Дорівнятися до популярності «польського сантехніка» в ЄС поза межами політичної сфери не вдалося практично нікому. Майстер із Польщі, що з однаковим успіхом може виявитися чеським плиточником чи угорським столяром, до й після розширення Євросоюзу на Схід у 2004 році викликав бурхливі емоції.
Люди боялися, що він наступатиме на Європу, забираючи своїми демпінговими цінами роботу в традиційних підприємств. Урешті, через дешеву робочу силу зі Сходу багато хто з британців навіть проголосував за Brexit.
Розширення ЄС спровокувало захисну реакцію, причому не лише через цих робітників. Населення Європи боїться ще й імпорту злочинності та корупції, а ще — нового мільярдного навантаження на бюджет Союзу.
У часи активізації націоналізму й прагнення до більшої ізоляції це торкнулось і дебатів, які нещодавно розгорілися довкола Західних Балкан. Там на вступі в ЄС наполягають шість держав, серед яких Сербія, Чорногорія, Албанія й Косово.
Переможці розширення ЄС на Схід
Тому RWI ще раз інтенсивно проаналізував роки після розширення 2004-го: що саме відбулося безпосередньо на кордонах — 100 км ліворуч і праворуч від колишнього шлагбауму? Як раптове зникнення кордону впливає на економічний простір?
Читайте також: Франческо Альберті: «Холодна війна триває досі»
Чи дало розширення на Схід позитивний ефект навіть там, де люди безпосередньо мали з цим справу, а не лише у віддалених промислових центрах? Яка ймовірність того, що регіони, в яких раптом з’явиться конкуренція у формі дешевої робочої сили й недорогих крамниць, почнуть занепадати?
Висновок: прикордонні райони в Німеччині, Австрії та Італії отримали від розширення ЄС на Схід навіть більшу вигоду, ніж решта країн Союзу поза межами стокілометрової зони. Насамперед це стосується Німеччини. Розширення внутрішнього ринку ЄС підвищило внутрішній валовий продукт на душу населення в прикордонних регіонах трьох країн між 2004 й 2008 роками на 0,8%. Найбільший зиск мала Східна Німеччина, в якій, унаслідок розширення, ВВП зростав на 2-4% в рік.
Те, що німецькі прикордонні регіони стали найбільшими переможцями від розширення ЄС на Схід, має, на думку автора дослідження Філіппа Брайденбаха з RWI, декілька причин: польський ринок, який раптом щедро відкрився просто під дверима, був дуже цікавим уже й через сам свій розмір, адже це 10% населення ЄС.
Вигідне розташування поблизу польського кордону привабило багатьох зарубіжних інвесторів. Нові федеральні землі могли запропонувати добру інфраструктуру й налаштовану на співпрацю адміністрацію. До того ж, у стокілометровій зоні поблизу кордонів із Польщею чи Чехією є агломерації й досить великі міста — Франкфурт-на-Одері, Берлін, Дрезден, Кемніц чи Цвікау. За словами Брайденбаха, в нагоді стали також тісні зв’язки, які свого часу підтримувала з обома країнами НДР.
Відіграють роль історичні зв’язки
При цьому особливо великі страхи перед розширенням переживали насамперед на сході Німеччини. Інститут німецької економіки (IW) опитав підприємства з цієї території щодо їхніх побоювань і сподівань у 2004-му й через 10 років після вступу до ЄС. Перед початком розширення на Схід третина опитаних прогнозувала раціоналізацію й звільнення.
Проте це сталося лише у 10% підприємств. Кожна десята фірма боялася також перенесення виробництва в Східну Європу, але справдилося це лише для 4% підприємств. Тож значних пертурбацій на східнонімецьких підприємствах не сталося.
Читайте також: Лутц Даммбек: «Шик із гетто експортується до Європи»
Натомість регіони Берлін — Бранденбург і Польща економічно щораз тісніше перепліталися. Для столиці Німеччини східний сусід від 2013 року став другою за важливістю країною експорту, із актуальним експортним обсягом понад €1,12 млрд.
Загалом, за оцінками Німецько-польської торгово-промислової палати (AHK) у Варшаві, свої філії у ФРН відкрило від 1000 до 1500 польських підприємств, передусім у сферах транспорту й логістики, будівництва, продуктів харчування та металу.
Однак цей досвід не можна перенести на майбутні розширення. Саме хороші результати Німеччини показують, що часто вирішальними стають дуже індивідуальні фактори — розташування та інфраструктура, історичні взаємодії й загальна політична ситуація.
На Західних Балканах досі не без проблем
Можливий вступ до ЄС шести західнобалканських країн і без того відбувався б за цілком інших умов, ніж розширення ЄС 2004 і 2007 років. Ось, наприклад, Сербія, що за нинішніми сценаріями Єврокомісії (ЄК) могла би вступити до Союзу 2025-го. Ця країна має кордони з державами, які самі долучилися до ЄС лише 2005-го чи пізніше, тож вони ще мають дефіцити в розвитку.
Щоправда, ЄС у період від 2007 до 2017 року надав всьому цьому регіонові приблизно €9 млрд «довступної» допомоги, із неї майже €3 млрд — Сербії для зміцнення адміністрації та інфраструктури, становлення правової держави й сталого господарювання, стимулювання конкурентоспроможності та підтримки демократії.
У червні Єврокомісія відкрила два наступні розділи переговорів про вступ: один — про фінансові й бюджетні положення, інший — щодо риболовлі. Однак дефіцити досі дуже великі. Те, що в регіоні не надто поважають базові вартості ЄС, відлякує інвесторів і гальмує торгівлю, — зазначається в одному зі стратегічних документів ЄК.
Читайте також: Die Welt: Відхід регентки
Економіки Західних Балкан характеризуються «браком конкурентоспроможності, що, зокрема, пояснюється невідповідним політичним втручанням та недорозвитком приватного сектору, внаслідок чого гальмується зростання й зменшуються перспективи зайнятості для молоді».
Потрібні 6% зростання
Душан Рельїч, експерт із Південно-Східної Європи й керівник брюссельського офісу Фонду науки й політики (SWP), саме з цієї причини закликає ЄС діяти ще інтенсивніше. Лише тоді, на його думку, можливе успішне розширення далі.
Оскільки шість західнобалканських країн самотужки не можуть забезпечити достатнє економічне зростання, вони повинні отримати доступ до інфраструктурних фондів, як це було можливо для Болгарії та Румунії ще перед їхнім вступом до Євросоюзу. Нині зростання валового національного продукту в цих країнах становить 2–3%, натомість потрібно 6%, лише тоді Західні Балкани за три десятиліття наздоженуть середньостатистичні показники ЄС.
Тоді Сербія, Чорногорія, Боснія-Герцеговина чи Албанія стали б іще привабливішими партнерами для ЄС. Рельїч переконаний: «Це не були б змарновані гроші».