Партія, яка будує
Наразі країною поширюється маленька брошурка «Результати, достойні довіри». З першої ж її сторінки читача вражають цифрами: «5 міжнародних аеропортів, 4 стадіони, 70 готелів і гостелів, а також інші об’єкти інфраструктури побудовані і реконструйовані у містах, що приймали ЄВРО-2012». Загалом будівельна галузь є улюбленою темою Партії регіонів. На сторінці ПР у Facebookна одному з банерів наведені слова прем’єр-міністра України Миколи Азарова: «У 2012 році ми нарешті вийшли на докризовий рівень розвитку будівельної галузі». В тон прем’єру лунають слова міністра інфраструктури Бориса Колєснікова: «Україна має будувати принаймні 5 млн кв. м житла на рік – це орієнтовно 100 тис. квартир економ-класу».
Бравурну риторику правлячої партії псує Держстат. Попри неймовірні обіцянки ПР, головний статистичний портал України надає сухі цифри щодо будівництва: за сім місяців від початку року його обсяги скоротилися на 6,2% проти відповідного періоду 2011-го, тоді як рік тому ті самі показники засвідчували зростання на 14,7%. Не все гаразд і з твердженням про повернення на докризовий рівень. У 2008-му Україна виконала будівельних робіт на 64,4 млрд грн, що вже тоді було на 16% менше, ніж за рік попередній. За І півріччя 2012-го обсяги будробіт сягнули лише 25,1 млрд грн, при тому, що 2008-го і нині були різні курси долара.
Але передвиборча брошурка продовжує тішити око і повідомляє, що «3000 доріг побудовано і відремонтовано за 2010–2012 роки». Однак у ній не згадано, що в Україні –169,5 тис. км доріг, з яких 165,8 тис. км мають тверде покриття. Та щоби дізнатися, яка частка з них нині потребує ремонту, достатньо просто сісти за кермо. Тож Держкомстат спростовує і ці досягнення регіоналів. За статистикою, на «будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд» припадає лише 12,8% загального обсягу будівництва, при чому за сім місяців поточного року обсяги виконаних робіт проти минулого року знизилися на 4,5%. І знову-таки порівняння не на користь «влади, яка будує». У кризовому 2008-му робіт з «будівництва доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд» було виконано на 5,7 млрд грн, за шість місяців нинішнього року – на 3,2 млрд, при знову-таки різних курсах долара. Тобто різниця аж ніяк не суттєва.
Крім того, не все так однозначно і з «досягненнями» уряду й у галузі зведення житла. Статистика засвідчує, що кількість квартир в Україні збільшилася на 34 тис. протягом 2010 року і ще на 5 тис. – протягом 2011-го. Для порівняння, за «помаранчевого безладу» кількість житла зростала на 70–75 тис. квартир у 2007–2008 роках і на 33 тис. – у кризовому 2009-му. Мабуть, показник 2010-го можна сміливо списувати на інерцію від часів уряду Юлії Тимошенко. У який спосіб регіонали планують підвищити обсяги будівництва житла до 100 тис. квартир на рік, з минулорічних 5 тис. – реклама ПР не пояснює.
Турбота і престиж
Агітаційна брошура регіоналів, інтернет-банери та сукупність білбордів переконують: «Турбота про дітей – інвестиції в майбутнє». «Підвищення народжуваності в Україні – найбільш радісна подія за останні роки», – заявляє з білбордів прем’єр Азаров, не уточнюючи, яке зростання і протягом якого періоду він мав на увазі. За прем’єра це пояснює Держстат. Зростання, справді, є: від 497,7 тис. немовлят у 2010-му до 502,6 тис. у 2011-му. Щоправда, низьку народжуваність у 2010 році спричинили два кризові роки, коли чимало сімей через фінансову нестабільність боялися поповнення. Натомість у 2008-му народилося 510,5 тис. немовлят, 2009 року – 512,5 тис. Тож показник часів «кризи і руїни» нинішньою владою ще не досягнутий.
Реклама ПР переконує українців: «Лікар і вчитель – престижні професії». А Держстат додає, що 2011-го кількість лікарів в Україні зменшилася на 1 тис., а кількість медичних працівників загалом – на 8 тис., тобто показник сягнув рівня 2004–2005 років. Не краща ситуація й із учителями, 2010 року їхня кількість зменшилася на 7 тис. ставок, а року минулого – ще на 6 тис. Певно, не усвідомлюють вчителі з лікарями, наскільки престижна їхня професія.
З білбордів країни та брошури «Результати, достойні довіри» українців переконують: «Україна перша за якістю освіти у Східній Європі». За логікою, якщо це справді так, до українських вишів мають цілим скопищем іти студенти принаймні з країн-сусідів. Однак дещо піддає сумнівам таке твердження знову-таки Держстат. Україна не лише не збільшує кількості студентів за рахунок іноземців, а ще й своїх втрачає. Кількість навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації неухильно зменшується від часів розвалу СРСР, тож період перебування при владі регіоналів винятком не став. У 2010 році були закриті шість технікумів і коледжів, у 2011-му – чотири, а отже, зменшилася і кількість студентів. Натомість чисельність вишів у період з 2005 по 2009 роки неухильно зростала, і на другий рік кризи, тобто 2009-й, становила 350 установ. Протягом 2010–2011 років закладів ІІІ–IVрівнів акредитації (інститути й університети) поменшало на п’ять. Кількість студентів, які навчаються у вишах, від 2005-го почала зростати, 2008-го сягнувши рекордної за роки незалежності чисельності – 2,37 млн студентів. Однак 2010-го цей показник становив уже 2,24 млн, а 2011-го – 2, 13 млн. зрештою цього року становив 1,95 млн. Не прагнуть чомусь невдячні українці здобувати «найкращу» у Східній Європі освіту.
Ефективна економіка
«Руїну подолано – стабільність досягнуто». Саме в цьому переконує населення, мабуть, найпопулярніший білборд ПР. «Урядові вдалося стабілізувати ситуацію, вдалося вивести країну на розвиток і це у непростих умовах, коли у світі продовжується фінансово-економічна криза», – проповідує у рекламі ПР прем’єр Азаров. Демонструючи показники ВВП, уряд, справді, створює ілюзію зростання економіки. Проте за такими сміливими звітами пробивається геть інша правда – щороку імпорт до України перевищує експорт. Насамперед це стосується зовнішньої торгівлі. У 2010-му імпорт товарів перевищив експорт на $ 9,3 млрд. наступного року негативне сальдо зовнішньої торгівлі становило вже $14,2 млрд, а за І півріччя 2012-го – $7,2 млрд. Інакше кажучи, з такими показниками Україна повільно, але впевнено наближається до рівня кризового 2008 року ($18,6 млрд). Але він значно кращий за результати останнього року урядування Тимошенко (2009) – $5,7 млрд. Як називається країна, яка купує товарів дедалі більше й більше, ніж продає? Правильно, така, що «вийшла на розвиток».
«Ми вже практично відмовилися від закупівлі металоконструкцій у Росії. Все, що ми закуповували на російських заводах, зараз уже можемо виготовляти на наших підприємствах», – продовжує виголошувати прем’єр Азаров із закутків власної реальності. А що скаже з цього приводу Держстат? Що чинний прем’єр-міністр України збрехав. Торік на Росію припало $ 2,1 млрд, тобто 37% усього імпортованого металу ($5,7 млрд). З січня по червень року поточного частка Росії в металевому імпорті не те що не зменшилася, а навпаки зросла до 38,4%, сягнувши $960,2 млн (за загального імпорту $2,5 млрд). Для порівняння: 2009 року весь імпорт металу до України становив $2,7 млрд, а на Росію припадали скромні $849 млн. Як-то кажуть, висновки робіть самі.
Наводить на цікаві думки й інша обіцянка правлячої партії: «Більш як 500 000 нових робочих місць будуть створені завдяки прийнятому Закону України «Про зайнятість населення». Тут уже не знаєш, чому дивуватися. За даними Держстату, протягом двох останніх років Україні так і не вдалося вийти на докризовий рівень безробіття. У 2010-му і 2011-му кількість безробітних становила 1 млн 785 тис. і 1 млн 732 тис. осіб відповідно. Зауважимо, що це дані офіційної статистки, якщо врахувати так зване приховане безробіття, то цифра значно збільшиться. Натомість того-таки кризового 2008-го цей показник становив 1 млн 425 тис. громадян. За «помаранчевої руїни» рівень безробіття в Україні знизився з 1,9 млн осіб 2004 року до 1,4 млн у 2007-му. За регіоналів показники навіть не наблизилися до їхніх «папєрєдніків». Показник навантаження безробітного населення на одну вакантну посаду перебуває на рівні 2002–2003 років і становить 8–9 осіб на місце. Який промисловий прорив мусить статися, щоби в країні звідкілясь узялися півмільйона робочих місць, питання, звісно, не до Держстату.