Топ-темою, яку німецькі ЗМІ і газета Die Welt, зокрема, обговорювали протягом минулого тижня, — була міграційна політика ЄС та власне Німеччини. Вона стала яблуком розбрату між головами сестринських партій ХДС та ХСС, бундесканцлеркою Анґелою Меркель і міністром внутрішніх справ Горстом Зеєгофером. Журналісти Торстен Юнґгольт та Крістофер Шільц пояснюють у своїй статті для понеділкового видання Die Welt основні тези суперечки та наслідки, які вони можуть мати для урядової коаліції. Отже, міністр внутрішніх справ Горст Зеєгофер прагне закрити німецькі кордони для тих шукачів притулку, які вже зареєстровані в іншій країні ЄС. Бундесканцлерка прагне знайти цьому питанню «європейське рішення», і це має відбутися за два тижні на саміті ЄС. Юридично, як пояснюють журналісти, у цього питання немає одностайної відповіді. Більшість європейських юристів утім підтримує позицію Меркель. Однак є й ті, хто вважає правильною позицію Зеєгофера. Фактично ж скидається на те, що це питання має насамперед лише політичне, а не юридичне рішення. «Якщо не буде знайдено компромісу для вирішення цього конфлікту, то є загроза, що цей уряд розпадеться за менш ніж 100 днів свого існування», — відзначають журналісти. Попри те, що Зеєгофер як міністр має право ввести відповідні вимоги щодо перевірки та заборони в‘їзду вище згаданим шукачам притулку, вже з наступного тижня, в інтерв’ю іншому німецькому виданню Bild він заявив, що розкол ХДС/ХСС не в інтересах його партії, так само як і спроба скинути канцлерку з її позиції. Журналісти також відзначають, що в ХСС готові визначити для Меркель певний дедлайн, щоби вона змогла знайти вирішення німецької міграційної суперечки в ЄС. Сьогодні, 18 червня, уже з’явилися повідомлення про те, що ХСС погодилася дати Анґелі Меркель час на пошук спільного європейського рішення до кінця місяця.
Згідно з інформацією Die Welt, Меркель протягом найближчих 10 днів прагне зустрітися із керівництвом Австрії, Італії, Румунії та Греції, щоб обговорити боротьбу з нелегальною міграцією всередині ЄС. Це буде своєрідна підготовка до європейського саміту наприкінці місяця, де й мають знайти спільне європейське рішення для міграційних питань.
Читайте також: Die Welt: Європейські претенденти на правоту
Тему європейського вирішення внутрішньонімецької суперечки щодо міграційної політики в статті для Welt am Sonntag знову розкриває Крістоф Шільц. У суперечці щодо міграційної кризи в межах своєї країни (хоча питання загалом стосується ЄС) Меркель сподівається отримати перемогу в переговорах на наступному саміті ЄС у Брюсселі за два тижні, однак шанси такого розв’язання ситуації є досить сумнівними, зважаючи на політичні розклади у країнах та кількість наявних пропозицій. І далеко не всі підтримують варіант Меркель, пише журналіст.
Зокрема, австрійський канцлер Себастьян Курц, чия країна протягом наступних півроку (з липня до грудня) головуватиме в ЄС, також виступає за жорсткіше розв’язання європейських міграційних проблем. Його заяви під час минулотижневого візиту до Німеччини журналісти назвали навіть утручанням у внутрішньонімецькі дебати, адже дуже вони вже були прихильні до ідей міністра внутрішніх справ Зеєгофера. Найгірше для позицій Меркель те, що ті, хто в минулому підтримував саме її у міграційних питаннях – Данія та Нідерланди, тепер стоять на позиціях Курца.
Позицію Меркель утім підтримує Європейська комісія на чолі із її президентом Жаном-Клодом Юнкером. Як зазначають журналісти, рятівним якорем для Меркель у Брюсселі можуть стати сім законопроектів. Однак, вони ж зауважують, посилаючись на джерела в Європейській комісії, що наразі для єдиного рішення немає згоди, навіть просто більшості (16 країн, що представляють 65% населення ЄС). Якщо Меркель удасться отримати перемогу на наступному саміті ЄС, це буде чудо.
Читайте також: Die Welt: розбрат у G7, прісна європейська єдність, сигнали Путіна
Оглядач Die Welt Ріхард Герцінґер нагадує, що коли західні політики їдуть на «футбольний спектакль» до Росії, то тим самим легітимізують заявку кремлівського шефа на владарювання, оскільки «Чемпіонат Світу у Путіна ніколи не буде аполітичним». Зокрема, автор матеріалу критикує німецьку канцлерку, яка минулого тижня заявила, що не бачить проблеми в тому, щоб поїхати на чемпіонат світу з футболу до Росії, якщо їй не завадить напружений політичними проблемами графік.
«Із європейською солідарністю, якої вона так хотіла, було покінчено, коли йшлося про наслідування прикладу Великої Британії та Ісландії, які, як і Австралія, заявили, що їхні представники уряду не подорожуватимуть до Росії, щоби політично не підвищувати путінську самопрезентацію», — пише Герцінґер.
Автор матеріалу зазначає, що для демократичних політиків існує так багато причин ігнорувати цей захід, що їх навіть складно перелічити. Серед них він називає і військову агресію Росії проти України, і відповідальність за збитий пасажирський літак MH17, і кремлівську кібервійну, і дії Росії в Сирії. Та й «спортивних» причин більш ніж достатньо. Одна з них – це тотальне вживання допінгу російськими спортсменами під час Олімпіади в Сочі. Герцінґер також не забув згадати і про голодування українського режисера Олега Сенцова в російській в’язниці і те, що він може померти під час цього ЧС.
Читайте також: Die Welt: Ліва й права політика керування ідентичностями
За цих умов, уважає оглядач, можна лише бажати німецькій національній команді рано покинути чемпіонат. Картина, коли капітан німецької збірної отримує з рук Путіна кубок, а представники німецького уряду аплодують цьому моменту з трибун, змушує здригатися, а цей епізод може стати тривалою політичною та спортивною плямою в історії країни.
Те, що Меркель та інші німецькі політики з такою безтурботністю згодні поїхати на ЧС до Росії, свідчить про зменшення готовності опонувати Росії через її кримінальну поведінку. Гірке розуміння, яке приходить із цим фактом, — це те, що ми напередодні періоду європейського пристосуванства до вимог неоімперського панування Росії, вважає Герцінґер.
Торстен Крауель у своїй колонці відзначає гірку правду про зустріч між президентом США Дональдом Трампом та лідером КНДР Кім Чен Ином: у кого є ядерна бомба, у того й перевага. На думку журналіста, таке ставлення до КНДР може стати прецедентом для країн, які поки що лише прагнули отримати ядерну бомбу, як-от у першу чергу Іран: якщо ви продовжуватимете розробляти зброю і врешті станете власниками ядерної бомби, то налякаєте весь світ, а президент США називатиме вас «талановитим», а якщо відмовитеся від цієї ідеї на певному етапі, як це зробила Лівія, то США вас трактуватиме як заманеться.
Ця зустріч, як пише оглядач, була визнанням КНДР як ядерної держави. Остання щонайменше 10 разів протягом останніх 26 років підписувала угоди про «без’ядерний Корейський півострів», обіцянку не розробляти ядерну зброю надалі і тощо. Усе намарне. Зважаючи не цю тенденцію, північнокорейське ядерне роззброєння буде найбільшим політичним дивом із часів Горбачова, вважає оглядач. Однак, якщо ситуація розвиватиметься у напрямі визнання Кореї, як дев‘ятої ядерної держави, то можна декларувати смерть Угоди про нерозповсюдження ядерної зброї.
Читайте також: Die Welt: Ручні критики Мааса
Недільний випуск Welt am Sonntag також порушує питання радикалізації дітей салафістів у найбільшій за населенням німецькій землі Північний Рейн-Вестфалія. Як пише видання, велику роль у радикалізації дітей та спонуканні їх до екстремізму відіграють їхні матері. Ці жінки часто є дружинами арештованих чи вдовами вбитих салафістів, що воювали в ІД. Наразі в регіоні проживають тисячі салафістів. Журналісти зазначають, що представники влади не мають юридичних можливостей впливати на виховання цих дітей, проте партії місцевого парламенту дискутують про можливі рішення для цієї ситуації.
Клаус Ґайґер у своїй колонці досліджує уроки Путіна, на яких навчається авторитарний президент Туреччини Реджеп Таїм Ердоган. Зокрема, одна з них — це зміна керівних посад, щоб тривалий час залишатися при владі (до свого президентства Ердоган довго перебував на посаді прем‘єра). Інша — це використання терористичних актів у власних цілях. Поки що Ердоган не досягнув рівня Путіна у тому плані, що може не боятися суперників на виборах, які мають відбутися наступної неділі. Його найбільший суперник Мухаррем Індже може стати на заваді Ердогану в другому турі. Через зміни, прийняті на нещодавньому референдумі, президент, якого оберуть на цих виборах, матиме безпрецедентні для Туреччини повноваження. Це може стати початком Ердоганізму, якщо нинішній президент зуміє перемогти, бо перемога на цьому референдумі була для Ердогана ледь помітна (лише 51,2%) і як не дивно доклалися до неї турки, що проживають за кордоном (зокрема 63% турків, які мешкають у Туреччині, підтримали пропозиції Ердогана на референдумі, ще більші відсотки були серед турків в Австрії, Бельгії та Нідерландах). Вони ж вочевидь голосуватимуть за Ердогана і на цих виборах. Ті, хто проживають у вільних суспільствах, прагнуть усе менше свобод для своїх співгромадян на Батьківщині.