Можна було б назвати Карла Великого. Або власну внучку. Можливо, шефа АдН Александера Ґауланда, а також письменницю Беттіну фон Арнім. Варіантів в опитуванні не було. Респонденти мали самі обрати до трьох німців, «якими через їх важливість у минулому чи сучасності можна особливо пишатися». Хто лідирує в цьому дослідженні, встановив Infratest Dimap на замовлення Welt am Sonntag. І це Анґела Меркель.
Федеральна канцлерка дістала 16% голосів із репрезентативної вибірки 1047 громадян, опитаних стаціонарним та мобільним телефонами. Це, звичайно, не означає, що більшість німців захоплена головою ХДС чи вважає її найвизначнішою німкенею в історії та сучасності. Але те й не входило до теми дослідження, проведеного наприкінці липня 2018 року. Замість політичних уподобань чи історичної величі газета, яка протягом семи років була сейсмографом німецької ментальності, цікавилася тими емоційними, соціально значущими рушійними силами, які виявляються в сильному почутті гордості за окремих особистостей.
Читайте також: Більшість німців виступили проти бойкоту ЧС-2018 у Росії – опитування
І з’ясувалося, що за жодного іншого німця в історії та сучасності громадяни не відчувають так часто гордість, як за канцлерку. Але наступні в рейтингу демонструють, що йдеться не просто про Меркель, а принаймні настільки ж глибоко — важлива характеристика німецького сучасного менталітету — про наявну систему ліберально-демократичної правової держави.
Від другого до шостого місця розташувалися лише представники та голови урядів Федеративної Республіки. Відразу після Меркель — один із її попередників Гельмут Шмідт (СДПН) з 11% усіх спонтанних згадок. За ним Віллі Брандт (СДПН) і Гельмут Коль (ХДС), у кожного по 6%. Тоді федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмайєр із 5% та Конрад Аденауер (ХДС) із 4%. На Заході Шмідтом пишаються трохи більше, ніж на Сході, де, однак, відсоток згадок Брандта й Коля дещо вищий, ніж у регіонах старої Федеративної Республіки. На Заході та Сході Меркель на першому місці.
Отже, німці відчувають гордість за те, що є політичним, що таким стало й тими, хто це формував чи формує. Відповідно 49% усіх згадок відходять політикам. Хоча в питанні були чітко згадані сфери економіки, науки, спорту й культури, проте більшість подумала про політиків і у відсотковому діапазоні називала тільки тих, хто правив чи править за часів Федеративної Республіки. Другу позицію посіли спортсмени, на яких припадає загалом 17% усіх згадок. На сьомому місці — футбольний тренер Йоахім Лев із 3% згадок. Лише тоді йдуть письменники та вчені, притому Йоганн Вольфґанґ фон Ґете та Альберт Айнштайн дістали найкращі 2%.
Читайте також: Німці вважають Росію більш надійним партнером, ніж США – опитування
Із цього не можна резюмувати, мовляв німці не цінують своїх інтелектуалів і митців. Висновок такий: легко побачити, що ідентифікаційний імпульс гордості, який є чимось іншим, ніж захоплення та повага, спрямований передовсім на тих осіб, які домінують у сучасній політичній системі. Тобто це, з одного боку, є доказом проти теорій про гадану втому від демократії (і зневагу до Меркель). З другого — доводить відповідне розуміння гордості. Адже пишатися можна лише тим, за що особисто відповідаєш, а також тими, кому на виборах цю відповідальність делегуєш. А от Ґете чи Ґотфрідом Вільгельмом Лейбніцом захоплюються. Тому невелика кількість явної гордості за людей з історії культури є ознакою того, що більшість німців, на відміну від правих націоналістів, усвідомлює важливу різницю між тим, чим треба захоплюватися, і тим, чим можна пишатися.
Це помітно й у відповідях на друге питання. У ньому йдеться про місця, які є приводом для гордощів, про споруди, площі, міста, пам’ятники, старі та нові — знову без пропонованих варіантів, із можливістю назвати щонайбільше три місця. Лідер — Берлін. Із 27% усіх згадок столиця залишає далеко позаду Мюнхен і Гамбург — друге місце (12% у кожного міста). Саме Берлін! Невже люди ігнорують усі ті тексти, у яких столицю називають ганебним тавром республіки? У це важко повірити.
Найімовірніше, опитувані й тут виявляють відповідне розуміння гордості. Бо це справді досягнення, що німцям вдалося з колись поділеного Берліна знову зробити імпозантний, шанований вітчизняними та іноземними туристами мегаполіс. Чим же, як не цим, слід пишатися? Відповідно високо розташувався й Дрезден, також пишно відновлений, у Східній Німеччині він дістав 26% усіх згадок і посів четверте місце в країні.
Зрештою, саме міста стали об’єктами гордості. Вони становлять 60% усіх названих місць, тоді як гадана улюблена локація німців — природа — лише на п’ятій позиції. На ліси та моря, гори, озера й парки припало тільки 6% згадок. Видається, громадяни ФРН не аж такі романтики. Але й тут вони пишаються лише тим, що було активно ними створено або відновлено. Тому Цугшпітце або Балтійське море відпадають. Але не Бранденбурзькі ворота як символ об’єднання Німеччини (6% окремих згадок), дрезденська Фрауенкірхе, гамбурзька Ельбська філармонія (по 3%) та Меморіал жертвам Голокосту в Берліні (2%). Однак чому 3% припадає на Берлінський мур, ще слід дослідити докладніше.
Читайте також: Майже 80% німців не довіряють Кремлю
Проте зовсім не загадковими є вподобання в третьому питанні про підприємства чи бренди. На вершині — Daimler із 17% згадок, тоді Volkswagen (16%) і BMW (11%). Автоконцерни загалом дістають 39% голосів. На другому місці машинобудування з 22%, потім галузь роздрібної торгівлі, продуктів і косметики (15%). Так, німецькі автомобілі, що, як і раніше, мають попит у всьому світі, — найбільша економічна гордість мешканців ФРН. Незважаючи на скандали з викидами й на те, що автомобільна манія не так добре вписується в екологічний імідж німців. Але так воно є: коли їх запитують, чим вони пишаються, німці думають не про те, що має бути добрим чи викликати світлі почуття, а про те, що хорошого вони створюють.
Це, безумовно, можна тлумачити так, що до німецького менталітету належить стрес надзвичайної фіксації на сучасності. Майже все, чим вони пишаються, це те, що протягом порівняно короткого часу досягнуто лише кількома поколіннями й що сьогоднішні покоління повинні продовжувати. Отже, не лише зусилля, а й напруженість є характерною рисою тутешнього самопочуття.
Це також показує, наскільки молода ця країна насправді. Німці не спочивають на старовині, а концентруються в поитивному ставленні на тому, чому завдячують власній силі, хіба ще їхнім батькам та дідусями з бабусями. Почуватися молодими з цього погляду історично виправдано. Як нації у вузькому розумінні Німеччині немає й 200 років, у формі імперії вона зникла в 1918-му, у формі Ваймарської республіки 1933 року, тоді країна втопилась у варварстві. Німецьку гордість, здається, викликає лише те, що з’явилося після 1945-го. Таким чином, скептично формулюючи, можна стверджувати, що німці приречені до сучасності. Кажучи позитивно, їхній дім не минуле, а сьогодення.