кого не бачили… Це можна було б вважати технічною помилкою. Втім, протокол читає і підписує не одна людина. І такий протокол не один – їх три».
Запитання напрошується саме собою. І Дмитро Павліченко відразу дає на нього відповідь: «Імовірно, його збирались убити раніше. Ще вранці, але щось у них не зрослося. Може, тому що, згідно із протоколами допиту доньки Сергія Зубкова, тоді вона поїхала на машині разом із батьком».