Приводом відмови від участі в Соборі для ГПЦ, як і для патріархату Антіохії, були теологічні суперечності, а саме незгода підписати текст «Таїнства шлюбу та перешкод до його взяття». Друга причина — делегація ГПЦ під час Зібрання ієрархів автокефальних церков у Шамбезі (неподалік Женеви) у січні цього року розкритикувала текст «Відносин православної церкви з рештою християнського світу». ГПЦ є надто консервативною. До того ж у грузинському православ’ї давно простежуються ізоляційні тенденції: 1997 року ГПЦ вийшла із Всесвітньої Ради Церков.
Відсутність деяких релігійних інституцій на Соборі не є перешкодою для єдності православ’я: в історії були подібні прецеденти, проте рішення все одно ухвалювали. Патріарх Варфоломій зазначив у недавній промові: якщо одна чи дві церкви не прийняли тексту, це буде занотовано, але текст усе одно допущено.
ГПЦ є однією з найдавніших апостольських і помісних церков. Вона має давню традицію перекладу богословських текстів на національну мову: перші такі тексти відомі ще з V століття, а сучасна версія сформувалася на зламі XVIII–XIX століть. Тоді ГПЦ перебувала під сильним російським впливом. Мова цих книг є давньогрузинською, проте вона для сучасних грузинів зрозуміліша, ніж для українців церковнослов’янська: у ній архаїчною є лексика, а не граматичні та синтаксичні норми.
У 1811-му, через десять років після окупації Грузії Російською імперією, ГПЦ втратила автокефалію. Дотепер у Тбілісі збереглося кілька будівель церков, зведених у ХІХ чи на початку ХХ століття, які через відповідний архітектурний стиль містяни називають «російськими». Усі вони сьогодні належать до ГПЦ. Богослужіння церковнослов’янською ведуть лише в церкві Св. Іоана Богослова в центрі столиці (для російськомовних прихожан).
Після революції 1917-го грузини оголосили автокефалію, тож на території країни діяли паралельно ГПЦ та РПЦ. Російська церква не визнавала незалежності першої упродовж чверті століття — аж до 1943 року. Натомість Константинопольський патріархат визнав автокефалію ГЦ значно пізніше — лише 1990-го.
Складності у відносинах ГПЦ і Константинополя існували віддавна: останній не визнавав її самостійності та місця в ієрархічній структурі помісних церков. Греки віддавали ГПЦ лише 12‑те ієрархічне місце (після Болгарської), у той час як інші помісні церкви — шосте (після Російської) як найдавнішій і патріаршій церкві. Суперечка також стосувалася офіційного оформлення статусу ГПЦ. Грузини наполягали, що потребують не так документа, як простого визнання того факту, що їхня церква є давньою автокефальною інституцією ще з V століття. Тому відмову від участі в загальних православних нарадах бачимо не вперше. Нині ГПЦ складається з 35 єпархій, у яких налічується близько 300 громад.
Після утворення самопроголошених республік Абхазії та Південної Осетії ситуація з єпархіями на цих землях ускладнилася. Зараз ГПЦ не проводить там служінь. Абхазькі духовні, яких називають «молодими священиками», здобули освіту та були висвячені в Росії, а потім продовжували студії у Греції. Вони виносять ситуацію в регіоні на загальноправославний рівень, намагаючись домовитися з Константинополем та налагодити служіння безпосередньо звідти. Натомість із Південної Осетії не зверталися по допомогу до греків. Москва пропонувала, щоб російські священики за сумісництвом були і грузинськими, але у Тбілісі цю ідею не підтримали.
Читайте також: У пошуках Cуліко
Бакар Берекашвілі, політолог із Грузинсько-американського університету, в коментарі Тижню зазначив, що існує хибне уявлення про вплив РПЦ на ГПЦ. Таке бачення має радше політичну та ідеологічну основу. Грузинська православна церква як апостольська має амбіції бути лідером у світі східного православ’я, а отже, не допускати будь-яких впливів російського. Звичайно, сьогодні існує співпраця та контакти між ГПЦ і РПЦ, але на тому самому рівні, що й із іншими церквами.
Російська церква офіційно визнає Абхазію канонічною територією ГПЦ. Священний Синод РПЦ відмовився прийняти до свого складу Абхазьку та Осетинську церкви, які хотіли вийти з-під грузинської юрисдикції. Тож Росії складно на інституційному рівні чинити сильний вплив на теренах невизнаних республік, хіба лише на індивідуальному, контактуючи з абхазькими та осетинськими священиками. ГПЦ намагається також символічно утверджувати свою юрисдикцію на цих землях. Зокрема, нещодавно Патріарх Грузії отримав титул архієпископа Абхазії.
Натомість, на думку грузинського теолога Левана Абашидзе, яку він висловив в інтерв’ю радіостанції «Ехо Кавказу», ГПЦ не шукає розв’язання ситуації за допомогою перемовин ані з абхазькою стороною, ані з РПЦ, ані зі Вселенським Патріархатом, стверджуючи лише, що це її канонічна територія. Теолог наголошує, що налагодження служіння з Константинополя могло б зменшити вплив РПЦ. Візит Католикоса-Патріарха всієї Грузії Іллі ІІ до Москви 2008 року викликав негативну реакцію грузинської опозиції. Однак це була спроба використати вплив церкви для нормалізації відносин із Росією.
У Грузії також мешкає чимало мусульман, які живуть переважно в Аджарії на кордоні з Туреччиною. У 2011-му там виник грузинсько-турецький конфлікт. Коли Туреччина повернула храми їхнім вірним, Грузія вирішила реставрувати десятки грузинських церков на території Північно-Західної Туреччини (вони називають її Тао-Кларджеті). Для грузинів це надзвичайно важливо, адже згадані терени вони вважають символом своєї державності: звідти походить династія царів Багратіонів.
Своєю чергою, Туреччина запропонувала реставрувати три мечеті в країні-сусідці та побудувати нові. Спочатку грузинська влада погоджувалася, але ГПЦ виступила з критикою цієї пропозиції. Патріарх Ілля ІІ звернувся до турецької влади з вимогою відбудувати в такому разі дві з чотирьох православних церков на території їхньої країни.
Читайте також: Чотири життя Слави Кухалейшвілі
Бакар Берекашвілі пояснює цю ситуацію експансією турецького капіталу до Аджарії, яка почалася ще за влади Міхеїла Саакашвілі. Фінансові вливання підпорядкували місцевих робітників та фермерів турецькому капіталу і впливу. Сьогодні ситуація нормалізується, але проблема ще існує. Проект побудови мечетей був призупинений через незгоду місцевої спільноти. Туреччина офіційно не декларує територіальних зазіхань на Аджарію, проте багато грузинів упевнені, що насправді такі претензії в південних сусідів є.
Які відносини УПЦ та ГПЦ? У 2001-му єпископ Сагарджойський та Гурджаанський Андрій відвідав Київ від імені Католикоса-Патріарха всієї Грузії Іллі ІІ з нагоди святкування 950-річчя Києво-Печерської лаври. ГПЦ підтримує подолання розколу в Українській православній церкві лише канонічним шляхом, а визнає канонічною лише УПЦ МП. Тієї самої думки, зрештою, й інші помісні православні церкви.
Україну та Грузію об’єднує постать апостола Андрія, який, за легендою, проповідував тут, а його голова покоїться в Києво-Печерській лаврі. Засновники чернецтва прийшли до наших країн з Афону, а священомученик Володимир, митрополит Київський, був екзархом Грузії.
Читайте також: Грузія: затишшя після бурі
Також об’єднує наші церкви синтез західної та східної традицій. У часі духовного відродження ГПЦ у ХІІ і ХІІІ століттях за панування княгині Русудани до Грузії прибули вислані папою Григорієм ІХ францисканці та домініканці. А від початку XIV століття в Тбілісі існувало також латинське єпископство. Лише внаслідок того, що турки зайняли Константинополь й ісламський світ оточив Грузію, ускладнився контакт країни із заходом та почалась ізоляція ГПЦ. Утім, сьогодні церква відкривається: цьогоріч Папа Римський Франциск відвідає Грузію та Азербайджан з апостольським візитом, який триватиме з 30 вересня до 2 жовтня.
У Грузії лише ГПЦ має статус церкви, а решта релігійних інститутів вважаються неприбутковими організаціями. Пан Берекашвілі пояснює цей факт тим, що ГПЦ здавна традиційно є моральним авторитетом народу. Завдяки широкій соціальній згоді церковні інтереси завжди підтримувала правляча еліта. Хоча православ’я не визнане державною релігією Грузії, у Конституції країни виразно наголошено на її історичній ролі та важливості.