Японія проти Південної Кореї = Німеччина проти Польщі
Японія — близнючка Німеччини в Азії. Країна, яка на початку ХХ століття стала імперіалістичною потугою, окуповувала держави регіону, чинила тяжкі воєнні злочини й після цілковитої поразки перетворилася на пацифістську націю під американським захистом. Тому її відносини із сусідами досі делікатні. Ті, які склалися між Японією та Південною Кореєю, схожі на нинішні між Німеччиною та Польщею.
Попри історичну унікальність Голокосту та відсутність у Японії відповідника, мілітаристський режим Токіо скоював схожі воєнні злочини до тих, які вчиняла нацистська Німеччина. З анексованої вже 1910 року Кореї фашистська Японія між 1938-м і 1945-м рекрутувала 2 млн людей на примусову працю подібно до того, як це робила Німеччина. Окрім того, під час Другої світової війни корейських жінок вивозили в солдатські борделі на фронт і там роками ґвалтували. Конфлікт через цих кореянок, яких евфемістично називали «жінками на потіху», триває між двома країнами досі. На перший погляд, як і в німецькій східній політиці 1970-х, між країнами були жести примирення. Так, у 1965 році вони підписали угоду про основи відносин. Але тому сприяв тиск США в холодній війні. Суперечки щодо тлумачення угоди існували з часу її укладення.
Справжнього нового початку досі не сталося. Це демонструють останні події. Торік південнокорейський Верховний суд засудив численні японські концерни до виплати відшкодувань через примусові роботи в Другій світовій війні. У Японії це викликало хвилю обурення. За останні місяці конфлікт розгорівся. Тепер триває торговельна війна. Кілька тижнів тому Японія викреслила Південну Корею з так званого білогосписку країн, які мають торгові переваги. Кілька днів тому те саме зробила Південна Корея. «Японія досі не опрацювала свою вину так, як це зробила Німеччина», — каже Крістіан Таакс, який керує в Сеулі офісом близького до Вільної демократичної партії Німеччини Фонду Фрідріха Науманна. . Він уже багато років живе в Південно-Східній Азії і добре знає країни регіону: «Ступінь проникнення опрацювання в суспільство значно нижчий». Так, у японських правих політичних колах окупація Кореї вважається цивілізаційним досягненням. Але й у Європі, гадає Таакс, попри всі примирення, такий конфлікт теж не виключений: «Дивлячись на польські вимоги репарацій, помічаєш, наскільки швидко ці самі почуття можна оживити й у Європі».
Читайте також: Die WELT: Індія vs Пакистан, курди як потужна опозиція в Ірані
Китай проти Гонконгу й Тайваню = Росія проти України
Владімір Путін підбурює до несприйняття Заходу, бо багато людей у Росії втрату статусу наддержави після холодної війни сприймає як поразку, а 1990-ті вважає темними часами анархії. Лідер Китаю використовує ці самі націоналістичні рефлекси. Він пропагує повернення його країні ролі світової потуги, якою вона була перед вимушеним відкриттям Заходом. Згідно з цією оповіддю Піднебесній у ті темні роки довелося безборонно спостерігати, як Захід перебирає владу. Зовнішня політика обох країн спрямована на якомога більшу нейтралізацію цих принижень або принаймні на те, щоб консолідуватися через зовнішньополітичну агресію. Як наслідок — експансіоністські прагнення і претензія на території, які начебто природно належать до їхньої сфери впливу. «Росія працює у європейському напрямку, Китай — у Гонконгу й на Тайвані», — пояснює експерт з Азії Таакс.
У Києві де-факто маріонеткою Кремля був Віктор Янукович, у Гонконгу такою для Китаю є Керрі Лам. Актуальні протести структурно схожі на ті, що відбувалися на Майдані у 2014 році. Щойно демонстранти досягли своєї мети в Києві, Росія анексувала півострів Крим і почала гібридну війну на Сході України. З аргументом, мовляв, Крим і Східна Україна належать РФ. Пекін також каже, що Гонконг і Тайвань — території китайської держави. Тепер, за угодою від 1997-го, Гонконг належить Китаю, але до 2047 року має спеціальні демократичні права. Попри те, що, за міжнародним правом Крим є частиною України, Москва порушує чинне право й наголошує: поза юридичною казуїстикою територія історично й культурно належить Росії. Такою націоналістичною аргументацією послуговується і Китай.
Є ще й інші важливі паралелі: байдуже, чи Схід Європи, чи орієнтовані на Захід країни Азії — усі вони можуть захистити себе лише завдяки допомозі США. Але як у Європі, так і на Далекому Сході зростають сумніви, чи Сполучені Штати Дональда Трампа дотримуватимуться своєї обіцянки захисту. «Курс США занепокоює всіх, — застерігає Таакс. — Колишня стратегічна рівновага руйнується. Плану того, як ситуація повинна розвиватися далі, не видно».
Північна Корея = Албанія проти решти світу
Нещодавно зближення між Північною і Південною Кореєю викликало захоплення в усьому світі й у Німеччині також, де поділ Кореї часто порівнюють із німецьким поділом. «Порівнювати Північну Корею з НДР цілковито неправильно», — заперечує експерт з Азії Таакс. Німецька історія в аналізі Північної Кореї виводить радше на хибний слід. Передовсім є чіткі відмінності. У Кореї 70 років існує послідовний поділ, де-факто без жодних контактів.
Читайте також: Захід-Гонконг-Україна: лицемірство кращого
До такого послаблення, яке спостерігалося в Німеччині в 1970-х, справа так ніколи й не дійшла. Окрім того, економічні розбіжності значно виразніші, ніж будь-коли були між Західною та Східною Німеччиною. Але передовсім Північна Корея геостратегічно непорівнювана з НДР. «Її радше слід уявляти Албанією часів холодної війни», — каже Таакс. Північна Корея виявляє прихильність то до Росії, то до Китаю, але завжди зберігає дистанцію, як Албанія в часи 40-річного правління диктатора Енвера Годжі. Однак якщо комунізм в Албанії закінчився з падінням залізної завіси, то династія Кімів у Північній Кореї тримається вже в третьому поколінні. Режим Північної Кореї робить висновки з історії. Найсвіжіший приклад, на який чітко спирається Пхеньян, — Лівія. Колишній лівійський диктатор Муаммар Каддафі задля скасування санкцій відмовився від своєї ядерної програми, і за кілька років Захід його скинув. Тому власну ядерну програму Північна Корея вважає гарантією існування: убезпечити себе в майбутньому реально лише атомним стримуванням, вважає режим.
Тому переговори США під керівництвом Дональда Трампа навряд чи мають шанси на успіх. Мета Америки — денуклеаризація Кореї. Але північнокорейський режим ніколи не відмовиться від своєї ядерної програми. «Відмови Північної Кореї від своєї ядерної програми в разі якоїсь небезпеки для режиму просто не станеться», — пояснює Таакс.
Вихід міг би бути такий: Північна Корея відмовляється від ракет великої дальності, які можуть прямо загрожувати США, а Штати натомість згортають свою присутність у Південно-Східній Азії. Це мало б сенс для Пхеньяна та Вашингтона, але є страшним сном для американських союзників у Південно-Східній Азії. Тому, зважаючи на Дональда Трампа, вони думають, як самим себе захистити. Саме так, як це робить Європа. Адже хоч у Європі й немає атомної Албанії, але є ядерна Росія, яка подібно до Китаю своєю атомною зброєю може досягти будь-якої цілі в регіоні.