Верховна Рада продовжила мораторій на продаж сільськогосподарських земель до 1 січня 2013-го. Законодавці, по суті, розписалися в неспроможності легалізувати обіг ділянок, який триває в Україні не перший рік, і виконати таким чином давню обіцянку президента Віктора Януковича. Хоча завдання в депутатів надскладне. Є купа економічних і правових нюансів-наслідків багаторічного напівлегального обігу ділянок, які слід систематизувати-узагальнити, щоб завершити земельну реформу, розпочату ще за президентства Леоніда Кучми.
Читайте також: Регіонали поспішають продати українську землю
9 грудня 2011-го ВР у першому читанні прийняла законопроект «Про ринок земель» (№ 9001-д). Подія не на жарт збурила і парламентську опозицію, і тисячі фермерів, і експертів, які звернули увагу, що остаточне ухвалення такого базового документа дозволить скуповувати наділи великим компаніям-орендарям без особливої конкуренції – нерезидентів, по суті, залишили поза грою. Галас, що здійнявся після цього, підштовхнув реформаторів до висновків. Дещо несподіваних, м’яко кажучи: Верховна Рада виключила з переліку легальних покупців сільськогосподарської землі… юридичних осіб. Це не жарт. Законопроект 9001-д чітко визначає перелік осіб, які зможуть придбати ділянки у власність: громадяни України, держава в особі земельного банку, інших відповідних органів влади, Ради міністрів АР Крим, територіальні громади сіл, селищ, міст. І… крапка. Понад те, фізособи-резиденти зможуть придбати у власність не більше ніж 100 га землі.
Що це означає? Фіксацію наявного на земельному ринку status quo – сільськогосподарські угіддя надалі перебуватимуть у користуванні орендарів, на яких (як це часто трапляється) працюватимуть формальні землевласники. Усі розмови про те, що аграрні холдинги ділитимуться на якихось підставних осіб не те щоби зовсім безпідставні, але малоймовірні. Так, можна собі уявити переділ, наприклад, сертифікатних паїв (тих, що не відведені в натурі) між засновниками якихось ТОВ у процесі реорганізації. Але ж деякі потужні компанії мають земельні банки від 100 тис. га… За часів Великого Кобзаря, здається, у панів було менше кріпаків, ніж знадобиться підставних фізосіб нинішнім латифундистам. Причому намагання отримати ділянки у власність в інший спосіб, ніж визначено законом, жорстко блокуватиме держава – аж до примусового їх вилучення.
Читайте також: Міжнародні фінансові організації не вважають Україну вигідним партнером
Одним із пунктів законопроекту для покупців сільськогосподарської землі встановлюється спеціальний податок: 100% ціни ділянки в разі купівлі протягом першого року від початку імплементації документа, 90% – протягом другого року і далі з цим самим кроком аж до 10%. Між іншим, мінімальна державна оціночна вартість гектара чорнозему 2011-го – 12 тис. грн, а 2012-го цей показник може зрости ще. Чи багато знайдеться охочих придбати землю?
Такого фіналу земельної реформи не передбачав ніхто. За великим рахунком, абстрагуючись від безлічі нюансів, можна визнати, що в разі ухвалення закону про ринок землі в нинішній редакції сьогочасне земельне питання майже не відрізнятиметься від того, що за часів СРСР. Тоді земля була народною, так само й тепер. Нюанс лише в тому, що за совка держава розпоряджалася сільськогосподарським земельним банком, а нині – орендарі-латифундисти. Але й це не все: у разі прийняття законопроекту будь-який договір про оренду може бути припинений, якщо Державна інспекція сільського господарства вирішить, що орендар погіршує якість наділу. По-суті, за таких правил чи не єдиним реальним власником сільськогосподарських земель може бути держава. Така ситуація вигідна тим, хто перебуває найближче до влади. Але навіть цих бізнесменів навряд чи задовольнить така перемога «бюрократичного капіталізму». З огляду на пропоновані правила гри базовий законопроект потребує іншої назви, наприклад, «Про заборону ринку землі в Україні»…
Читайте також: Чим закінчуються владні експерименти з землею