Десинхронія

Я прокинувся, коли ще не бу­ло шостої години ранку. Надво­рі темно, перша ранкова кава й короткий візит до Facebook, де, як і щодня, повно останніх новин. Цього разу новина номер один — хор Верьовки та його виступ у програмі «Кварталу 95». Усі про це пишуть, хвилюються, але ж то «димова шашка», маскувальний сурогат. Я ще не знаю, що ця тема має відсунути на задній план, але інтуїція підказує: тут щось діється. Я не дам втягти себе в такі маніпуляції.

Того дня в Канаді відбувалися парламентські вибори, і рано-вранці ми пішли на дільницю виконати громадянський обов’язок. Через свою десинхронію рано прокинулися й прийшли за годину до початку голосування, тож довелося погуляти в місцевому парку, багатому на червоні цієї пори року канадські клени. Саме голосування пройшло як слід, я підтримав, як і годиться консерваторові, кандидата від Ліберальної партії. Нинішні канадські консерватори не такі, за яких я міг би голосувати з чистим сумлінням. Тож голосував стратегічно за лібералів, підозрюючи, що вони, мабуть, не здобудуть необхідної більшості для самостійного урядування.

Читайте також: Визначення

Виконавши громадянський обов’язок, ми вибралися на цілоденну прогулянку на північ провінції Онтаріо по дорозі № 10. Погода була чудова, тепле, яскраве сонце осявало горбисту місцевість, де щедро червоніли листям зрілі осінні дерева. Неквапом проминаючи невеликі населені пункти й дивлячись на кольорові придорожні щити з прізвищами кандидатів на парламентських виборах, ми помітили певну впорядкованість. Блакитні щити належали консерваторам, червоні — лібералам (тобто соціал-демократам), помаранчеві — новим демократам (тобто старим соціалістам), вряди-годи траплялися зелені щити кандидатів від Партії зелених. Тільки прізвища й жодних усміхнених облич політиків на відміну від білбордів із агентами нерухомості, які із завченою усмішкою заохочували скористатися їхніми послугами. Така тут місцева традиція.

Коли зупинилися на каву в єдиній кав’ярні маленького містечка Шомберг, двоє молодиків голосно обговорювали корисні інвестиції в нерухомість й анітрохи не думали, хто може виграти вибори. Ну що ж, агент нерухомості, який усміхається з білборда, — це їхня реальність, а політик, відомий тільки на прізвище, — далека абстракція.

Що глибше ми просувалися в сільські райони, то більше ставало блакитних щитів із прізвищами кандидатів від Консервативної партії. Така онтарійська закономірність. Натомість ліберали та нові демократи — це міста, здебільшого великі.
Ліберальна партія «міжнародної суперзірки» прем’єр-міністра Джастіна Трюдо, та й він сам, цього разу пішла нелегким шляхом, маючи на плечах кілька гучних скандалів, але й суперники не викликали захвату. Повернувшись після прогулянки додому, я дочекався, коли ЗМІ оголосили перші результати. Уже було відомо, що Ліберальна партія набере найбільшу кількість голосів, але далеко не таку, яка забезпечила б їй парламентську більшість, а відповідно й повноту влади. Згідно з вестмінстерською моделлю, що панує в Канаді, парламентська більшість — це майже абсолютна влада. 

Щоб уряд меншості зберіг владу, прем’єр-міністр Трюдо буде змушений постійно вести переговори з дрібнішими політсилами. Зрештою, це не так іпогано, а інколи може бути й корисно для здоров’я політичної системи, коли правляча партія має ділитися владою або принаймні вести переговори

Через це в нас сформують уряд меншості, а отже, для ухвалення будь-яких законів ліберали будуть змушені шукати підтримки інших політсил, напевне, Нової демократичної партії, яка насилу здобула 24 мандати, але в теперішній післявиборчій конфігурації може відігравати вирішальну роль. У лібералів 157 мандатів із 338 можливих, а в головної опозиційної партії — Консервативної — на 36 менше, дарма що за неї віддано 34,4% голосів, а за лібералів — тільки 33,1%: у канадській виборчій системі важливі мандати, а не проста більшість голосів виборців.

Щоб уряд меншості зберіг владу, прем’єр-міністр Трюдо буде змушений постійно вести переговори з дрібнішими політсилами. Зрештою, це не так і погано, а інколи може бути й корисно для здоров’я політичної системи, коли правляча партія має ділитися владою або принаймні вести переговори про підтримку з іншими гравцями. Історія урядів меншості в Канаді засвідчує, що зазвичай вони, подолані черговою кризою або неможливістю досягти тривалого консенсусу, не дотягують до двох років. Особливістю цьогорічних виборів є кількість голосів, відданих за регіональну партію «Квебецький блок», — річ очевидна лише в Квебеку: аж 32 мандати, тобто втричі більше, ніж на попередніх перегонах. Що це означає? Мабуть, такий успіх не стане черговою спробою вийти зі складу конфедерації, але, безперечно, він свідчить про посилення квебецького націоналізму в ситуації, коли головні політичні партії — Ліберальна та Консервативна — не здатні запропонувати нічого гідного захвату, крім пересварок між своїми керівниками. У такій ситуації старий добрий націоналізм постає як знахідка, принаймні для франкомовних громадян і забезпечення їхніх інтересів.

У вівторок уранці я знову прокинувся змучений і роздратований, але цього разу вже, мабуть, не через десинхронію, а внаслідок післявиборчого похмілля, яке, напевне, поділяють зі мною численні канадці, розчаровані у своїх політичних проводирях, котрі переймаються короткозорими партійними інтересами, а не станом канадської єдності, що вкотре піддається випробуванню (у провінціях Альберта і Саскачеван ліберали не здобули жодного мандата). Добре, що бодай тутешня осінь однаково гарна й барвиста від Атлантичного океану до Тихого, хоча скільки тут змін часових поясів! Мабуть, канадській осені десинхронія не шкодить.