Несподівано в ультраортодоксальних громадах вони з’явилися повсюдно: зелено-білі плакати проголошують на їдиші: «Твій голос проти обов’язкової військової служби». Якщо не дивитись уважно, можна подумати, що йдеться про звичайну кампанію. Ті ж, що дочитують до кінця, збентежено зупиняються, бо це плакати не якоїсь єврейської релігійної партії, а «Об’єднаного арабського списку».
Ще ніколи присутність арабських політиків Ізраїлю не була так відчутною, як на цих виборах. Це вже треті вибори протягом одного року, після того як формування уряду зазнало невдачі й у політиці запанував надзвичайний стан через патову ситуацію між двома таборами: союзом правих та релігійних партій прем’єра Біньяміна Нетаньягу та лівоцентристського угруповання довкола його суперника Бені Ґанца. Досі жодній стороні не вдалося заручитися більшістю в 61 із загалом 120 мандатів у Кнесеті, всі опитування вказують на нічию й у третій спробі. Ізраїль застиг. Рух дослідники громадської думки бачать лише в так званому Об’єднаному арабському списку. У вересні він здобув 13 мандатів і став третьою силою. Згідно з результатами опитувань, на наступних виборах, що заплановані на 2 березня, може додатися від одного до трьох мандатів — власне завдяки ізраїльтянам-євреям, які голосують за антисіоністів. Табу порушено.
Читайте також: Нетаньягу офіційно звинуватили в корупції
Ізраїльтяни-араби становлять п’яту частину населення. 76% з них, згідно з даними Ізраїльського інституту демократії, схвалюють участь арабських партій у коаліції. Натомість 50% єврейського населення висловлюються проти такого уряду. Після останніх виборів зайшла мова про переломний момент, коли Айман Уда, лідер «Об’єднаного списку», запропонував Бені Ґанца на посаду голови уряду. Араб, чийого свояка застрелили під час демонстрації, підтримує колишнього командувача ізраїльської армії — історичний момент.
Нових виборців приваблює передовсім харизматичний Айман Уда. Журнал Time вніс цього 45-річного чоловіка до рейтингу «100 Rising Stars» й описав його як «захопливий новий голос за рівність та інклюзію». У цій ейфорії стосовно першого номера в списку, який виступає як посередник між арабами та євреями, принагідно забувають, що «Об’єднаний список» — це дуже суперечливий союз чотирьох партій: комуністів, ісламістів, феміністів, палестинських націоналістів та нечисленних ультралівих євреїв.
У деяких лівих уже зароджується надія на повторення 1992 року, коли арабські партії підтримали міноритарний уряд Іцхака Рабина й коли розпочався мирний процес із палестинцями. «За арабські партії проголосує, ймовірно, рекордна кількість єврейських виборців», — пророкує Ґаїл Талшир з Єврейського університету в Єрусалимі, яка аналізує виборчу поведінку. З нею погоджується й дослідниця громадської думки Далія Шейндлін. За дорученням «Об’єднаного списку» вона опитує тих єврейських виборців, які самі себе позиціонують як ліві. «Від перших виборів ми спостерігаємо невелику, однак щоразу більшу кількість прихильників Союзу арабських партій», — каже Шейндлін. Хоча навіть для лівих це «радикальний крок».
«Коли я зізнався своїй мамі, що голосую за «Об’єднаний список», вона почала плакати, — розповідає Еліран Леві, піар-консультант з Тель-Авіва. — Татові я не казав нічого, бо в нього стався б інфаркт». Батьки Леві підтримують очолюваний Нетаньягу «Лікуд». Голосувати за арабську партію для них рівнозначно зраді батьківщини. «Вони сприймають арабів лише як терористів», — каже Леві. Відповідальними за це 33-річний чоловік вважає «расистські виборчі кампанії» «Лікуду». 2015 року Нетаньягу намагався мобілізувати своїх прихильників, говорячи про арабів, які «натовпами» стікаються до виборчих скриньок, щоб витіснити його з уряду. Цього разу його сторінка у Facebook застерігає перед арабськими політиками, «які хочуть знищити всіх нас — жінок, дітей та чоловіків». Після публічної критики Нетаньягу відмежувався від тих коментарів.
Обурення через «цькування арабських співгромадян», як свідчать опитування Далії Шейндлін, — головна причина цього тренду. Окрім того, виборці бачать в Арабському союзі альтернативу стосовно щоразу більшого національного курсу як правих, так і лівих партій. «Навіть серед лівиці розмови про конфлікт із палестинцями стали в міжчассі табуйованими», — каже Леві. «Водночас окупація Західного берега річки Йордан — це не лише військовий злочин, це ще й дуже дорого», — вважає він. Військо та поселення, на його думку, витягають багато грошей з бюджету, переважно виділених на систему освіти та охорону здоров’я.
Вартість життя в Ізраїлі в середньому на третину вища, ніж у Німеччині, тоді як заробітки почасти нижчі. Нів Зоніс працює викладачем біблістики в особливо дорогому Тель-Авіві. У перший рік роботи вчителем, каже 34-річний чоловік, він заробляв близько 6200 шекелів (приблизно €1600): «Цього якраз вистачало на квартплату й на воду». «Об’єднаний список», каже він, має найбільш охопну соціальну програму, тому він голосуватиме за нього.
Партійні стратеги помітили цей потенціал і вперше ведуть інтенсивну передвиборчу агітацію не лише в арабських громадах, а й у єврейських. Дін Іссахароф, що керує кампанією, пояснює намір, який за нею криється, так: «Усі партії спрямовані проти когось: проти арабів, проти росіян, проти світських. «Об’єднаний список» же є єдиною партією, яка йде до всіх та наголошує на їхній спільності». Темою, яка об’єднує арабських та ультраортодоксальних ізраїльтян, є небажання долучатися до військової служби — звідси й відповідний слоган на їдиші.
Читайте також: Польща vs Росія: путінський ревізіонізм
У те, що ультраортодокси, основні партії яких вірно стоять на боці Нетаньягу, справді перейдуть до Арабської спілки, насправді не вірить ніхто. Але кампанія привертає увагу, передовсім у світському Тель-Авіві. Нещодавно Айман Уде виступав там на велелюдному передвиборчому зібранні. Хто, як не євреї, має розуміти, як воно — належати до утискуваної меншини, питав він. Для Ніва Зоніса це прозвучало переконливо. Його бабуся й дідусь 1933 року втекли від нацистів з Берліна до Палестини. Відтоді родина голосує за робітничу партію («Авода»), керівники якої заснували Ізраїль. Зоніс ініціював створення в партії кола ЛГБТ. Але через те, що «Авода» об’єдналася з більш консервативною партією «Гешер» і схиляється до «правого мейнстриму», він з неї вийшов. «Я єврей і гей — меншини повинні підтримувати одна одну», — каже він.
Ніва Зоніса не відлякують і спірні висловлювання деяких депутатів від різношерстого «Об’єднаного списку». Раз у раз привертають увагу коментарі його членів, які применшують або виправдовують терор. Останньою була дискусія про депутатку Кнесета Гебу Язбак. 34-річна жінка поширила у Facebook пост із фото терориста Саміра Кунтара. У 1979 році Кунтар разом із трьома спільниками застрелив поліцейського та брутально вбив сім’ю, включно з чотирирічною дівчинкою. У пості, який депутатка поширила на річницю його смерті 2015-го, Кунтара названо «мучеником». Такі крайні коментарі й той факт, що ісламістська частина аж ніяк не прихильна до геїв, змусили Ніва Зоніса довго поміркувати перед тим, як вирішити стосовно підтримки «Об’єднаного списку». Він каже, що вивчав їхні програму та голосування в Кнесеті та не виявив нічого гомофобського. Варто серйозніше сприймати їхні дії, а не слова, каже й виборець «Списку» Еліран Леві.
Новий електорат радше затулить собі вуха, ніж відмовиться від стратегічної ідеї. Дана Ольмерт, 47-річна доцентка літератури в Тель-Авівському університеті, теж не могла вирішити, за кого голосувати. Проте «єдиний шанс на виживання лівиці дає коаліція з арабськими партіями». Усі ліві партії набирають менш ніж п’ять відсотків; «Авода» отримала цього виборчого року найгірший результат за всю свою історію.
Проте ідея посилити ізраїльську лівицю голосуванням за «Арабський список» може мати й зворотний ефект. Бені Ґанц запевняє збентежених виборців, що утворить уряд лише з «єврейською більшістю». А після того як він підтримав мирний план Трампа, проти якого палестинці різко заперечують, «Об’єднаний список» гучно заявляє, що не вестиме з Ґанцом переговорів про утворення уряду. «Що більше виборців голосуватиме за «Арабський список», то вищі шанси, що Нетаньягу залишиться при владі», — каже дослідниця електоральних настроїв Талшир.
Свою тактику змінив тим часом і «Лікуд». Раптом перестали говорити про «небезпечні натовпи» арабських виборців. Навпаки, Нетаньягу сам тепер полює на голоси у «ворожому таборі». У своєму першому інтерв’ю арабськомовному мас-медіа він нагадав, що жоден інший уряд, крім його власного, не інвестував стільки фінансів в арабські громади. Нетаньягу сказав, що для перемоги йому бракує трьох мандатів, і додав: «Я був би дуже щасливий, якби отримав їх від наших арабських громадян» (за попередніми неофіційними даними Центрального виборчого комітету Ізраїлю, партію «Лікуд» на минулих виборах підтримало 29,5% виборців, відповідно вона отримує 36 місць у Кнесеті, «Синьо-білі» Бені Ґанца поступилися, отримавши 26,6% та 33 місця. «Об’єднаний список» здобув відповідно 12,6% і 15 місць. — Ред.)