Законом «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що набув чинності 16 липня 2019 року, в Україні впроваджують поетапну, поступову, але всеосяжну імплементацію української мови в усі сфери суспільного життя впродовж 10 років. Відповідно, різні його статті набувають чинності в різний час. 16 січня цього року починає діяти 30 стаття закону про функціонування української мови як державної, яка визначає побутування української у сфері обслуговування споживачів і послуг.
Зазначена стаття регламентує, що мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова. Підприємства, установи й організації всіх форм власності, фізичні особи-підприємці й інші суб’єкти господарювання, що обслуговують споживачів, здійснюють обслуговування та надають інформацію про товари (послуги), зокрема й через інтернет-магазини та інтернет-каталоги, державною мовою. Інформацію державною мовою можна дублювати іншими мовами. Прописано, що на прохання клієнта його персональне обслуговування можуть здійснювати також іншою мовою, прийнятною для всіх сторін. Суб’єкти електронної комерції, зареєстровані в Україні, під час своєї діяльності та в разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов’язані забезпечити надання всієї інформації, визначеної Законом України «Про електронну комерцію», зокрема щодо предмета електронного договору, державною мовою. Виробники товарів і послуг, їхні виконавці або продавці в Україні всіх форм власності зобов’язані надавати споживачам інформацію про вироби (товари), роботи чи послуги державною мовою. Таку інформацію можна дублювати будь-якою іншою мовою.
Читайте також: Правопис і хвороби зростання
Також у зазначеній статті йдеться про те, що в інформації про вироби (товари), роботи чи послуги, наданій державною мовою, можна вживати слова, скорочення, абревіатури й позначення англійською мовою та/або з використанням літер латинського та/або грецького алфавітів. Якщо крім державної інформація про товари й послуги надається також іншими мовами, обсяг інформації про товари та послуги державною мовою не може бути меншими за обов’язковий обсяг інформації згідно з вимогами, встановленими Законом України «Про захист прав споживачів».
Насправді йдеться про суто технічні речі, проте є кілька але. Сфера обслуговування — це та, до якої кожен громадянин так чи інакше звертається регулярно і щодня. Мова, що звучить у крамницях, перукарнях, книгарнях, кав’ярнях, готелях, лазнях, на ринках і заправках, фактично засвідчує, чи є конкретна держава самостійною, чи ні. У державах, послідовних у всіх пунктах власної мовної політики, цей зріз побутування державної мови давно врегульовано й він функціонує автоматично. Проте не в Україні. Саме тому значена сфера побутування української мови як державної потребує законодавчого нормування й до того ж — постійної та уважної імплементації.
Читайте також: Тягар помилок
Тарас Шамайда, член громадської організації «Рух добровольців «Простір свободи» й організатор моніторингу ситуації з українською мовою, у коментарі Тижню констатує: «Закон від 16 січня вимагатиме робити те, що в цивілізованому світі ті, хто надає послуги, роблять і так. Власне, і в Україні більшість тих, хто надає послуги, це роблять. Ідеться про те, що коли особа заходить до кав’ярні чи ресторану, то їй обов’язково мають запропонувати меню українською мовою, хоча також можуть бути меню будь-якими іншими мовами (закон цього не забороняє). Коли та сама особа заходить до будь-якого закладу сфери послуг, до неї звертаються українською мовою, надають послугу українською, якщо сам клієнт не ініціює обслуговування іншою мовою. Закон свідчить, що послуги надають українською, але за бажанням клієнта його індивідуальне обслуговування може відбуватися мовою, прийнятною для сторін. У законі прописано речі, які ті, хто цивілізовано надає послуги в Україні, переважно й так робить. Закон, про який ідеться, підштовхне до виконання норм цивілізованого обслуговування споживачів тими, хто досі цього не зрозумів за перші 30 років незалежності України».
Захист права громадян України отримувати державною мовою інформацію та послуги у сферах суспільного життя, визначених Законом «Про забезпечення функціонування української мови як державної» на всій території України й усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою покладено на особу державного уповноваженого із захисту державної мови. За порушення будь-якої зі статей закону про функціонування української як державної мови кримінальної відповідальності не передбачено, як і створення будь-яких органів чи служб контролю на кшталт «мовної поліції». Натомість ідеться про адміністративну відповідальність: штрафи (від 200 до 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) або попередження, якщо правопорушення вчинено вперше. Норми щодо адміністративної відповідальності за порушення вимог закону набирають чинності 16 липня 2022 року.
Читайте також: Моя русифікація
Покрокова імплементація закону про функціонування української як державної мови, очевидно, не надто подобається тим, хто не дуже воліє бачити процеси, за яких гуманітарний простір України стає справді українським, а не якимось перехідним, гібридним, радянсько-незрозумілим. Мовне питання — одне з тих, якому треба було дати раду ще на зорі незалежності нашої держави, разом із економічними й безпековими питаннями. Тарас Шамайда пояснює, чому цього не зробили три десятиліття тому: «У 1990-х роках чимало громадян і політичної еліти не розуміли важливості цього питання. Рівень русифікації нашого суспільства був дуже високим. Фактично до 2014 року розуміння значення української мови не було ні серед пересічних українців, ані серед нашої політичної еліти. Нині для патріотичних політиків і великої кількості громадян став очевидним зв’язок між тим, що Крим і Донбас багато десятиліть русифікують і здійснюють там зачистку українського контенту, а за російською мовою приходить російський контент, російська політика, російський порядок денний і опісля — російські танки. Чіткий зв’язок між цими речами для багатьох став очевидним. Опісля постала можливість зрушити мовне питання. Люди, які розуміли, що мова — один із складників держави, в нас були завжди. Сьогодні це міцна течія в суспільстві, глибоке переконання».
Також експерт зазначає, що докорінна зміна влади, яка в нас відбулася 2019 року, поки що не привела до зміни цієї стратегічної лінії. Президент Володимир Зеленський і його партія «Слуга народу» не ухвалюють нових стратегічних рішень на підтримку української мови, а майже всі стратегічні рішення, що увійшли до базового закону про державну мову, вже ухвалено. «Те, що в нинішньому скликанні парламенту ухвалили закон про середню освіту, що повністю продовжує лінії закону про освіту й закону про мову, початок функціонування офісу уповноваженого із захисту державної мови, Комісії із стандартів державної мови свідчить про те, що йдеться про доволі сталий процес, перервати який може хіба що прихід до влади відверто керованих із Москви політичних сил», — ділиться міркуваннями Тарас Шамайда. Варто зауважити, що серед сучасного українського політикуму чинний закон про функціонування української як державної мови, а також дії та зміни, які він передбачає, влаштовують далеко не всіх. Здавалося б, набуття чинності 16 січня цього року, по суті, цілком технічної, простої і притомної статті про українську як мову сфери надання послуг мало би стати приводом для звичайного поінформування всіх причетних до згаданої царини про таке зобов’язання, не більше.
Проте кожен етап поступової імплементації пунктів Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» наражається на породження альтернативних законопроєктів, що цю імплементацію намагаються скасувати чи підважити. Ідеться, зокрема, про законодавчі ініціативи депутата від провладної фракції «Слуга народу» Максима Бужанського. 21 грудня 2020 року він зареєстрував законопроєкт «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» щодо скасування міри реагування у сфері обслуговування населення» за номером 4528. Того самого дня депутат розмістив на своїй сторінці у фейсбуку такий допис російською: «Друзі, з 16 січня набуває чинності норма закону про мову, відповідно до якої вся сфера обслуговування, увесь бізнес зобов’язаний працювати державною мовою, інакше штраф. Штраф, до слова, до 6800 грн. Це абсурд, бізнес зобов’язаний лише сплачувати податки й нічого більше, решту регулює ринок. Я не хочу нічого змінювати частинами в законі про мову, він увесь кривий. Але пропоную просто скасувати ці штрафи й так розв’язати питання, а не плодити донощиків». Підтримати законопроєкт пропонували всій провладній фракції, але він набрав лише 27 підписів нардепів від «Слуги народу». Серед них, зокрема, підписи таких відомих депутатів, як Олександр Дубінський, Данило Гетьманцев, Олександр Трухін, Євген Брагар, Олександр Качура, Євген Шевченко. До слова, це не перша законодавча ініціатива Максима Бужанського, спрямована проти чинного закону про функціонування української мови як державної. У 2019 році він був ініціатором повного скасування цього закону і включення до порядку денного засідання Верховної Ради ініційованого ним законопроєкту №2362 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо навчання державною мовою в закладах освіти», що 16 липня 2020 вивело людей на протести під парламентом. Просували такі зміни під соусом подолання дискримінації, нібито закріпленої в чинному законі про державну мову.
Читайте також: З окупації по українську мову
Очевидно, вкотре йдеться про намагання внести певний розкол на мовній темі як на тій, що належить пов’язаних із становленням повноцінних для української державності та культурно-інформаційного простору тем. Пригадаймо, як щось схоже відбувалося й тоді, коли йшлося про впровадження української як мови освіти, впровадження квоти на радіо на український контент або впровадження норми про дублювання кінострічок українською. «Бачимо сьогодні спротив щодо підвищення тарифів, запровадження касових апаратів для ФОПів і багатьох інших дій у країні, але не реальний спротив людей щодо впровадження Закону «Про державну мову» та різних його норм, які поступово набувають чинності. Тобто йдеться не про реальний спротив, а радше про штучне роздування інформаційної істерії певними політичними силами», — ділиться спостереженнями Тарас Шамайда. Експерт звертає увагу на той факт, що презентативні соціологічні дослідження, наприклад, Центру Разумкова, КМІСу чи «Демократичних ініціатив» за 2020 рік показують, що майже три четверті респондентів підтримують подальші дії держави із упровадження в життя закону про українську мову як державну. «Для більшості пересічних людей мовна тема не є важливою та пріоритетною, але коли їх запитати, якою має бути мовна політика, вони підтримують впровадження української мови. Тезу про те, що держава має й надалі втілювати закон про державну мову, про те, що переважно україномовними мають бути й інформаційна сфера, і освіта, і органи влади, підтримує більшість людей. Співвідношення між тими, хто ці тези підтримує, і тими, хто не підтримує, становить 60% і 20% відповідно. Важливо, що йдеться про більшість у всіх регіонах України. Це означає, що чимало людей, які самі в побуті спілкуються російською, підтримують утвердження української мови. Цей консенсус значно ширший, ніж щодо інших важливих питань нашого державного життя: ринку землі, медичної та освітньої реформ, децентралізації тощо. Це також одна з причин, чому чинна влада, байдужа до питань мови, не робить в цьому напрямі різких рухів і дуже обережно промацує ґрунт щодо можливості якоїсь ревізії наявної мовної політики», — підсумовує співрозмовник Тижня.
Базовий закон про функціонування української мови як державної створено і прописано доволі детально. Тепер справа за діями: покроковими й поступовими, але невідворотними, практичною українізацією сфери за сферою життя нашого суспільства і звикання суспільства до того, що таким є природний стан.