Контрабанда завжди була в Україні популярним ремеслом. Можливість відносно легкого заробітку практично без ризику потрапити у в’язницю захопила тисячі громадян, які проживають поблизу кордонів. Про це пише журналіст Денис Казанський у черговому номері журналу «Тиждень».
«На відміну від злодійства або шахрайства перевезення різних товарів через рубіж навіть на побутовому рівні ніколи не вважалося чимось злочинним або ганебним. Оскільки страждала від такої діяльності виключно держава, а народ діставав тільки вигоду, на місцях контрабандисти вважалися кимось на кшталт народних месників: обдурили чиновників-злодюг, привезли людям дешеві продукти, допомогли заощадити. Тим більше, що іншої роботи після кризи 1990-х у містечках і селищах практично не стало. Якщо для одних контрабанда стала бізнесом, то для других — вимушеним заробітком, що допомагає вижити», — пояснює він.
Казанський зауважує, що складно назвати прикордонну територію, де не практикувався б цей вид нелегального бізнесу. Контрабанду із задоволенням возять як через західний, так і через східний рубіж.
«Головний критерій цього ремесла — рентабельність. Якщо вона висока, жодні перешкоди й прикордонники не зупинять трафіку. Особливо, коли він має форму народного, стихійного потоку, який не скасуєш директивою згори», — наголошує автор.
За його словами, у різних частинах України контрабандний бізнес має свої регіональні особливості й відмінності.
«І все-таки, здається, пенсіонер зі Стрия, котрий возить цигарки до Польщі, та колишній шахтар із Краснодона, що продає на узбіччі траси російський бензин, прекрасно порозумілися б. Везуть через кордон усе, що має попит і дає дохід: одяг, пальне, продукти, цигарки, алкоголь. У кожній області для переправлення товару через кордон використовують свої особливі хитрощі та прийоми. У контрабандному бізнесі без кмітливості нікуди», — зазначив Казанський.
Детальніше читайте в черговому номері журналу "Український тиждень".