ХДС саме відтворює відомий скетч Лоріо «Картина криво висить» (сцена з популярного німецького гумористичного шоу. — Ред.). Партія хоче поправити власну картину над диваном, але розтрощує водночас усю кімнату. Зараз вона, здається, уже коло випадково перекинутого стола з апельсинами. Столик із сімейними фото загрозливо близько.
Чого Меркель утрутилася в справи в Південній Африці й усе лише погіршила? Чому вона звільняє свого уповноваженого в справах Сходу, чому дає впасти голові ХДС, чому порушує конституцію, погоджуючись на вимогу з-за кордону щодо скасування виборів одного з прем’єр-міністрів федеральної землі, чому вибори Томаса Кеммеріха з допомогою АдН вона назвала такими, які «не можна пробачити» й каже, що АдН хоче «знищити» демократію (під час голосування за прем’єра у федеральній землі Тюрингія через брак голосів представники ХДС пішли на угоду з АдН і голосували разом за представника Вільної демократичної партії Томаса Кеммеріха, що спричинило гучний скандал. — Ред.)? Бо для неї після Тюрингії криво висить щось геть інше, а не автопортрет ХДС. Одразу після виборів Кеммеріха колишній прем’єр-міністр Бельгії Ґі Вергофстадт твітнув фотомонтаж двох світлин. На ньому потиск рук Геке з Кеммеріхом і Гітлера з Гінденбурґом. Прокоментував Вергофстадт його так: «Те, що відбулося в Тюрингії, абсолютно неприйнятне. Не під моїм іменем!». Вергофстадт — член фракції «Альянс лібералів і демократів за Європу» (АЛДЄ) у Європарламенті, до якої входить і Вільна демократична партія Кеммеріха.
Читайте також: Криза в ХДС: хто прийде на місце Меркель
Меркель відразу відчула, що означає успіх право-радикальної партії для німецької зовнішньої політики та політики стосовно ЄС, надто якщо йдеться про успіх саме в Тюрингії, де майже з точністю до дня 90 років тому НСРПН уперше висунула свого міністра. За кордоном минуле переживають більше, ніж у Німеччині. До німців ставляться з прихованою підозрою. І тут ідеться не лише про нацистські аспекти. У Бельгії та Франції вільгельмівська Німеччина є найбільшим злом, День пам’яті про Першу світову війну для цих країн — головний. За кордоном АдН скидається на можливе повернення вільгельмівського духу. Недовіру викликає здатність цієї партії маскуватися, немов хамелеони. Спалахи схвильованих німецьких висловлювань зі спектра правіше від ХДС/ХСС досі викликають серйозні сумніви в стабільності німецької психіки. Ідеться про те, на що здатна німецька душа, і так буде ще сотню років.
Тому події в Тюрингії підривають авторитет Берліна — ще й у критичний для Меркель момент, а саме тієї миті, коли бундесканцлерка за час німецького президентства в ЄС хоче реалізувати свою мету — вберегти Європу від розчавлення між світовими центрами: Америкою та Китаєм. Цим страх Анґели Меркель схожий на страх Конрада Аденауера 1956 року. Тоді ВДП вийшла в Північному Рейні-Вестфалії з коаліції з ХДС і приєдналася до СДПН. Це здавалося природним демократичним процесом, зміною земельного уряду, до того ж із боку лібералів як відповідь на віроломний політичний маневр ХДС на федеральному рівні. Це ж наче нормально, чи не так? Але в Аденауера спрацював сигнал тривоги. Чому?
Бо ВДП в Північному Рейні-Вестфалії тоді була виразно націонал-ліберального спрямування, окрім того, у неї були інфільтровані колишні нацисти — націонал-соціалістичні дипломати в окупованому Парижі, генерал СС, шеф айнзацгрупи СС, колишні гауляйтери й близькі працівники Геббельса. Щоправда, 1953 року британці ліквідували це нацистське коло, але Аденауер залишався дуже підозріливим. Бо ВДП в Нижньому Рейні-Вестфалії вважала дюссельдорфську коаліцію з тоді також німецько-націоналістичною СДПН пілотним проектом, який мав торпедувати західну політику Аденауера. Своїм першим практичним кроком вона хотіла провалити військове законодавство Аденауера в Бундесраті. Саме через цю поведінку ВДП Аденауер запропонував нове виборче право — так звану паралельну систему зі змінною квотою прямих кандидатів і місць у списках. ВДП було складно пройти в Бундестаг. Багато лібералів сприйняли це як спробу їхнього політичного вбивства. Аденауер вважав це бар’єром для авантюристів, які загрожували репутації та надійності молодої Федеративної Республіки. Обидві сторони, кожна зі свого погляду, мали рацію. ВДП на два роки розділилися на проаденауерівське й соціально-ліберальне крила.
Читайте також: Die Welt: Сотні тисяч громадян покидають Німеччину
Для німецьких канцлерів внутрішня політика у федеральних землях — це завжди зовнішня політика. Анґела Меркель бачить загрозу руйнування не ХДС/ХСС, а ЄС, вільної світової торгівлі й визначеного ООН світового ладу. З липня, як президент Ради ЄС, вона хоче приготувати до ухвалення семирічні фінансові плани для Європейського Союзу, розраховані до 2027-го. Меркель також прагне створити єдину цифрову політику ЄС, зцементувати спільну позицію ЄС стосовно Китаю, оформити торговельну угоду зі США й угоду, яка має врегулювати відносини з Великою Британією після Brexit, а можливо, навіть ухвалити закон ЄС про права біженців. Тому не повинно з’являтися сумнівів у надійності Німеччини, а тим паче не може йтися про розпад великої коаліції. Аж ніяк! Велика коаліція, на думку Меркель, у другій половині 2020 року має великий європейський шанс.
Тому вона негайно звільнила уповноваженого в справах Сходу Крістіана Гірте, який привітав вибори Кеммеріха, щоб запобігти появі в СДПН вимог до партійної верхівки відкликати міністрів від цієї партії. Тому вона відверто тиснула на ВДП, щоб Кеммеріха спонукали подати у відставку, після того як заклик Аннеґрет Крамп-Карренбауер до осередка ХДС у Тюрингії провести нові вибори зазнав фіаско. Задля стабільності великої коаліції вона залишає Крамп-Карренбауер на своїй посаді й наполягає, що вибори глави ХДС мають відбутися аж у грудні, себто майже перед самим кінцем німецького президентства в Раді Європейського Союзу.
Авторитет Меркель у другій половині 2020 року залежить від того, чи зможе ХДС провести впорядковану зміну кадрів. Зараз це видається дуже сумнівним. До своєї заяви про відставку Крамп-Карренбауер пробула на посаді 430 днів, але вона вже була головою ХДС на чотири дні довше, ніж Людвіґ Ергард із його 426 днями з березня 1966 по травень 1967 року. До відставки на користь іншого кандидата в лютому 2000-го Вольфґанґ Шойбле був головою 466 днів. Коротке головування — не те саме, що занепад ХДС.
Читайте також: Die Welt: Відхід регентки
Вибори в ландтаги 2020 року (у Гамбурзі 23 лютого, а згодом і в Тюрингії) із сьогоднішнім розподілом голосів стануть для ХДС катастрофою. І їх ще можна легко повісити на Аннеґрет Крамп-Карренбауер як голову партії. Але місцевими виборами в Північному Рейні-Вестфалії пісня не закінчиться. Більшість нинішніх імовірних кандидатів на голову партії — Лашет, Мерц, Шпан, та навіть Брінкгауз — із земельної ХДС Північного Рейну-Вестфалії. Що ближчі можливі нові вибори в Тюрингії до вересня, то сильнішим на Рейні й у Рурі може стати ефект фіаско ХДС. Натомість що більше часу буде між цими новими виборами й виборами в Північному Рейні-Вестфалії, то неприємнішими стануть внутрішньопартійні сварки, якщо Тюрингія знову створить ситуацію, у якій ХДС доведеться обирати між АдН і «Лівими».
Якщо кандидати дійдуть згоди майже одразу, а позачерговий партійний з’їзд щонайпізніше до Великодня обере нового шефа ХДС, де-факто буде два канцлери — Меркель та її наступник. Якщо він захоче спонукати Меркель до відставки, то хто знає, чи підтримають це Союзна фракція (фракція ХДС/ХСС у Бундестазі. — Ред.) і СДПН. Якщо вони це зроблять, то німецьке президенство в Раді ЄС стане змаганням за найкращу стартову позицію для виборів у Бундестаг. Вибори в Тюрингії вже будуть записані на рахунок нового голови. Якщо кандидати чекатимуть до грудня, вони принаймні збережуть репутацію ХДС, яка в кризових ситуаціях ставить державні інтереси понад партійні.
ХДС було засновано як західнонімецьку партію. Міхаель Кречмер у Саксонії показує, що це аж ніяк не повинно вилитися в розкол у ХДС між східними та західними німцями. Тому він також може розглядатися кандидатом на голову ХДС. У будь-якому разі якщо в ХДС зараз здадуть нерви й водночас коли Меркель та велика коаліція приступлять до президенства в Раді ЄС, почнеться хаос боротьби за владу, то наступник Крамп-Карренбауер закінчить так, як в іншому відомому скетчі Лоріо, у якому відвідувач ресторану через надмірну увагу до нього просто не може поїсти.