Прихильники й противники ЄС мають одну спільність — вони поводяться немов футбольні фанати. Підбадьорюють свої команди й мають при цьому тенденцію кричати противникові «фол», натомість у своїх гравців бачать лише здорову жорсткість.
Погляд на те, що насправді відбувається на полі, викривлений. Кожен зараховує себе до якоїсь команди — єврооптимістів або євроскептиків. Опісля нападають одне на одного, як це роблять ультрас. Нерідко такі табори вдаються до однакових прийомів: закидають протилежній стороні, що вона не дотримується правил і зневажає принципи правової держави. Хто має рацію? Обидва. ЄС справді злегковажив правом у важливих моментах. Список довгий: запроваджуючи євро, правила пристосували так, щоб прийняти достатньо країн. Порушення Маастрихтських правил не привело до санкцій. Коли почалася єврокриза, знайшлися контраргументи до правила, згідно з яким жодна держава не повинна відповідати за борги іншої, і почався порятунок євро. Було створено Шенгенський простір, хоча захист зовнішніх кордонів далеко не відповідав домовленому рівню. Під час кризи біженців Дублінські домовленості спершу довго ігнорувалися, а потім їх оголосили такими, що втратили чинність. Цей крок, прикритий у 2015 році моральною необхідністю, є прототипом культури релятивізації права, яка в схожій формі виявляється під час надання притулку й видворення, де правила часто застосовуються непослідовно.
Читайте також: G7 перетворилася на 6+1
Із протилежної сторони — фани ЄС, які закидають критикам Союзу в Польщі, Угорщині, а тепер уже й в Італії, що ті не цінують демократію й принципи правової держави та підривають цінності, на яких його вибудувано. І вони також мають рацію. Хоча критикують часто хибно, зокрема, що праві уряди в Східній Європі обстоюють консервативну позицію, критичні стосовно ісламу й строгі в питаннях міграційної політики, і що вони проти «більше Європи».
Ціль розминається з проблемою. Можна цілком обґрунтовано вважати міграційну політику правих політиків кращою, ніж політику Анґели Меркель. Де-факто в міграційній політиці значна частина того, за що ганили Польщу й Угорщину, стало європейським консенсусом. Також і в Німеччині. Попри це, східні європейці воістину не є «добрими». Жоден демократ не повинен проголошувати хвалу чи лестити Орбану, Качинському чи Сальвіні лише тому, що їхня політика в питаннях міграції вважається кращою, аніж Меркель. Адже не можна бути лояльним до польського чи угорського порушення верховенства права. Те, що останніми роками повзучо відбувається в Угорщині й із разючою швидкістю в Польщі, є нападом на демократію. Правлячі партії послаблюють юстицію, позбавляють влади ЗМІ, намагаються розпорошити опозицію.
Наголос у Польщі та Угорщині робиться на різному, але спільним ключовим моментом є те, що стримування й противаги вважаються неважливими. Єдино важливою є мудрість провідника-популіста, який знає потреби свого народу. Буде видно, що це означає для Італії. Маттео Сальвіні називає Віктора Орбана прикладом. Між способами дії ЄС і його противників є структурні подібності. Спосіб аргументації часто був і є схожим: так, закони й правила існують, але зараз нависла екзистенційна загроза, що викликало запит на оперативні прагматичні рішення. Конструюють критичні ситуації чи вибудовують образ ворога й застерігають від наближення катастрофи. Власні дії висвітлюються як безальтернативні та єдино правильні для порятунку від лиха.
Читайте також: Die Welt: Ліва й права політика керування ідентичностями
Оповідки про Brexit як перший елемент доміно, який потягне в прірву всю єврозону, були основою політики порятунку євро. У сфері міграційної політики заявляли, що блокування Балканського шляху призведе до гуманітарної катастрофи, а блокування Середземного — до тисяч потопельників. Згодом виявилося, що були й альтернативні рішення. Катастроф не сталося. Антиєвропейські уряди для легітимізації своєї політики також створюють образ ворога й моделюють катастрофи. Перебільшують загрозу міграції чи тероризму. Євреї, мусульмани, комуністи, іноземні сили або непокірні судді — вороги, від яких слід захищати націю, — не переводяться. Критичні ситуації, під які підганяються правила, конструюються швидко.
Фани ЄС і їхні противники провокують одне одного. Континент розділяє однобока аргументація обох сторін. Поки «європейці» не хочуть бачити своїх помилок, їхнім контрагентам ведеться легко. Наслідком таких дій, які призвели до відвертання людей від Європи, є Brexit, підйом націоналістичних партій, урешті новий італійський уряд. У правовій державі завжди мають діяти принципи: жоден урядовець не сміє ігнорувати чинне право навіть у критичній ситуації; верховенство права обов’язкове для всіх; дотримання законів контролюється незалежною юстицією. Ця рівність перед законом є основою свободи індивіда, який може творити своє життя, базуючись на надійних правилах. Саме ці універсальні принципи закріплені в другій статті Договору про Європейський Союз. Порушення цього документа Брюссель закидає Польщі в суперечці про правову державу. Але той, хто сам не надто суворо дотримується правил, дає іншим виправдання такої ж поведінки. Урядам Польщі та Угорщини, а також усім критичним до ЄС та істеблішменту партіям і рухам. Тому ніхто не має піддаватися спокусі сидіти в одному із двох секторів фанів.
Читайте також: Die Welt: Ручні критики Мааса
Ліберальні європейці мають бути не хуліганами, а нейтральними. Верховенство права — це найцінніше досягнення західного світу. Його слід захищати від знецінення, байдуже якою стороною. Лише це стоїть на заваді подальшому розділенню континенту на єврооптимістів і євроскептиків та збирає демократів у центрі.