Ось уже три тижні у світовому спорті вирують незмагальні пристрасті. Каталізатором стало засідання виконавчої ради Міжнародного олімпійського комітету (МОК), на якому відбулася спроба перегляду рекомендацій щодо відсторонення росіян та білорусів як учасників Олімпійських ігор. На цьому зібранні вперше від початку великої війни в Україні зайшла мова про повернення спортовців з країн-агресорок до олімпійської сім’ї в нейтральному статусі. Рішуче обурення офіційних органів спортивної і державної влади в Україні з попередженням про можливий бойкот змагань за участю росіян і білорусів, яке підтримали 35 країн, не просто не призвело до каяття керівництва МОК, а породило з їхнього боку риторику прихованих погроз. Що вкотре продемонструвало, наскільки міцно верхівка світового спорту нанизана на російський гачок.
Історія вже знала схожий приклад. У 1936-му МОК допустив проведення у гітлерівській Німеччині відразу двох Олімпіад – зимової у Ґарміш-Партенкірхені і літньої в Берліні. І це попри погрози багатьох країн на чолі зі США бойкотувати ігри у зв’язку з репресіями і масовими фактами дискримінації єврейського населення. Вирішальним начебто став офіційний візит до Рейху оспіваного в легендах засновника сучасного олімпійського руху, а тоді почесного президента МОК барона П’єра де Кубертена. Відвідавши Німеччину, француз перебував у такому екстазі, що в ефірі німецького радіо договорився до того, що назвав Гітлера «одним із найкращих творчих духів нашої епохи». Пізніше, під час самих змагань спортовці не цуралися полум’яно зігувати, вітаючи Гітлера, президента МОК графа Анрі де Байє-Латура і згадуваного вже барона де Кубертена. Того самого, з уст якого пролунало епохальне «О, спорт, ти мир!»
Берлінська вулиця Унтер ден Лінден, декорована нацистськими та олімпійськими прапорами на честь Олімпіади-1936. З архівів Süddeutsche Zeitung
Зліва направо: віцефюрер Рудольф Гесс, президент МОК Анрі де Байє-Латур, фюрер Адольф Гітлер на відкритті зимової Олімпіади у Ґарміш-Партенкірхені в 1936-му… Фото: Вікіпедія
Після завершення Другої світової війни, яка стала найкровопролитнішою в історії людства, Міжнародний олімпійський комітет визнав помилки і вибачився за власну політику 1930-х років. Пропагуючи з того часу мир і взаємоповагу. Відтоді історія олімпізму у ХХ сторіччі знала два випадки бойкотів. На літні Ігри-1980 у Москві на знак протесту проти введення радянських військ в Афганістан не приїхали спортовці відразу 65-ти країн, зокрема США, Канади, Південної Кореї, Японії, Західної Німеччини і навіть Китаю. Ще 14 країн виходили на церемонії відкриття і закриття не під національним, а під олімпійським стягом. Через чотири роки СРСР разом зі ще 13-ма країнами соціалістичного табору, а також Албанією, Іраном та Лівією бойкотували Олімпіаду в Лос-Анджелесі.
В інші роки олімпійський рух загалом залишався осторонь великих політичних і військових подій. Аж до настання ХХІ сторіччя, яке співпало з початком доби путінізму та його збоченим, але притаманним усім тоталітарним режимам, сприйняттям спорту як одного з ключових елементів агресивної державної пропаганди. Фактично, спортовці в путіна – особлива каста, якій створені найкомфортніші умови для життя і підготовки. За цю щедрість система вимагає відповідати взаємністю у вигляді вірності собі і головному правителеві. Та найголовніше, що Путін і підконтрольні йому олігархи не шкодували грошей також і для створення підґрунтя для гучних перемог у вигляді впливу на ключові спортивні організації. Окремими вони навіть управляли чи управляють досі: Міжнародну федерацію фехтування очолював Алішер Усманов, Міжнародну федерацію шахів – Кірсан Ілюмжинов, якого замінив Аркадій Дворковіч.
Читайте також: Спортивна перемога: Україна й Олімпійські ігри
Також Росія роками мала визначальний вплив на міжнародні федерації гімнастики, спортивної боротьби, дзюдо, боксу, хокею. Дуже показовою є інформація, яка з’явилася у закордонних ЗМІ буквально днями: 73-річний екс-президент Міжнародної федерації хокею (IIHF), швейцарець Рене Фазель отримав громадянство РФ. Також повідомляється, що Фазель став основним власником ТОВ «Алма Холдінг». За даними російського Єдиного державного реєстру юридичних осіб, минулого тижня колишньому керівнику IIHF перейшла частка у розмірі 54% російської компанії, яка займається вирощуванням яблук у Краснодарському краї. 46% акцій, що залишилися, володіє «Волга груп агро» (за даними українського НАЗК, власником є російський олігарх Гєннадій Тімчєнко – Ред.).
Російська державна компанія «Газпром» понад десятиліття була генеральним спонсором футбольної Ліги чемпіонів і одним з основних фінансових донорів ФІФА та УЄФА. Чи варто дивуватися, що Росія, попри агресію щодо Грузії в 2008-му, України починаючи з 2014-го і Сирії в 2015-2016-му, отримала право провести футбольний чемпіонат світу?
Водночас російські нафтогазові ресурси стали й джерелом функціонування Міжнародного олімпійського комітету. Відвертим лоббістом російських інтересів був дев’ятий президент МОК, бельгієць Жак Роґґе, обраний на посаду в 2001 році під час сесії, яка відбувалася якраз у Москві. У 2008-му Роґґе і очолювана ним організація скромно промовчали, коли росіяни в день відкриття літньої Олімпіади в Пекіні вторглися на територію Грузії. І, звісно, взагалі не йшла мова про можливе позбавлення Росії права на проведення зимової Олімпіади-2014 у Сочі. Хоча окрім військово-політичних, для цього вже тоді були серйозні допінгові передумови: аж надто багато росіян здавали позитивні допінгові тести.
В 2013-му Роґґе замінив на посаді олімпійський чемпіон Мюнхена-1972 з фехтування німець Томас Бах. Ігри-2014 у Сочі, які стали найбільшим фарсом в історії олімпійського руху, відбувалися саме при ньому. Масштабна, підтримувана на державному рівні допінгова фальсифікація призвела до вражаючого спотворення і подальшого перегляду спортивних результатів. Всесвітнє антидопінгове агентство (WADA) замовило незалежний звіт Річарда Макларена, який підтвердив твердження про те, що російська влада непомітно обмінювала зразки сечі, які дали позитивний результат на речовини, що підвищують продуктивність. У звіті зроблено висновок, що програма діяла «принаймні з кінця 2011 року до серпня 2015 року» та охопила 643 позитивні проби в олімпійських і неолімпійських видах спорту». За підсумками Сочі-2014, за вживання допінгу дискваліфікували 43 російських спортовці, країну-господарку позбавили 13 медалей.
Президент МОК Томас Бах і президент Росії Влдімір Путін під час Олімпіади-2014 у Сочі Фото: Reuters
Логічно, що у відповідь на таке свавілля WADA рекомендувала МОК не допускати росіян до участі в Олімпіаді-2016 в Ріо-де-Жанейро. Однак відомство Томаса Баха рекомендацію проігнорувало. В Іграх під російським стягом взяло участь 282 російських спортовці. Принципову позицію проявила лише Міжнародна федерація легкої атлетики, яка відсторонила російську команду з цього виду спорту від участі в Олімпіаді, допустивши кількох атлетів в нейтральному статусі. На тому скандал не вщух і внаслідок наступних допінгових розслідувань з’являлися щораз нові факти відвертої зневаги росіянами принципів чесного суперницва. Які проте надалі не були підставою для МОК щодо повного відсторонення порушників від участі в Олімпіаді. На зимових Іграх у корейському Пхьончхані у 2018-му, літній Олімпіаді, яка відбулася в Токіо в 2021-му і зимових Іграх-2022 в Пекіні Росія виступала в нейтральному статусі, без права використання власних прапора і гімну. Цей статус став для московитів настільки звичним, що вони вже з ним якось примирилися. Притримуючи весь шовіністичний сказ від святкування перемог для домашніх шабашів за участю Путіна.
Читайте також: Спортивні санкції проти Росії. У Кремля відбирають ключовий інструмент внутрішньої консолідації, але він боротиметься
Один з таких відбувся 18 березня 2022 року, на честь чемпіонів і призерів зимових Ігор у Пекіні. Ця вакханалія менш ніж через місяць після початку великої війни в Україні зібрала на стадіоні «Лужнікі» 95 тисяч присутніх наживо. «Нейтральні олімпійські атлети» з’явилися на арені за спиною путіна в куртках зі свастичним символом Z на грудях. Це було красномовне свідчення вдаваної нейтральності. Яка згодом неодноразово підкреслювалася відкритою підтримкою «спєциальнай ваєннай апєрациі» під час всеросійських змагань різного рівня буквально з усіх можливих видів спорту.
Російські олімпійці на пропагандистському заході на підтримку російської війни в Україні менш ніж за місяць після завершення Олімпіади в Пекіні-2022
Російський спорт продемонстрував справжній звірячий оскал. На цьому тлі, майже через рік після початку великої війни спроби МОК відбілити російських атлетів виглядають блюзнірством і вищою ступінню цинізму. У своїй заяві Міжнародний олімпійський комітет зауважує, що «потрібно поважати права усіх атлетів не бути дискримінованими». А чи не дискримінованими в такому разі є українські спортовці, які через війну не мають змоги готуватися і змагатися, які втратили свої домівки, рідних і близьких людей? Загалом кількість загиблих українських спортовців, тренерів і функціонерів під час війни з росіянами і білорусами сягає кількох сотень. У лавах Збройних сил перебуває тисячі представників українського спорту. Внаслідок систематичних щоденних бомбардувань цивільної інфраструктури постраждало кілька сотень спортивних об’єктів, на яких тренувалися і виступали українські атлети.
Тенісист та військовий Сергій Стаховський на тлі зруйнованого спортзалу в школі у Бахмуті
У відповідь на заяву МОК – 35 країн виступили проти повернення росіян і білорусів в олімпійську сім’ю навіть у статусі нейтральних атлетів. Томас Бах відреагував на це специфічно. Він послався на твердження двох «особливих есперток ООН», які дійшли до висновку, що «виключення російських та білоруських атлетів лише через їхній паспорт – порушення прав людини».
24 січня спортивна спільнота України була шокована загибеллю у боях за Соледар Донецької області представників скелелазіння – віце-президента Національної федерації Олександра Заколодного і спортовця Григорія Григор’єва. Обом було по 35 років. Донька Заколодного Маргарита Захарова є чинною скелелазкою, вона претендує на участь в Олімпіаді у Парижі-2024. Тій, на яку чиновники МОК збираються допустити представників країни, яка вбила її тата. Чи справедливо це буде у ставленні до Маргарити і багатьох інших українських атлетів, для яких ця війна стала чи може стати болючою раною непоправних особистих втрат? Питання риторичне.
Проте натягнутість формулювань, які можуть стати містком до повернення російських атлетів до участі в Олімпіаді в нейтральному статусі, вражає, навіть якщо абстрагуватися від моральних аспектів. У заяві МОК зокрема вказано, що «змагатися зможуть лише спортовці, які «повністю підтримують Олімпійську хартію». Це ті, хто «не підтримує війну в Україні та не виступають проти миротворчої місії МОК, а також дотримуються антидопінгового кодесу».
Майже блискавично цю норму заперечила перший віце-президент Всеросійської федерації з легкої атлетики Іріна Прівалова: «Атлет та будь-який громадянин Росії, який не підтримує рішення президента, не повинен представляти країну. Думаю, що ті, хто не підтримує військову спецоперацію, вже виїхали. А ті, хто залишаються, підтримують її».
Те саме дають зрозуміти і білоруські спортивно-політичні біженці.
«Спортовців та тренерів, які зараз представляють збірну Білорусі, обирали на політичних засадах, а не на спортивних, – каже в інтерв’ю Deutsche Welle легкоатлетка Крисціна Ціманоуская. – Зараз в команді лише люди, які лояльні режиму і були схвалені КДБ. Це порушує принципи олімпізму і права таких атлетів як я. Здається, у нас немає прав».
«Ніхто в країні зараз не дивиться на досягнення, – говорить опозиційному виданню «Трибуна» білоруський тренер з карате Віталій Рак. – Ми хочемо зосередитися на спортивному принципі, коли перемагає найсильніший, потрапити до збірної і так далі. Але те, що робиться в Білорусі, в усіх видах спорту, не можна назвати спортом. Не найсильніший, але найвідданіший».
Читайте також: Зустрів війну в Дубаї, а зараз захищає Бахмут у лавах Нацгвардії. Тенісист Сергій Стаховський розповідає про свій шлях до війни
Крисціна Ціманоуская не приховувала власної опозиційності під час протестів проти режиму лукашенки влітку 2021-го і через це зазнала переслідувань під час Олімпіади в Токіо. При цьому МОК на такі дії режиму Лукашенки не відреагував ніяк. «Просто хочу, щоб Міжнародний олімпійський комітет почув наші голоси, голоси спортовців, які зіткнулися з репресіями. Щоб вони почули наші голоси і якось відновили наші права», – каже Ціманоуская.
«МОК кинув нас, спортовців, які постраждали через режим Лукашенки, – додає в коментарі тому ж Deutsche Welle білоруська майстриня стрільби з лука Карина Казлоуская. – Поки Міжнародний олімпійський комітет намагається допустити спортсменів з Росії та Білорусі на Олімпіаду-2024 в Парижі, білоруські вільні спортсмени не мають змоги змагатися ніде».
Президент Національного олімпійського комітету України Вадим Гутцайт не виключає, що в разі допущення росіян та білорусів до участі в Олімпіаді-2024 Україна Ігри бойкотує. «Вважаю, що якщо російські спортовці будуть на Олімпіаді, її треба бойкотувати, – каже він. – Але не я приймаю рішення, його повинна приймати вся олімпійська родина України. Це буде політичне рішення. Жоден спортсмен з Білорусі та Росії не засудив цю війну, вони її підтримують, вони беруть участь у заходах на підтримку війни. Вони проводять у себе в країні змагання на підтримку так званої «СВО». Вони збирають кошти на війну, вони допомагають своїй армії. На сьогодні ми прийняли рішення, що готуємося до ліцензійних змагань. Ми віримо, що їх не допустять. Якщо їх допустять, то багато федерацій не братимуть у них участі. Потім ми будемо збирати позачергову асамблею НОК та вирішуватимемо разом – чи будемо брати участь».
Також про готовність бойкотувати Олімпіаду-2024 вже заявили представники Латвії і Польщі. Польща разом із Великою Британією також оголосили про створення коаліції з метою недопущення атлетів з країн-агресорок до спорту. В неї начебто вже входять 35 країн. Точний перелік не наводиться, але відомо, що крім України, там також є США, Німеччина, Франція, Нідерланди, Канада, Австралія, Японія, Литва, Естонія, а також , а також країни Балтії та Скандинавії.
Нинішня війна скидає маски і чітко демонструє, наскільки випадковими були збіги та припущення в мирний час.