Світ

  ▪   Томас Шмід
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Відхід регентки

фото: reuters
Канцлерка довго була популярною, бо, як здавалося, берегла своїх виборців від політики. Вона зробила ХДС сумісною майже з усіма явищами духу часу й таким чином деполітизувала країну
Матеріал друкованого видання
№ 45 (573)
від 8 листопада

Усе повсякчас стається не так, як гадається. Анґела Меркель завжди була цього свідома. Тож вона постійно лишалася насторожі, не було практично нічого, що могло б заскочити її зненацька. Те, за що їй часто дорікали, насправді було її сильною стороною: канцлерка намагалась якомога довше не приймати остаточних рішень. Зокрема, і щодо свого відходу.


І ось вона його розпочала. Жодному з її попередників не вдалося підготувати собі наступника. Анґелі Меркель вистачило мудрості навіть не намагатися. Вона сказала, що всі спроби визначити наступника повсякчас були провальними. Бо все завжди стається не так, як гадається.


Однак те, що Меркель хоче віддати керівництво партією, але залишитися федеральним канцлером, робить її маневр половинчастим. Адже своїм рішенням вона сигналізує: партія обійдеться без мене, але країна і насамперед світ потребують мене. Останнє твердження не таке вже й хибне, адже Анґела понад десятиліття виступала в ролі невтомної Матінки Кураж західного світу.

 

Читайте також: Складне партнерство


Незважаючи на те що в Німеччині до неї досі велика повага, неозброєним оком видно, що найважливіших віжок правління вона вже не тримає. Країна вислизає з її рук. Вона була чіпкою й цілком успішною кризовою модераторкою, наприклад, під час фінансової кризи. І водночас завжди намагалася лише зберегти статус-кво. Хоча, потрапляючи в непевні води, Меркель ніколи не втрачала мужності, однак вона, східна німкеня, все ж таки уособлює стару Федеративну Республіку. Одне випливає з іншого, екзистенційні рішення не на часі.


Не так давно Меркель була дуже популярна, бо, як здавалося, берегла своїх виборців від політики. «Я сама» — такий був її постійний меседж. Це подобалося більшості громадян, до того ж її діяльність справляла враження цілком немарнославної, і політика зредукувалася до солідного ремесла.


Однак у тривалій перспективі це призвело й до проблем. Виникла ситуація, аналогічна до «доброї бюрократії», цивілізаційне досягнення якої полягає в тому, що вона функціонує цілком беземоційно, на неї можна покластися. Але це водночас і її недолік. Адже, будучи беземоційною, вона часто сприймається як холодна. Конкретний випадок — людина з її бідами — бюрократію не цікавить.
Позаяк Анґела Меркель постійно відмовлялася від великої помпи й керувала Відомством федерального канцлера так, ніби це відділ податкової, її дуже цінували. Стиль правління канцлерки, який не допускав протилежних полюсів (чи то у фракції, чи то в партії), мав у собі щось доволі монархічне.

Методом Анґели Меркель було змінювати, зберігаючи й зберігати, змінюючи. Наприкінці цього шляху німецький партійний ландшафт неможливо впізнати. Меркель залишила по собі емоційне пустище й не змогла запалити жодного громадсько-суспільного ентузіазму


Однак Меркель зі своєю раціональністю зайшла так далеко, що почала вважати потребу решти громадян у відблиску монархічного сяйва, у широких жестах і невеличких спектаклях дрібницями, на які можна спокійно не зважати.
Те, що ще сяк-так функціонує десь там у світі, більше не працює в країні, якій бундес-канцлерка завдячує своїми політичними повноваженнями. Коли Меркель зустрічається з очільниками й правителями цього світу, люди вірять у те, що вона скористається своїм умінням пригальмувати й пом’якшити. Вона дала собі раду і з Ципрасом, і з Качинським, тож не зазнає поразки і з Сальвіні.


Але в Німеччині вона врешті завела себе такими маневрами в безвихідь. Причому не через свою невдачу, а саме через успіхи. Вона не лише зробила ХДС сумісною майже з усіма явищами духу часу, а й демонструє, що інші партії — це не більше ніж політично нейтральні організми, з якими можна об’єднуватися для утворення всякої більшості.


Меркель мало помилялася, але зрештою Німеччина як єдність була деполітизована. Відмова не лише від головування у партії, а й від канцлерської посади стала б добрим кроком на шляху повернення до демократичної нормальності.
Методом Анґели Меркель було змінювати, зберігаючи й зберігати, змінюючи. Наприкінці цього шляху німецький партійний ландшафт неможливо впізнати. Суттєву роль у цьому відіграла Меркель. Те, що СДПН котиться в безодню, — вина самої партії, але й наслідок політики канцлерки, яка не давала соціал-демократам жодного вільного простору. Піднесення «Зелених» багато в чому пояснюється їхніми останнім часом розумними кадрами, але й тим, що політика Меркель залишила по собі емоційне пустище й не змогла запалити жодного громадсько-суспільного ентузіазму.

 

Читайте також: Лінія Зеегофера


І те, що АдН тепер представлена в парламентах усіх земель і Бундестазі, теж великою мірою пов’язано, по суті, з безцільним гнівом тих, хто гадає, що знайшов у питанні біженців зловісне попередження про кінець «Європи». Окрім того, це пояснюється й тим, що канцлерка відмовилася зробити тему біженців предметом великого й відкритого суспільного діалогу.


Сьогодні на рівні федерації та федеральних земель утворюються фактично лише коаліції, які просто можливі арифметично, і саме Анґела Меркель винна в цьому сповзанні політики в арифметику.


Як показує порівняння з іншими державами, ймовірно, руйнування старого партійного ландшафту є секулярною тенденцією. Але Меркель завжди вдавала, що її це не обходить. І то було великою помилкою. Людина на посаді федерального канцлера не має права нейтрально ставитися до духовних процесів.


Про це неохоче говорять, але всі це знають: оскільки Анґела Меркель є ненависною фігурою для PEGIDA (Патріотичні європейці проти ісламізації Європи), АдН і правого спектра, питання її відставки довго залишалося табу. Адже поступитися хору крикунів «Меркель геть» було чимось неможливим. Здавалося, вона діяла за принципом «якщо вони хочуть, щоб я пішла, тоді я точно залишуся».

 

Читайте також: Українська політика Меркель


Відтак значення її канцлерства як цивілізаційного бар’єра проти правопопулістського наступу переоцінено. Це теж було помилкою. Те, що безтямні голови не сприймають Анґелу Меркель, ще не робить дії федеральної канцлерки слушними. Понад те, виявляється, нові сили з правого краю пов’язані між собою фактично лише антимеркелівським фурором. Що було б, якби Меркель і справді пішла «геть»? Можливо, тоді бульбашка АдН лопнула б? Повний її відхід міг би загнати цю політсилу в заслужену екзистенційну кризу.


З уявленням про те, що без неї не зможуть урядувати, їй таки доведеться розпрощатися. Відхід Меркель із політичної сцени міг би наблизити час, коли АдН знову мусила б миритися зі скромними результатами. Це був би великий успіх, і Анґела Меркель стала б справжньою героїнею відступу.


У політичній Німеччині бродіння. Методом Меркель і вірних прихильників багато зробити тут уже не вдасться. Звісно, гостро постає питання її наступника на посаді канцлера. Імена, про які говорять, не викликають захвату: надто бліді, надто юні, надто амбітні й водночас невиразні. Але було б недобре, якби через це Анґела Меркель і далі трималася за крісло. Її репертуар вичерпано. Питання про те, хто прийде на її місце, вона мусить залишити іншим. Завжди хтось знайдеться. Майбутнє — незвіданий край. Перехід не буде гармонійним, це буде злам. Необхідний злам.