«Heißzeit» — «гарячий час». Цей німецький термін, який став словом минулого року, нагадує, що потойбіч популізму та ксенофобії, чвар усіх проти всіх та крадіжки даних є щось об’єднувальне для нас: ми разом живемо на блакитній планеті. І вона справжня красуня, як торік дав нам зрозуміти Александер Ґерст — нова німецька зірка. Красуня, про яку ми можемо піклуватися. Однак чому рух на захист клімату щоразу грузне в болоті кращезнайства, песимізму та цинізму з гаслом «Це й так нічого не дасть, куплю-но я собі швиденько ще один позашляховик».
Катовіцьку угоду про захист клімату, яку, як і всі інші, заздалегідь проголошували неможливою, наприкінці року таки уклали. Зокрема, і тому, що 2018-й був найтеплішим роком, відколи реєструють погоду. У Німеччині при цьому зросли рейтинги партії «Зелені», а також частка відновлювальної енергетики, яка вже сягнула 40%. Усе випадково? Усе нічого не вартує? Усе запізно?
Кліматична катастрофа виходить за межі уяви
У книжках та фільмах про кліматичну катастрофу розповідають про остаточну загибель людства. І що жахливіше, то краще. Німецький кінематографіст представив цю тему на голлівудських екранах у форматі апокаліптичного спектаклю не випадково. У часи перших тривожних сигналів щодо змін клімату Роланд Еммеріх зняв дві художні стрічки, — «The Day After Tomorrow» та «2012», — у яких Земля спершу замерзла, а тоді навіть Гімалаї опинилися під водою. Глядачі фільмів-катастроф Емеріха, коли їх після перегляду запитали, наскільки вірогідною вони вважають спричинену людьми зміну клімату, здебільшого не надто довіряли моделям дослідників клімату. Те, що раніше здавалося реалістичним, сприйняли як чисту фікцію. Індійський письменник Амітав Ґош у своїй книжці «Великий психоз: зміна клімату й немислиме» («The Great Derangement: Climate Change and the Unthinkable», 2016) дійшов висновку, що в літературних текстах на тему кліматичної катастрофи йдеться суто про наукову фантастику. Тема виходить за межі нашої уяви й поєднується водночас з архаїчними уявленнями про провину, покаяння та кару.
Покоління змін. Молодь стає дедалі свідомішою щодо питань екології та збереження планети
Це призводить до численних «категорійних помилок»: ми постійно плутаємо погоду з кліматом, а випадкові ефекти з причинною зумовленістю. Так утворюється спіраль страху та істерії, яка дуже легко завершується цинізмом або позою рятівників, яка є вдаваною. Водночас ми замість впадати в страх і заціпеніння перед катастрофою маємо всі підстави для екологічного оптимізму. Потрібні зміни вже відбуваються, зокрема в головах. Абсолютна більшість громадян, як свідчать опитування, хоче виразно активнішого захисту клімату. Однак бракує сполучного елемента: оптимізму в діях. Хіба ментальність із фокусом не на відмові, а на бажанні кращої якості життя немислима? За умови, що енергетичне питання не буде боротьбою за зменшені ресурси чи великою відмовою, де покарання — загибель, а стане проектом захопливого технічного поступу, який вивільняє сили природи. Енергетичний перехід має потенціал до запровадження трансформації, яка буде значущою не лише в енергетичному секторі. Якщо ми зможемо сприймати її як технічне, естетичне, політичне покращення, то здобудемо багато.
Конкретно йдеться про повсякденні теми: енергія і житло, транспорт і харчування. У цих трьох галузях уже давно є кліматозбережувальні альтернативи зі значним позитивним побічним ефектом.
Довге прощання з епохою копалин
Минулий рік позначив важливу віху в кліматичному переході. 40% відновлюваної енергії в електропостачанні Німеччини — новий рекорд. Ще недавно у своїх прес-релізах енергетичні гіганти подавали розрахунки, що більше ніж 10% бути не може: сонячна та вітрова енергія надто слабкі для такої північної країни, як Німеччина. Однак поєднання економічних процесів і політичних випадковостей радикально змінили ці розрахунки. Сьогодні атомна енергія надто дорога, а ціни на сонячну та вітрову постійно падають.
Читайте також: Зміна клімату та українська перспектива
Сьогодні мільйони будинків у Німеччині — малі електростанції. Життя в таких оселях породжує інші стосунки з довкіллям. До того ж економія тут не головне. Енергії не бракує. Навпаки, природа — вітер, сонце, біомаса — дає нам цілком достатньо енергії. Ідеться передовсім про правильний її розподіл, акумулювання та мережеве охоплення. Хіба «мережеве охоплення» не великі магічні слова цифрової епохи? Хто вперше сідає в електромобіль, дивується, яке це задоволення. Хто кілька днів їздив у сучасних електрокарах, із багатьох причин не перейде на машини з двигуном внутрішнього згоряння: вони надто повільні, надто гучні, надто незграбні. Естетичні мотиви теж переконують подолати примітивної технології.
Енергетичне питання може дати позитивний поштовх і політиці. Знову заявляє про себе рух захисту довкілля. Масові протести проти вирубки Гамбахського лісу восени 2018-го стали найвисвітлюванішими в медіа екологічними демонстраціями останніх років. Енергія мобілізує начебто апатичну молодь. Участь 16-річної шведської школярки Ґрети Тунберґ у шкільному страйку викликала резонанс у ЗМІ. Зрештою, і серед німецьких учнів шириться новий протестний рух навколо теми клімату. Навіть німецька автоіндустрія, яка довго ігнорувала перетворення, тепер радикально змінює погляди. Раптом усе стало відбуватися дуже швидко.
Транспортний перехід перетворює міста
Кліматичний перехід вирішується не так централізовано (на національному рівні), як децентралізовано (у великих містах та агломераціях, які відповідальні за 70% емісії CO2). Потенціалом кліматичного переходу цікавляться передовсім мери. Це посилює регіональну й комунальну демократію на противагу ідеологізації та поляризації національної політики. Кліматичний перехід стає трансформацією демократії в напрямку громадянського суспільства. У Німеччині понад 90% населення вимагає цілеспрямованої реорганізації міст і громад у напрямку збереження клімату.
Приклад, як поєднати енергетичний перехід зі зростанням якості міського життя, подали передовсім на Півночі Європи. Громадяни пишаються змінами, якщо вони від самого початку можуть брати в них участь. Копенгаген та Амстердам останніми роками за згодою суттєво зменшили автомобільний рух на чималу втіху мешканців. Перехід до швидкісних велосипедних доріжок та до кращої мережі громадського транспорту дає результати. Уперше в годину пік, між 8-ю та 9-ю ранку, у лондонському Сіті нарахували більше велосипедів, ніж автомобілів. У Відні річний абонемент на громадський транспорт коштує €365, тобто €1 на день. Австрійська ініціатива Zero Emission Cities — взірець сталої мобільності та розумного громадського транспорту для всього світу.
Щасливі рятівники планети. Згідно з опитуваннями велосипедисти є найщасливішими учасниками дорожнього руху. ФОТО: REUTERS
А Німеччина? Частка велосипедистів стагнує, бо дороги надто небезпечні. У питанні велосипедного сполучення та громадського транспорту ФРН належить до країн Європи, що розвиваються. Водночас згідно з опитуваннями найщасливіші учасники дорожнього руху — велосипедисти.
І в майбутньому не доведеться їсти коників-стрибунців
Сьогодні в усьому світі більше людей страждає радше від пере-, ніж від недоїдання. Найбільшими «грішниками» супроти клімату серед продуктів є цукор, м’ясо та дешеві жири. Це становище історично нове, і воно не відповідає старому сприйняттю світу з небезпекою голоду та браком харчів. Хоча кількість населення Землі вже й перевалила за 7,5 млрд, сьогодні можливо прогодувати всіх мешканців нашої планети. Недостача трапляється лише в регіонах, яких торкнулися війни чи кризи. У заможних країнах нині виробляється надто багато калорій, значна частина надміру просто псується. Тобто немає вимушеної необхідності до подальшої інтенсифікації сільського господарства та пов’язаної з цим шкоди для клімату. Навпаки, розумні рішення, які служать людям, землі та клімату — те, чого вимагають споживачі та ринок.
Читайте також: Макрон закликав країни Європи та Китай об'єднатися у протидії глобальному потеплінню
Поволі поширюється думка, що здорове харчування — це не лише тема для багатих та для еліт. У більшості європейських країн споживання м’яса досі коливається на високому рівні, однак воно в жодному разі не зростає і надалі тільки падатиме. Дедалі більше людей усвідомлено зменшує споживання м’яса. Вони флекситаріанці — це найбільший тренд у харчуванні майбутнього.
Тарілка, виделка та ніж — найгостріша зброя
Отже, тарілка, виделка та ніж стають найгострішою зброєю проти зміни клімату. За звітом ООН, зменшення споживання м’яса на приблизно 40% було б достатньо для масштабного технічного оздоровлення аграрного сектору в його впливі на клімат. Чи можлива суспільна домовленість, усвідомлена угода про мету: на 40% м’яса менше, але якіснішого? Селяни та сільськогосподарські об’єднання вже зрозуміли, що тренд до брутально дешевого м’яса таким чином не збережеться. Водночас виникають незвичайні альтернативи у виробництві продуктів харчування. Сільське господарство стає міським господарством, потрапляючи до споживача неконвенційним шляхом. Торгові мережі, як-от Edeka та Metro, займаються Vertical farming та подалися в садівники. Німецькі м’ясні концерни Rügenwalder Mühle та Wiesenhof роблять великі інвестиції в альтернативи м’ясу. Соя, комахи та горох є новим м’ясом. А такі виробники в США, як Beyond Meat, готують нову хвилю замінників цього продукту. Найбільший виробник продуктів харчування у світі Nestlé зобов’язався протягом найближчих шести років перейти на придатне до переробки або й біологічного розкладання упакування. Наступне зелене диво відбувається в Африці: завдяки супутниковим даним селяни можуть краще поливати їхні поля та ефективніше застосовувати добрива. Нові технології вирощування на кшталт Crispr/Cas роблять рослини стійкішими до посухи та екстремальних температур і сприяють життєстійкому сільському господарству.
Глобальний рух неосталості
Ті країни, які ми сьогодні засуджуємо за гріхи проти клімату, легітимізуючи таким чином власну поведінку, зроблять врешті вирішальний внесок у велику зміну. Китай та Індія стануть зеленими супердержавами. Ерік Солгейм, директор програми ООН з довкілля, каже про новий світовий порядок. Наразі КНР ще спалює майже половину світового вугілля. До 2050 року Піднебесна хоче стати провідною і у виробництві зеленої електроенергії. «Поки Китай спалює мільярди тонн вугілля, нам не допоможуть жодні відновлювальні…», — як часто доводилося це чути останніми роками? Але саме Китай масивно форсує перехід на електро-, гібридні та водневі автомобілі. Також і тому, що ця гігантська країна шукає технологічної самобутності, у якій зможе утвердитися як інноватор. Так виникає нове зелене змагання, до якого долучаються й арабські країни. Навіть нафтові королівства Арабського світу роблять сьогодні ставку на нову енергетику. Вони мають не лише багато нафти під землею (яка там і залишиться), а й безмежну кількість сонячної енергії, за допомогою якої можна опріснювати воду, охолоджувати цілі міста й виробляти на місці продукти харчування. Так, як на холодному краю світу ісландці в теплицях вирощують власні томати, а незабаром вирощуватимуть навіть банани: за допомогою геотермальної енергії.
Читайте також: На Північному полюсі зафіксували новий температурний рекорд
Ще більше позитивних фактів? Їх багато. Але як вони поєднуються в кліматичну свідомість?
Необхідні зміни починаються в голові
Для великої трансформації окрім політики потрібні громадяни та підприємства. Досі індустрія вагалася, політика діяла рефлективно, а якщо в суспільства були сумніви, то відповідно до настроїв. Ця крихка система сьогодні хитається. Більшість німецьких підприємств підтримує чіткі нормативи, навіть якщо вони й суворі. Із Європи надходять інструменти: амбітні допустимі межі та дієве управління квотами на шкідливі викиди. Наступними активістами стануть глобальні концерни. За понад 70% викидів CO2 у світі (згідно з даними звіту «Carbon Majors Report» американського US-NGO Carbon Disclosure Project) відповідальні 100 підприємств. Список прогнозовано очолюють міжнародні нафтові концерни та державні підприємства. Епоха копалин, у яку цілі економіки залежали від викопних джерел енергії, закінчується. Венесуела — сумний релікт нафтових економік, які самі себе руйнують.
Ми свідки процесу, у якому системи крок за кроком синхронізують свою поведінку, технології, політику в напрямку позитивного виходу. Звісно, це не відбувається безшумно та без опору старих гравців. Не без скиглень, болісних криків, заперечень і звинувачень. Але хіба ми цього не знаємо? Незадовго до успіху шум завжди найгучніший, як і наші побоювання, що можемо зазнати невдачі.
Пік глобальних викидів CO2 через десять років
Тож зважимося на прогноз: «Carbon Peak», піка глобальних викидів CO2, буде досягнуто через десять років. Це ще не повна перемога, але, як засвідчує досвід, такі процеси здатні до самоподсилення. У 2050-му вислів «кліматична катастрофа» зникне з публічних дискусій. Ми знову дратуватимемося через погану погоду: надто гаряче, надто холодно, надто вітряно. На планеті потеплішає, але не катастрофічно. Екологи діятимуть тоді, не керуючись провиною, гріхом, покаранням і психозом. «Екологія провини» має сенс лише для моральної меншини. Посткопалинне оздоровлення нашої планети потребує суспільної більшості, яка бажає майбутнього, і зводить разом речі, які справді пов’язані: екологія та економіка, техніка й природа, поступ і краса. Це можливо. Поб’ємося об заклад?