Читати, щоб писати

Опінії
27 Грудня 2022, 19:45

Типова ситуація в медіаредакції. На співбесіду прийшла людина, яка хоче стажуватися. Для таких випадків є  набір стандартних запитань. Відповідно якщо хочете влаштуватися у  відділ політики, то вам краще все  ж таки вивчити перелік фракцій українського парламенту перед співбесідою. Якщо мова про культурний відділ, то треба знати популярні щорічні виставки або фестивалі. Якщо хочете писати про спорт, то варто пам’ятати команду, яка виграла останній чемпіонат світу з футболу.

Може здатися, що запитання банальні, але на практиці вони давали несподівані результати. Згодом до переліку стандартних додалося запитання: що або кого ви читаєте?

Відповідь часто дає куди більше інформації про журналіста, ніж його тексти, зібрані в  портфоліо. Реакції на запитання різні. Були ситуації, коли люди довго намагалися пригадати назви відомих видань з  достойною репутацією. Дехто відповідав щиро, і  до переліку потрапляли назви суперечливих ЗМІ. Майже не було випадків, щоб претенденти спробували розгорнути ситуацію у  свій бік: наприклад, називаючи книжки замість медіа, якщо людина захоплюється художньою літературою. Останнім часом що більш щирі люди, то частіше можна почути назви телеграм-каналів.

Читайте також: Вигаданий світ, справжня війна

Я наводжу ці приклади не для того, щоб показати правильні чи хибні відповіді. У читанні телеграм-каналів немає нічого ганебного. Це один з  майданчиків поширення інформації, ігнорувати який було  б дивно в  теперішніх умовах. Якщо мільйони це читають, а  ви кажете: «Ні, я  вище цього», то, найімовірніше, ви просто втрачаєте нагоду зрозуміти щось про своє оточення: хто їздить з вами в транспорті, ремонтує пошкоджену інфраструктуру, захищає країну на фронті. Це було  б нормально для людини іншої професії, але журналіст навряд чи може собі таке дозволити. Інша річ, що інформацію треба сприймати критично, але про це вже й так сказано чимало.

Мені ж ідеться про важливість читання. Проблема не в поширенні як такому телеграм-каналів чи блогів у  фейсбуку, тіктоку чи інших соцмережах. Проблема виникає тоді, коли нічого, окрім перерахованого, журналіст не читає. Це прямо впливає на професійність.

Скажімо, читання текстів колег означає не просто бути в контексті подій, що важливо саме собою. Це також спосіб дізнатися нові способи, прийоми, практики оповідати історії. Дізнатися, які деталі важливі, а які ні. Оцінити власні помилки, якщо йдеться про події, висвітлювати які довелось і вам.

Читайте також: Чому «Століття змін» – це зразковий нонфікшн?

Якщо ви віддаєте перевагу якісній художній літературі, то вона допомагає за тим самим принципом. Нехай історія і  вигадана, але структура справді цікавого оповідання достатньо універсальна. Використайте її, коли наступного разу доведеться писати про чергове й нібито нудне засідання міськради. Часто реальні події можуть містити значно більше цікавих деталей, ніж здається, і  розгортатися як справжня трагедія чи комедія.

До того  ж таке читання точно збагатить запас слів та фраз, які ви самі зможете використати за нагоди. Іноді проблема журналіста не в  доступі до інформації чи певної події, а в тому, що йому складно знайти слова, щоб найточніше та найцікавіше переказати побачене чи почуте. Якщо ви вважаєте, що читати не так важливо, бо збираєтеся працювати на телебаченні чи в інших розмовних жанрах або  ж хочете стати відомим блогером чи «піти в  піар», то все написане теж доречне. Щоб стати класним оратором, треба відчути текст, який проголошуєте. Популярні відеоблоги спочатку з’являються у  формі ідеї, оповідки. Що точніше ви можете описати її суть, то кращим буде результат. Щоб захищати інтереси роботодавця на посаді прессекретаря, треба знати, що таке наголоси в тексті та як їх правильно робити. Зрештою, навіть кіно, яке ми дивимося, спочатку існує у формі сценарію. І якщо сценарій поганий, то вже нічого не допоможе.

Читайте також: Переможний культурний голос України: як відбувався XXIX BookForum

Відомий британський сатирик Террі Пратчетт, який значну частину кар’єри відпрацював у локальній газеті, якось через діалог намагався пояснити суть професії журналіста. Якщо коротко, він висловився так: «Маємо теми, якими цікавляться широкі верстви, людські історії, а  також суспільний інтерес, не цікавий нікому». Пояснення малозрозуміле, але тим і  цінне. Журналістика постійно змінюється, тож визначити її раз і назавжди неможливо. Та головне в ній — навчитися висловлюватися в різні способи, щоб привертати увагу всякої аудиторії. І  водночас пам’ятати мету  — розповісти про головне, яке «не цікаве нікому». Якраз читання формує в журналіста таке вміння.

Стара цехова максима звучить так: немає іншого способу стати справжнім журналістом, окрім як писати власні тексти. Проте їх неможливо писати, якщо не навчитися посправжньому читати

Позначки:
98