Коли я, вчитель ще з доби крейди, критично висловлююся про цифровий ажіотаж у школі, то швидко викликаю підозру, начебто я є ворожим до техніки й хочу загальмувати прогрес в освіті. Але більшості вчителів, які ще застали час перших копій, зроблених методом спиртової гектографії, це точно не стосується. Усі вони використовують ноутбуки та планшети, їм добре знайома цифрова «дошка». Але цифрові обіцянки не затуманили їм голови. Вони ставлять вирішальне запитання: чим це корисно для навчання? Відповіді прихильники цифрового обладнання в класах досі не дали.
Техніка швидкого та без жодних зусиль збору інформації засадничо змінила метод розумової праці учнів і, на жаль, не на краще. Для них Вікіпедія стала обітованною землею для копіювання. Можливість за кілька кліків вставити у свою роботу цілі пасажі тексту настільки приваблива, що практично жоден учень не відмовляється від цього зручного способу. Багато шкіл захищається від такої крадіжки ідей. Домашні роботи вони тепер приймають лише в цифровому форматі, наприклад на USB-накопичувачах, і перевіряють їх на плагіат за допомогою комп’ютерної програми. Деякі школи не роблять цих криміналістичних зусиль і повністю відмовляються від письмових робіт. Вчителі тестують знання, залучаючи учнів до розмови на тему дослідження. Це надійно відділяє зерно від полови.
Через проблему доступності знань у безмежному цифровому космосі учні часто безпомічні й безпорадні. На моєму уроці з історії один із таких читав доповідь про Празьку весну. Його реферат захлинувся в потоці беззв’язних фактів. На вирішальне питання, чому «комунізм із людським обличчям» (Александер Дубчек) був настільки небезпечний для Радянського Союзу, що той вдався до військової інтервенції і розчавив «весну» танками, учень відповісти не зміг.
Я згадую слова, якими у «Фаусті» Ґете Мефістофель у розмові зі своїм учнем Ваґнером карикатурно змальовує нездару-гуманітарія: «І от — усі частки в руках трима, та що по тих частках — зв’язку ж нема!». Очевидно, змістовно впорядкувати нові знання може лише той, хто орієнтується в базових. Те, чого не знаєш, неможливо розпізнати в незнайомому контексті, не кажучи вже про поєднання з новим знанням. Елементарне завдання школи — дати учням «духовну нитку», розуміння взаємозв’язків речей. Допоміжні технічні засоби не зроблять цього за вчителя.
Читайте також: Як полагодити інтернет
Оцінка фактів повинна відбуватися в розмові
Техніка приховує те, що знання, які ми отримуємо з фактів, потребують розумового напруження, і вдаватися до нього повинен кожен учень самостійно. Жодна дидактично підготовлена програма не може зробити це за нього. Звичайно, комп’ютер допомагає швидко отримати інформацію. Коли на уроці географії розповідають про проблеми розвитку в районі Сахель, актуальні дані держав, про які йдеться, можна миттєво побачити на смарт-дошці. А наступний мисленнєвий процес, оцінка фактів, повинен відбуватися в навчальній розмові. Чому в одній країні (наприклад, Сенегалі) вдається впоратися з важкими кліматичними умовами, а інша (наприклад, Нігер) скніє в недорозвиненості?
Якщо цієї розмови не відбувається, то цінність такого цифрового споживання інформації низька. Процес обдумування здобутого знання — ядро доброго викладання. Воно відбувається через аналіз та оцінку текстів, графіків і зображень. У літературних текстах, наприклад у вірші, глибоко занурюєшся в естетичну структуру твору, а також залучаєш біографічно-історичний контекст. Я не знаю жодної програми, що могла б симулювати такий герменевтичний процес інтерпретації тексту, який відбувається під час змістовної розмови на уроці. Імовірно, це назавжди залишиться утопією.
Видавництва підручників тим часом опановують цифрові носії. Навчальні програми часто пропонують їх для вивчення іноземних мов, бо навчальний процес тут надається до цифрової автоматизації. Тому допомога у вивченні слів — стандартна цифрова пропозиція. Програми функціонують як карточки, із якими учні початкових класів починають вивчати англійські слова. Вони натискають на німецькі переклади, поки всі слова не зникають у «шухляді» як вивчені. Учням подобається користуватися цією програмою. Однак учителі кажуть і про те, що чимало учнів за деякий час повертається до аналогових карточок, бо ними просто легше користуватися. За допомогою них без входу в систему можна вчитися в автобусі чи метро, а потім швидко покласти їх у рюкзак. Адже тест на придатність завжди відбувається на практиці, і цифрові «кандидати» часто його провалюють. Окрім таких механічних навчальних програм, немає жодного придатного софту, який міг би замінити те, що творить будь-який добрий урок іноземної мови, — активне мовлення новою іноземною мовою.
Я бачив, як молода натхненна вчителька іспанської мови викликала справжній комунікативний феєрверк, дозволивши учням обговорювати повсякденні справи та сваритися іспанською. Долучатися мали всі учні, віталося навіть найменше висловлювання. На батьківському вечорі весь клас показував іспанськомовні сценки. Хіба може цифрова програма замінити такі живі уроки?
Читайте також: Соцмережі: від свободи до ненависті
Цифрове адміністрування економить гори паперу
В управлінні школою комп’ютер корисний. Є платформи для отримання та розміщення внутрішньошкільної інформації, на яких можуть зареєструватися учні й вчителі. На WebUntis розміщують розклад уроків, контрольних і повідомляють про вікна. Ще перед початком навчання учні взнають, якого уроку не буде, а на який прийде заміна. Класний журнал також можна ввести в цифровому варіанті. Якщо школа послідовно дотримується цього цифрового адміністрування, можна зекономити гори паперу. Платформа It’s Learning дає змогу вчителям спілкуватися в межах школи та обмінюватися навчальним матеріалом, що може покращити якість уроків.
Якісна й актуальна сторінка — гарна візитівка для школи. Про якість навчального закладу батьки дізнаються, порівнюючи сторінки різних шкіл. Оскільки на сторінці розміщують і тести якості (порівняльні тести, звіти шкільної інспекції тощо), то можна швидко зрозуміти рівень викладання в конкретній школі. Є ті, які залучають викладачів з усієї Німеччини, рекламуючи свій спеціальний профіль. Від цих досягнень не може відмовитися жодна розумна людина.
Чого точно хотіли б учителі, то це платформи, на якій можна було б отримувати взірцеві уроки з усієї Німеччини. Це назавжди поклало б край потребі вчителеві самостійно вирішувати всі викладацькі проблеми. Чому грандіозний урок вчителя фізики в Кілі не зробити доступним для всіх викладачів ФРН? Чому лише учні школи в Пассау мають слухати геніальний урок музики? Таке «розділене використання» стало б надзвичайним полегшенням у роботі й мало б неоціненний ефект в оптимізації навчання. Якщо шерингова економіка має сенс, то саме тут. Якби всі вчителі в Німеччині проводили б лише зразкові уроки, як-от часто блискуче розроблені заняття кандидатів на посаду, це безпрецедентно підвищило б якість.
Мій досвід засвідчує, що найбільший потенціал якості наших шкіл криється у фахово-методичному покращенні викладання. Для цього нам передовсім потрібні пристрасні й креативні вчителі. Коли ж настане «повсюдне якісне навчання»? Це було б вдячним завданням для конференції відділів освіти.