Уряд Німеччини обіцяє не допустити односторонніх залежностей у зовнішній торгівлі. Але промисловість і політика не хочуть і слухати про вихід з Китаю. Чому концерни та середній бізнес продовжують будувати нові великі заводи? Ставка стає дедалі ризикованішою.
Скоро почнеться. 8000 квадратних метрів. 60 робочих місць. За кілька днів новий завод середньої франконської компанії Wirthwein у китайському місті-мільйоннику Сіань запрацює на повну потужність. Він постачатиме пластикові деталі німецькому виробнику вентиляторів EBM-Papst, який також побудував новий завод поруч. Спершу лише сюди. В регіоні мовляв є «подальший клієнтський потенціал». Тому у середньостроковій перспективі «виробництво зростатиме».
Новий завод? В Китаї? Те, що довго вважалося само собою зрозумілим, зараз звучить анахронічно, майже наївно. Жорстка антиковідна політика Пекіна перервала ланцюжки постачання і похитнула довіру багатьох кервіників підприємств до китайського керівництва.
Найновіші дані свідчать про не досягнуті цілі зростання та про тривожне зниження народжуваності. І хіба німецький федеральний уряд зараз не працює над стратегією, яка вважає країну, з якою довго загравали, стратегічним суперником? Який ймовірно навіть може вторгнутись на Тайвань?
Німецьку промисловість це, здається, мало хвилює: численні концерни нещодавно оголосили про великі інвестиції. Постачальник Bosch хоче інвестувати близько одного мільярда євро в новий завод на захід від Шанхаю, конкурент ZF також планує ще одну локацію.
BMW будує завод з виробництва акумуляторів у Шеньяні в Маньчжурії за еквівалент €1,4 млрд. Завод, який відкрився ще влітку минулого року, коштував добрих два мільярди євро – досі найбільша інвестиція BMW в Китай.
40% своїх машин VW продає в Китаї
Незважаючи на те, що минулого року німецький уряд вперше відмовився надавати назагал звичні інвестиційні гарантії, VW також має великі плани. €2,4 млрд передбачені для партнерства з китайським стартапом Horizon Robotics. Мета – системи для автономної їзди, які будуть застосовуватись лише у Народній Республіці.
«Ми не маємо бути наївними», говорить керівник китайського напрямку Ральф Брандштеттер. Європі необхідна сировинна стратегія та більша диверсифікація ринків збуту. «Однак для Volkswagen це не означає скорочення бізнесу з Китаєм», говорить він. За останніми даними на нього припадало майже 40% продажів концерну. У інших виробників ледве чи було менше.
Частка автовиробників в інвестиціях у Китаї з часом значно зросла. Але й інші підприємства також зосереджуються на експансії, особливо відколи зміна коронавірусної політики усунула найбільшу проблему.
Читайте також: Велика китайська помилка канцлера ФРН
«Оптимізм повертається», говорить Єнс Гільдебрандт, голова Німецької торгової палати в Пекіні. У щорічному опитуванні близько половини німецьких компаній в країні нещодавно заявили про свій намір інвестувати. Майже 80% позитивно оцінили середньострокові перспективи. Усвідомлення ризиків присутнє, говорить Гільдебрандт. «Та Китай залишається одним з найважливіших світових ринків, що зростають, яким компанії не хочуть поступатися своїм конкурентам.
Із гаслом «У Китаї, для Китаю» компанії хочуть бути якомога ближчими до своїх клієнтів. Найбільша інвестиція за 158-річну історію BASF також відповідає цьому гаслу. Компанія інвестує до десяти мільярдів євро в нову філію в Чжаньцзяні, частина запрацювала вже восени. Голова правління Мартін Брудермюллєр сподівається, що в майбутньому дві третини зростання забезпечуватиме Китай. Схожі амбітні заяви зробив і Adidas. Проте нещодавно виробник спортивних товарів зазнав значного падіння обороту.
«Недружня до інновацій Європа»
Інвестиції, однак, часто вже не націлені передовсім на ринок збуту. Китай також зарекомендував себе як центр інновацій. Німці хочуть користати з того. У межах проекту «Марко Поло» компанія Siemens наразі значно розширює діяльність свого центрального підрозділу Digital Industries. Концерн Bayer щойно підтвердив, що у фармацевтичних дослідженнях менше покладатиметься на «недружню до інновацій» Європу, а більше на США та Китай.
При цьому саме у фармацевтичній галузі до болю відчутно, наскільки сильно Німеччина залежить від Китаю, в прямому сенсі слова. Через відсутність поставок з Китаю в 2022 році дефіцитним став навіть такий стандартний препарат як парацетамол. Хоча галузь і заявляла, що стане незалежнішою, після спалаху пандемії коронавірусу сталося навпаки.
У першій половині 2022 року порівняно з 2019 роком імпорт ліків з антибіотиками, інсуліном та вітамінами навіть подвоївся. Німецька асоціація фармацевтичної промисловості заявляє, що політика «ще нічого не зробила для створення європейських локацій». І навіть якби це сталося, на перенесення виробництва пішли б роки.
Читайте також: Посол ФРН в Україні Анка Фельдгузен: «Німеччина має досить мало досвіду лідерства»
Політичний тиск у цьому питанні помірний. Наприклад міністр фінансів Крістіан Лінднер (ВДП), вважає «необхідним» реалізм. Для здобуття більшої незалежності іншим регіонам слід підвищити свою важливість, а це моживо лиш у довгостроковій перспективі. Лідер партії Зелених Омід Нуріпур також налаштований примирливо. Він не хоче вказувати підприємствам, що вони мають, а що не мають робити. Межу на його думку перейдено тоді, коли вони розгортають активність у регіонах, де люди більшою чи меншою мірою поневолені.
Ця стриманість відповідає інтересам індустрії. Вона може будувати нові об’єкти в інших країнах лише продовжуючи водночас обслуговувати ринок Китаю, каже Фрідолін Штрак, керівник відділу міжнародних ринків Федерації німецької промисловості (BDI). Лише стосовно «базових залежностей», як-от у випадку рідкоземельних елементів, попереджає Штрак, слід реагувати короткостроково.
Жертви власного успіху
У своєму нещодавньому дослідженні Boston Consulting Group (BCG) прогнозує, що обсяг торгівлі між ЄС і Китаєм зросте до 2031 року приблизно на 70 мільярдів євро. Порівняно з попередніми роками це зростання буде помірним.
Такі країни, як В’єтнам та Індонезія, ймовірно, набудуть більшого значення через їхній досвід вирішення проблем з постачанням, але вони не замінять Китай. «Йдеться про альтернативу, Китай плюс один», говорить партнер BCG Ніколяус Лянґ. За його словами, багато німецьких компаній просто занадто сильні в Китаї. Лянг також вважає, що вони «жертви їхнього власного успіху».
Читайте також: Die Welt: Китайська ілюзія
Цьому довго радів Карл Геусґен. Ще майже 30 років тому співвласник гідравлічної компанії Hawe побачив під час візиту, як динамічно розвивається Китай, й вирішив форсувати розширення там. Зараз в Народній Республіці працює близько 220 осіб, а минулого року компанія Hawe відкрила новий завод у місті Вусі.
Однак колишня ейфорія вже поступилася місцем реалізму. Геусґен відчув на собі, як китайська держава дедалі більше контролює економіку і надає перевагу на тендерах вітчизняним компаніям.
«Ми повинні продовжувати розмову, впевнено відстоювати свою позицію і наполягати на справедливих ринкових умовах», говорить Геусґен, за сумісництвом президент Німецької федерації виробників обладнання (VDMA). Альтернативи на його думку немає, Китай залишається важливим ринком не лише для його галузі: «Від’єднання від нього ми собі дозволити не можемо».