У сфері політики надання притулку Анґела Меркель наполягає на єдиному європейському рішенні. Вона рішуче відкидає план Горста Зеегофера, не пропускати через кордон тих шукачів притулку, які вже подали документи в інших країнах ЄС. Перед самітом ЄС наприкінці червня країни-члени вже стають на позиції – і частково вже відбувається запекла боротьба інтересів. Огляд позицій держав.
Франція
———–
Мартіна Майстер
У Франції вже роками особлива ситуація, бо її використовують як транзитну країну, але насправді вона швидко перетворюється на тупик: на Півдні мігранти прибувають через італо-французький кордон у надії потрапити через північне портове місто Кале до Великої Британії.
Ця проблема, якій ось уже десять років, спричинила посилення популістських партій і несприйняття імміграції більшістю населення. Три чверті мешканців Франції підтримали відоме висловлювання політика-соціаліста Мішеля Рокара, що Франція не може «прийняти всіх знедолених світу».
Читайте також: Die Welt: Європейські претенденти на правоту
Із близько 100 тисячами заяв на отримання притулку минулого року Франція займає друге місце після Німеччини. Чверть цих заяв отримали позитивне рішення. Квота реадмісії збільшилась на 175%, а закон про надання притулку нещодавно ускладнили за німецьким зразком. Із 30 тисяч мігрантів, яких за квотною системою ЄС слід було перерозподілити, до Франції прибули лише 6 тисяч.
Гасло Емманюеля Макрона «Гуманність і твердість» було відповідником його стратегії «і, і» для міграційної політики. Після року на посаді залишилась передовсім твердість, а ще амбітні наміри уніфікувати право про надання притулку, створити європейську структуру у справах біженців і посилити зовнішні кордони ЄС. Усе це пропозиції, які він сформулював ще у своїй вересневій промові в Сорбонні.
Іспанія
———–
Уте Мюллер
До минулого року в Іспанію прибувало відносно небагато біженців. Країна захищала зовнішні кордони, особливо ексклави Сеуту і Мелілью, обидві іспанські території на африканському континенті. Але у 2017 році маршрути мігрантів змінилися. Італія перекрила середземноморський шлях із Лівії, і до Іспанії морем почало прибувати значно більше мігрантів із Марокко.
Суто теоретично іспанський закон про імміграцію дуже суворий. Осіб, які нелегально перетинають кордон, розміщують у т. зв. табори інтернованих. Там вони можуть залишатися до 75 діб, а тоді має бути ухвалене рішення стосовно їхнього клопотання про надання притулку.
Однак реальність інакша. За останні роки в іспанських установах назбиралося 45 тисяч заяв про надання притулку, більшість із них через брак персоналу нерозглянуті. А шукачі притулку переважно залягли на дно, щоб уникнути депортації.
Читайте також: G7 перетворилася на 6+1
На відміну від інших країн ЄС, в Іспанії немає ворожої до іноземців партії. Більшість іспанців пам’ятає, що самі мають мігрантів у родині, тому, порівняно із рештою Європи, радше наявна готовність до відкритішої політики щодо біженців. Одним із перших рішень на посаді нового прем’єр-міністра Педро Санчеса було прийняти «Акваріус», корабель із біженцями, який не впустили Італія і Мальта. Яку саме позицію на саміті займе новий уряд на разі не ясно.
Італія
———–
Констанце Ройшер
В Італії на тисячу громадян припадає 2,4 шукача притулку, у Франції їх удвічі, у Німеччині у чотири рази більше. Останнім часом кількість новоприбулих мігрантів відчутно зменшилась. До 2016 року до берегів Італії прибувало часом до 200 тисяч осіб щорічно.
Попередній уряд під керівництвом Паоло Джентілоні минулого року самостійно уклав угоду з Лівією – чим зменшив кількість новоприбулих на понад 70%. У перші шість місяців 2018 року до Італії прибуло близько 14 500 осіб, за це й ж період 2017 року їх було приблизно 65 тисяч.
Із моменту приходу до влади право-націоналістської партії Ліґа, Італія взяла курс на тверду імміграційну політику. Шеф Ліґи і міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні хоче відіслати назад у їхні країни 500 тисяч мігрантів без дозволів на перебування. До укладення договорів з їхніми африканськими країнами походження, цих людей планують інтернувати у депортаційних таборах.
Тому Сальвіні наполягає на значному посиленні кордонів, створенні таборів для біженців та депортаційних таборів в Африці. На саміті ЄС у Брюсселі Рим домагатиметься нових правил розподілу біженців. Уряд Італії, так само як Греція та Іспанія, більше не готовий підтримувати т. зв. правило Дублін ІІІ.
Читайте також: Die Welt: Ліва й права політика керування ідентичностями
Згідно з ним мігранти повинні подавати прохання про притулок у тих країнах, де вони вперше ступили на територію ЄС. Сальвіні бере курс на конфронтацію з федеральним урядом Німеччини: він не погоджується приймати вже зареєстрованих в Італії мігрантів, яких не пропустили через німецький кордон.
Греція
———–
Боріс Кальноки
Греція, якщо рахувати разом наземні та середземноморські шляхи, у 2018 році знову стала найважливішим маршрутом мігрантів до Європи. В країні залишаються й десятки тисяч мігрантів, які прибули на піку кризи 2015/16 років і зупинилися, коли Македонія звела паркан на кордоні. Для покращення власної ситуації Греція вимагає квотного розподілу мігрантів у Європі.
Уряд в Афінах хоче також і фінансової участі ЄС у коштах утримання мігрантів. Проблемою залишається узгодження захисту кордонів з агенцією захисту кордонів ЄС Фронтекс.
У морі Фронтекс часто може лише ідентифікувати човни з мігрантами та інформувати берегову охорону. Частини сухопутного кордону Греції патрулює Фронтекс, щоправда з грецької ініціативи.
Афіни відкидають масову реадмісію шукачів притулку з їхніх цільових країн, таких як Німеччина, які їх не прийняли. Окрім того, є проблеми із судовим втіленням т. зв. домовленості про біженців між ЄС і Туреччиною. Згідно з цією угодою Греція повинна відсилати всіх мігрантів та шукачів притулку, які прибувають на грецькі острови, а ЄС натомість безпосередньо з Туреччини забиратиме сирійських шукачів притулку.
Австрія
———–
Крістоф Б. Шлітц
В Австрії кількість звернень про надання притулку значно зменшилася: з близько 88 тисяч у 2015 році до майже 25 тисяч минулого року. На кінець квітня цього року було подано лише 5011 таких клопотань. Попри це щодо біженців зберігається переважно скептичний настрій, нині лише один відсоток австрійських підприємств має працівників зі статусом біженця. На це відреагувала політика. Бундесканцлер Себастіан Курц уже тривалий час домагається, щоб політика
ЄС щодо біженців зосереджувалась не на розподілі біженців між країнами, а на закритті європейських кордонів для нелегальних мігрантів.
Читайте також: Меркель планує зібрати спеціальний саміт через кризу біженців
Захисні зони в Африці, опрацювання заявок про надання притулку в третіх країнах, тимчасове розміщення шукачів притулку, які отримали відмову в спеціальних центрах на західних Балканах, задіяння Фронтексу для захисту кордонів і депортація в Туніс і Нігер – ось вимоги нового уряду в Відні.
Курц здобуває при цьому щораз більше союзників, серед них Італія та Данія. Водночас правляча коаліція вимагає кращого контролю за рухом нелегальних мігрантів та їхніх таємних перевізників на західних Балканах, і створила для подолання незаконного проникнення через кордон групу оперативного реагування разом із іншими країнами Південно-Східної Європи.
Країни Вишеградської четвірки
———–
Боріс Кальноки
Країни Вишеградської групи (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина) здебільшого узгодили свої позиції у міграційній політиці і виступають у цьому питанні в ЄС єдиним блоком. Вони відкидають будь-який варіант обов’язкового прийняття біженців при їх розподілі у Європі. Акцептують лише розподіл на добровільній основі.
Угорщина наполягає на тому, щоб значні кошти на захист кордону, читай видатки на зведення паркану, вважали її конкретним внеском у європейську солідарність відносно міграційної кризи. Окрім того, всі країни Вишеградської четвірки наполягають на тому, що політика стосовно шукачів притулку повинна залишатися компетенцією національних держав.
Читайте також: Сценарії майбутньої кризи
«Європейські» елементи для часткових аспектів натомість вітаються. Наприклад, східні європейці вітатимуть створення єдиного європейського механізму депортації: малим національним державам складно вести переговори з країнами походження, такими як Афганістан чи Лівія. Ефективніше б було віддати питання депортації тих, кому відмовили в наданні притулку, наприклад, Фронтексу.
Вишеградські країни виступають також за подальше посилення Фронтексу як європейської прикордонної поліції та його залучення, за потреби і проти волі країн, якщо вони, наприклад як Греція, не виконують своїх обов’язків і неефективно закривають свої кордони (якщо це зовнішні кордони ЄС). Група з 2015 року вимагає, аби мігрантів розміщували у збірних таборах за межами Європи, там вони й повинні подавати свої клопотання про надання притулку.
Нідерланди
———–
Сара Марія Брех
Нідерланди прагнуть врегулювання теми мігрантів на європейському рівні. Вони наполягають на новій, жорсткішій лінії та на тому, щоб усі країни-члени дотримувались наявних домовленостей. Для них передовсім важливо, щоби поїздки між країнами ЄС для шукачів притулку були ускладнені. Адже так більшість із них прибуває в Нідерланди: через Німеччину чи Бельгію.
У 2017 році країна прийняла 31 тисячу біженців. Чотири п’ятих нідерландців хочуть приймати людей, які втікають від війни чи переслідувань. Але майже половина побоюється, що біженці становлять загрозу безпеці.
Гаага прагне строгішого застосування Дублінських угод. Клопотання про надання притулку біженці повинні подавати в першій європейській країні, в яку вони прибули, в цю країну їх слід повертати, якщо вони поїхали далі. Шукачів притулку, яким було відмовлено, хочуть швидше відсилати назад у їхні країни. У разі відмови країн-членів приймати біженців, ЄС повинен анульовувати субвенції.
Читайте також: Франція піддала критиці міграційну політику США
Окрім того, уряд Нідерландів хоче сильнішого контролю над зовнішніми кордонами ЄС. Не відкидають також переговорів Унії з третіми країнами. Так можна б було приймати біженців із сусідніх країн, за зразком угоди з Туреччиною. Прем’єр Марк Рютте був одним із тих, що добилися цього для ЄС на переговорах у 2016 році. Свій хист переговорника він планує використати і на майбутньому саміті в Брюсселі для «наведення мостів» між країнами-членами.
Скандинавія
———–
Єнс Маттерн
Швеція давно наполягає на тому, щоби інші країни-члени приймали більше біженців і вимагає засобів примусу до східноєвропейських країн, які відмовляються їх приймати. Сама Швеція у 2015 році прийняла 163 тисячі шукачів притулку, поруч із Німеччиною вона була основною ціллю біженців. Тим часом у традиційно дружній до мігрантів державі 41 відсоток населення каже, що «хоче бачити у себе в країні відчутно менше біженців». У ході кризи біженців Швеція запровадила контроль на своїх кордонах, який діє і донині.
Данія чинить так само. Але країна вже давно дотримується твердої лінії. Проти мігрантів чітко висловлюються майже всі партії. Уряд і опозиція вимагають, щоби стосовно клопотань про надання притулку рішення приймалися ще поза межами ЄС. Цією позицією країна підтримує австрійського канцлера Курца, який хоче започаткувати створення таких центрів під час головування його країни в Раді Європейського Союзу.