Якщо Німеччина та Франція однаково оцінюють ситуацію, світ має бути насторожі. 28 грудня Анґела Меркель та Емманюель Макрон виступили зі спільною заявою у відповідь на захоплення в міжнародних водах українських військових кораблів російськими. У ній вони вимагають «негайного та безумовного звільнення всіх незаконно затриманих українських моряків».
Владімір вражений! Якщо не брати до уваги те, що моряків досі утримують. Після першого виступу канцлерки та французького президента громадяни їхніх країн ходять навшпиньки, щоб не довелося уточнювати, чим Росія заплатить, якщо негайно не випустить матросів.
Чи можливо, що росіяни з їхнім добре розвиненим чуттям реальної сили вважають Францію та Німеччину слабкими, дедалі більше виснаженими на шляху до зіткнення одна з одною та до того, щоб перетворити їхню гадану нероздільність на цілковиту банальність? У партнерстві з багатьох фігових листків заклик із Парижа й Берліна у справі України, який не мав жодних наслідків, видається зручним порожнім жестом для створення картинки в очах як східних, так і західних спостерігачів. І це стороннє враження про незгоду, яке дуже близьке до реальності, зростає.
Читайте також: Die Welt: Страх на сході перед некерованістю
Неприкрита антифранцузька безпардонність
Заклик Олафа Шольца наприкінці листопада, щоби Франція відмовилася від свого місця в Раді Безпеки ООН і передала його ЄС, — не більше, ніж дурний жарт. Але він запам’ятався як момент неприкритої антифранцузької безпардонності соціал-демократа, віце-канцлера й міністра фінансів в уряді Меркель, який хоче стати кандидатом на канцлера.
Спершу Франція відповіла, що міркування Шольца суперечать Хартії ООН. А тоді з метою перекрити неввічливість віце-канцлера Париж заявив, що місце в Раді Безпеки мала б мати й Німеччина. У грудні доклався й комісар ЄС Ґюнтер Еттінґер (ХДС). Він запхав пальця у французьку рану, коли наголосив на намаганнях Макрона привабити «жовті жилети» програмами державних видатків.
Еттінґер повідомив: «Додаткові гроші, які зараз пообіцяв Макрон, не разові різдвяні подарунки, а структурні постійні видатки». Навіть більше, він стверджував, що французький президент «втратив авторитет», оскільки далі розвиває французьку модель невдач. Країна, за винятком 2017-го, «11-й рік поспіль порушує правило про нові борги» Маастрихтського договору. Якщо німецький політик, старий бойовий кінь ХДС, хотів зобразити Францію як ненадійну державу, якій загрожує фіаско через некомпетентне керівництво, то зробив це найгрубішим чином (хоча пізніше він сказав, що французький державний борг, який перевищує 3% ВВП, толеруватимуть як одноразовий виняток).
Німецьке невдоволення активністю Макрона
Часткове пояснення цих випадів — бажання Німеччини відвернути увагу від власних бід. Коротко їх було чітко окреслено після Нового року в одночасних заголовках двох провідних газет. «Німецька економіка на межі рецесії», — писала 9 січня Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ). «Поліція та правосуддя більше не мають у Берліні стримуючої дії», — того самого дня цитувала голову ради службовців земельної поліції Берліна Die Welt.
Була й інша, глибша причина для критики Парижа: незадоволення Німеччини спробою Макрона представити свою охочу до інтервенцій, реформістську Францію як провідну силу ЄС. Він проводив воєнні операції в Сирії та Африці, а іноді навіть суперечив Владіміру Путіну. Таку активність Макрон носив як яскравий французький товарний знак, як контраст із сутінковим станом Німеччини Меркель із її всебічною пасивністю. Водночас він наполягав на структурних реформах у ЄС. У Берліні їх вважали зміною правил спільноти, наявність яких забезпечує те, що дехто називає домінуванням «Німеччина передусім».
Читайте також: Die Welt: Wunderwuzzi — той, хто може все
Хай Франція і запропонувала європейську армію, а Меркель підтримала її в Європарламенті (через три дні Урсула фон дер Ляєн у статті для FAZ вибрала менш агресивний термін «армія європейців»), але французькі генерали наполягали на тому, що не дадуть себе «германізувати». Вони використали саме таке слово. Що це означає? «Ми боремося, а вони ні» — визначення особливої французької ролі стосовно Берліна й загалом у політико-безпековому ландшафті. На слуханнях у Національній асамблеї Франції 2018-го начальник штабу Франсуа Лекуантр сказав, що Франція та Німеччина не мають однакової позиції щодо використання військової сили. Це зауваження, яке могло б стосуватися ядерної зброї, дало зрозуміти Вашингтону, Москві й НАТО, а також Брюсселю, де межа постульованого французько-німецького військового зближення.
«Фетиш» профіциту німецької економіки
Нині антинімецькі настрої у Франції артикулюють дуже полемічно. Крайній лівий істерик Жан-Люк Меланшон називає Федеративну Республіку «монстром», а Марін Ле Пен, його дещо обережніша права опонентка, каже, що роль Берліна в Європі обмежується захистом власних інтересів. Жан Катремер, мабуть, найвпливовіший французький журналіст у Брюсселі, чіткіше описує німецьку гру в ЄС: накопичення прибутків через недооцінений євро, включаючи їх перетворення на інвестиції поза межами єврозони. Це не суттєво відрізняється від погляду Макрона, що невиправдані прибутки німецької економіки є «фетишем».
Читайте також: ЄС: фактор інфантильності
Зважаючи на повстання французької вулиці, на внутрішньополітичній арені президент бажає видаватися рішучим і наполегливим. Водночас він хоче бачити ядерну потугу Франції дієздатною та шанованою в очах міжнародних партнерів. У найближчі тижні Макрону доведеться мати справу з Німеччиною, яка разом із Путіним намагається протягти небезпечний, дедалі хиткіший геостратегічний проект — завершення газопроводу «Північний потік-2», яким російський природний газ через Балтійське море має надходити до німецького розподільного центру.
На закиди про те, що трубопровід збільшить вплив Росії на енергозабезпечення ЄС, Макрон мовчить. Він також знає, що Німеччина просуває угоду всупереч жорсткому американському опору й тому, що радники канцлерки кажуть їй: під’єднання трубопроводу — стратегічна помилка.
Поінформоване американське джерело у Вашингтоні повідомило мені, що уряд США нині зосереджується на «хірургічній» операції, щоб через санкції третіх сторін чи іншими засобами запобігти застосуванню зафрахтованого трубоукладальника для «Північного потоку-2». Зареєстрований на Мальті корабель Pioneering Spirit — єдиний, який може технічно реалізувати останній етап російсько-німецького проекту. Він належить Allseas Group, що базується в Швейцарії, нідерландський власник якої діє з Голландії та Бельгії. Федеральний уряд, кажуть, «занепокоєний» американськими намірами. У його відповіді він, здається, характеризує ситуацію так, що європейські партнери Берліна повинні обирати між Меркель і Дональдом Трампом (який назвав Німеччину російським заручником). Андреас Міхаеліс, державний секретар Міністерства закордонних справ ФРН, сигналізував позицію уряду, сказавши, що європейські «центральні інтереси» під загрозою та що він не хоче, аби європейську енергетичну політику визначали у Вашингтоні.
Читайте також: Die Welt: план Трампа працює, наступниця Путіна, помилки Макрона
«Energie не має реальної стратегії»
Реалістичніший опис альтернатив, яким віддають перевагу провідні представники ХДС/ХСС Манфред Вебер і Норберт Реттґен, включає блокаду проекту трубопроводу. В іншому разі Росія зможе розколоти ЄС, це стане капітуляцією Заходу, що також потягне за собою відмову від захисту української незалежності.
Я розмовляв про це з Тьєррі Бросом з Oxford Institute for Energy Studies. Раніше він, як провідний експерт із питань нафти й газу, відповідав за безпеку постачання Франції. Я запитав у нього, як реагуватиме його країна на актуальну ситуацію. Франції належить близько 25% фірми Energie — французького інвестора в проект газопроводу, який повністю контролює Газпром. Брос сказав: «Це передовсім німецьке питання. Energie не має реальної стратегії. Вона навіть найслабша ланка в ланцюжку». Він додав, що не вірить у відкриття «Північного потоку-2» у 2019 році.
Тримати Францію на відчутній відстані від німецько-російських проблем чи американського гніву через трубопровід — це може бути позицією Макрона: залишатися над подіями, дипломатичним, але з фатальними наслідками. Він і Меркель запланували дату мирного врегулювання. 22 січня вони підписали оновлену версію домовленості про співпрацю, якої 1963-го в Єлисейському договорі в Аахені досягли де Ґолль і Аденауер. Вона, очевидно, привела до тіснішого німецько-французького союзу. І відтоді це помітно щодня.