Впливовий німецький журналіст Ріхард Герцингер переконаний, що якщо опозиція в Венесуелі зазнає невдачі то демократія програє по всьому світу. Очільник країни Мадуро, завдяки підтримці авторитарних сил, в першу чергу Росії, залишається при владі. Він розраховує на втому своїх опонентів. І навіть зубожіння може допомогти йому стабілізувати систему влади. Потрібно підкреслити ще раз, що Захід недооцінив рішучість Москви як основного спонсора венесуельського режиму. Росія кинула виклик йому на всіх територіях і західний світ діяв інертно, проявляючи повну байдужість. Проте, Кремль навряд-чи захоче вступати у відкритий військовий конфлікт з США через Венесуелу. Але її присутність є досить промовистою та символічною. В цей же час можна стверджувати, що американська стратегія не призвела до успіхів. Планувалося, що за допомогою санкцій можна змусити Мадуро здатися. Але все більш зростаюча бідність провокує зовсім інші результати. Суспільство, яке зайняте банальним виживанням, не готове підтримати опозицію високою мобілізацією. Історичний досвід показує, що рішучі та безпринципні диктатори можуть утримуватися біля керма навіть у випадку економічної руйнації власної країни, особливо тоді коли їх репресивний апарат уцілів та отримують підтримку від інших авторитарних режимів. І тут є велика проблема, якщо демократичне повстання у Венесуелі не переможе, то це буде ударом світового масштабу. Мета цього всього – зламати глобальне панування західних ліберальних демократій та знищити їх. Путінська Росія займається цим з систематичною послідовністю та впертістю. Майже нічого не працює в цьому сенсі без підтримки Москви й на Близькому Сході. Так вже забезпечена влада сирійському диктатору Асаду, а нині російський режим готується загребти до своїх рук й Лівію. Самих санкцій проти Венесуели не достатньо, щоб прибрати Мадуро. Політичний та економічний тиск повинен бути збільшений. Потрібно чітко зрозуміти, що західні демократії вже давно знаходяться в глобальній конфронтації з авторитарними державами, які зараз не так ідеологічні однорідні, але не менш небезпечні.
Читайте також: Die Welt: Алжир – страх перед війною, Brexit як трагіфарс
Даніель-Ділан Бьомер стверджує, що Лівії загрожує громадянська війна. Генерал Хафтар своїм наступом все більше дестабілізує країну. Це тепер не можна ігнорувати, особливо Європі. Але військове втручання потребуватиме часу і грошей. Цю країну намагалися не помічати. Це було досить довгий період часу. Але що ж можна було зробити з країною, в якій було чотири конкуруючих уряди? В цій країні африканські мігранти продаються як скотина на базарі та зазнають переслідувань. А ще в цій країні багато нафти та зброї, тож війна видається неминучою. Після наступу генерала Хафтара на столицю Тріполі тепер Лівії загрожує повноцінна громадянська війна. І якщо це відбудеться, то Європа знову постраждає, адже Лівія знаходиться ближче ніж Сирія. Але в тому, що тут зараз відбувається теж є частка відповідальності країн ЄС. Британські та французькі літаки допомогли розбомбити диктатора Каддафі. А потім побудовою демократії ніхто з них не займався і хаос посилювався. ООН, під тиском ЄС, вирішили спробувати національний діалог але він як такий повністю провалився. Коротше кажучи, Європа сама фінансувала хаос. Адже, всі були зацікавлені більше в приборкані міграції ніж в комплексній стабілізації країни. І тепер Хафтар, екс-генерал у Каддафі, зрозумів як можна взяти владу. І нині він поступово перебирає її до своїх рук. Одні країни ЄС вимагають втручання, інші закликають до утримання. Але приклад Сирії чітко показує наслідки того, коли Захід залишився в стороні. Вже з’явилися 6 мільйонів біженців та ІДІЛ. Але ті, хто вимагають втручання повинні чесно сказати, що для цього потрібні великі зусилля для того, щоб стабілізувати ситуацію. Але не можна робити напів-зусилля, бо тоді все закінчиться ще гірше.
Читайте також: Die Welt: У всьому начебто винен Сорос
Торстен Юнґгольт та Крістіан Швеппе з сарказмом повідомляють, що «це не закінчується». А мова йде про те, що Рахункова Палата знову скаржиться на нові випадки незаконних витрат в Бундесвері. З цим всім міністр фон дер Ляйєн має багато спільного. Опозиція вимагає заміни державного секретаря. Звіт аудиторів мав наслідки для фон дер Ляєн. Вона заявила про свою довіру до голови Комітету оборони, якого вона висунула на пост державного секретаря. Чесно кажучи, це якась дивна практика нагороджувати за невдачі. Опозиція вимагає, щоб після опублікованих звітів міністр оборони взяв на себе політичну відповідальність і негайно подав у відставку. Адже стало ясно, кандидат надавав міністру фальшиві документи. Але вона старанно уникає розмов про цю ганебну справу. Вважається, що голову Оборонного комітету повинні ще допитати його у справі про розтрати. Фон дер Ляйєн побоюється ще більшого розголосу. Аудитори надали 9 фактів неправильної витрати податків. З них Бундесвер постраждав тричі. Фінансові контролери жаліються, що Військово-морських флот не підготував достатньої кількості екіпажів для своїх чотирьох фрегатів вартістю три мільярди доларів. Крім того, Бундесвер хоче купити 800 портативних радіоприймачів, хоча в нього їх більш ніж достатньо. Рахункова палата не вважає доцільними витрати на продовження експлуатації старих автомобілів в Бундесвері. Адже їм залишилося служити не більше пари років. Тому, аудитори побоюються, що 2 мільярди євро потраплять не туди куди вони реально потрібно. З кожним тижнем кільце навколо фігури міністра фон дер Ляйєн стискається.
Павєл Локшин пише про те, що Ердоган грає Путіним ніби в картах. Своїм візитом до Москви Ердоган демонструє те, що він дотримується домовленостей купити російські системо ППО С-400. Цим же він ризикує участю Туреччини у виробництві винищувачів F-35. Рішення Ердогана використати російську зброю викликало проблеми в НАТО та гнів Вашингтону. Адже член НАТО купує зброю у геополітичного противника. Питання США виглядають справедливими, адже до росіян можуть потрапити дані, які стосуються бронетехніки країн НАТО, а також секретна інформація відносно технологій виробництва винищувачів F-35. США неодноразово попереджали, що рішення Ердогана матиме серйозні наслідки. Минулого тижня вкотре прозвучали вимоги відмовитися від російської зброї та призупинити доставку вже куплених винищувачів нового покоління. Американці не вірять турецькому лідеру, який намагається грати поміж крапель та закликають його якнайшвидше визначитися зі своєю геополітичною орієнтацією. Тепер Ердоган полетів до Москви, щоб підтвердити свої наміри щодо купівлі російської зброї. Тож скоро турецькі військові почнуть навчання в Росії. Ці рухи дуже гарно лягають в стратегію Путіна – розколоти НАТО. Але загравшись в геополітику Ердоган пропустив той момент, коли він почав втрачати власні позиції на внутрішній арені. Він програв місцеві вибори в найважливіших містах країни в Стамбулі та Анкарі. І це дуже тривожний знак для нього. Його політика знаходить все більше роздратування. Очевидно, що виборці покарали його за економічну політику. Точніше за геополітичні рухи, які відобразилися на економіці. Погіршення відносин з Вашингтоном обернулися рецесією та двозначною інфляцією. І він тут же програв. Він зробив ці вибори свого роду референдумом по своїй політиці. Результат відомий. Тож зараз Ердоган намагається використати Путіна для виправдання своїх провалів. Російський президент, здається, зрозумів такі маневри. І не проти зіграти в цю гру, але рівно до тих пір, поки це вигідно йому.