Ще не так давно здавалося, що окреслився прекрасний новий світ. Закінчилися матеріальні турботи. Перед цифровою перепоною, мов сніг на сонці, мали розтанути традиційні ієрархії, як-от між знаючими та неосвіченими, улюбленцями долі та знедоленими. У мережі всі рівні, це була нова віра. Інтернет стане історично унікальною машиною демократизації. Це було наче колективне сп’яніння.
Мрія розбилася. Час підбити підсумки. Найбільша проблема полягає не в тому, що невичерпні можливості інтернету, як сподівалися й завзято пропагували, не привели до покращення звичаїв і всебічного жвавого та виточеного обміну. Те, що мережа натомість досить часто ставала ареною ненависті, брехні та інсинуацій, що вона не тільки не об’єднала користувачів, а, навпаки, зачинила їх у камери-одиночки для випускання пари, звісно, проблема, але не найбільша. Бо ще можна сподіватися, що тут ідеться про дитячі хвороби нового медіуму, з якими можна впоратися.
Читайте також: Die Welt: Страшна сила
Реальна небезпека в іншому. Винахід інтернету уможливив появу величезних компаній, які майже миттєво стали інформаційними монополістами. Вони діють глобально і вважають національні уряди пережитками сивої давнини. А тому не відчувають себе пов’язаними їхніми юридичними нормами. І, можливо з найкращих намірів, вилучають демократію в ім’я демократії.
Тоді це бачилося так: вони присвоюють собі право збирати, агрегувати, використовувати й продавати інформацію про кожного. Право інтелектуальної власності також не варте для них ламаного гроша. Художників, авторів, журналістів вони опускають до підручних, до якомога дешевших постачальників контенту. Тому, якщо зараз Європарламент хоче ухвалити реформу авторського права, яка також трохи обмежить владу Google, Facebook, YouTube тощо, це буде перша маленька спроба знову ввести в гру ЄС та держави-члени. До відновлення контролю нам ще й після того буде дуже далеко.
Але не всі бачать це так. Згаданій маленькій реформі в ЄС чиниться значний опір, про що свідчать не лише демонстрації. Якщо дивитися на це з позитивного боку, то демонстранти вийшли на вулиці в ім’я обіцяної безмежної свободи. І тут вони не розуміють жартів, не допускають навіть сумнівів. Їхній мотив добре зрозумілий.
Ті, хто пам'ятають, наскільки складно й часом витратно ще 30 років тому було отримати інформацію та розуміння контексту; кожен, хто знає, що ще десятиліття тому було майже неможливо або страшенно дорого прямо контактувати з людьми на інших континентах, сприйматимуть можливості мережі лише як неймовірне досягнення, як несподівано здобуту свободу. Так, наче наші чуття загострилися, а обхват рук збільшився. Але за це довелося дорого заплатити. Інтернет-гіганти перетворили цікаве, спрагле знань та повідомлень, балакуче людство на заручників. Їхня пропозиція така: ми уможливлюємо вам рух по всьому універсуму мережі, а ви даєте нам виключне право забезпечувати вам це.
Користувачі, з одного боку, почуваються так чудово, з другого — є залежними, навіть рабами, щонайменше кріпаками монополій. Так постав новий феодалізм, феодалізм свободи інтернету та компаній, які його постачають. У минулому кріпакам було не до сміху, вони постійно відчували визиск, їхні взаємини залежності не давали їм жодних переваг. Тепер ситуація змінилася.
Читайте також: Хайтек-шарашка
Користувачі також у виграші. Від німого пакту з монополіями вони щось отримують. І їхній першочерговий здобуток не матеріальний. Він чутливий до слова «свобода». Усі засновники компаній прекрасного нового світу, які згодом стали великими, доклали багато зусиль, щоб стояти на сцені як підступні герої свободи. Мов Робін Гуди, які від імені народу борються проти темних сил аналогового часу. І вони могли це робити, бо так воно почасти й було.
Коли сьогодні проти реформи авторського права ЄС в усій Європі мобілізується передовсім молодь, то це, мабуть, перший в історії окрилений свободою масовий рух, який фактично крокує не на боці слабких, а на боці могутніх, сильніших. А ідеологія свободи в тому середовищі так цементувалася, що, здається, у ньому з’явився стійкий імунітет проти скепсису та сумнівів. Цим пояснюється й те, що противники реформи ЄС зовсім не зважають на аргументи протилежної сторони й усіляко замовчують перевагу монополістів. У тому є щось майже мазохістське й дуже нагадує ура-патріотизм молодих прихильників війни минулих часів. Адже серед людей, які мобілізуються в мережі й виходять на вулицю, буде чимало таких, що працюють у заснованому на мережі бізнесі, а тому належать до так званого креативного класу. Вони потрапили в сильце, поставлене Google, Facebook та іншими.
Читайте також: Як штучний інтелект піклується про здоров’я людей
Згадані компанії розвинулися, покликаючись на свободу. Надто довго їм у цьому вірили уряди, надто довго нічим їх не обмежували. Ще й тому, що вони, як національні уряди, очевидно та безповоротно програють безоглядному інтернаціоналізму інформаційних монополістів. Тож надзвичайно важливо, що Європейський Союз після тривалого вичікування та національної сплячки нарешті, принаймні за одним-двома пунктами, збирається дати відсіч Google. Утім, це лише початок, не більше.
Якщо цим шляхом іти далі, неминуче дійдеш до табуйованого ліберальною стороною питання. Очевидно, що ми живемо в час, коли збільшення підприємницької свободи може автоматично стати не вирішенням проблеми, а самою проблемою. Здається, що відповідний для завбачливого стримування нових гігантів момент просто проґавили. У будь-якому разі тепер уже несхоже, що фортеці інформаційних гігантів вдасться приручити до чесної гри. Інакше кажучи, час думати не лише про межі дієвості держави, а й про нову, точнішу державну дієвість. Не зраджуючи при цьому свободи, щоб урешті не опинитися в державній економіці.