15 листопада Служба безпеки України публікує повідомлення про затримання під Києвом одного з лідерів «Ісламської держави». Громадянин Грузії Цезар Тохосашвілі в себе на батьківщині засуджений за участь у терористичній організації. Хоча самі грузини обмежилися дуже скупим повідомленням про затримання, СБУ повідомила, що затриманий не просто лідер «ІД». Перебуваючи в Україні, він координував діяльність спеціальних осередків «ІДІЛ» — так званих амніятів.
«Амніят аль-Харідж» (зовнішня безпека) є спеціальною структурою в так званому дивані публічної безпеки — органі виконавчої влади в структурі «халіфату», який відповідає за забезпечення порядку на підконтрольній території. Серед завдань, які стоять перед амніятами, як суто внутрішні, як-от збір інформації про людей та організації, пошук та вербування донощиків, так і зовнішні, як-от підготовка терористів до атак «халіфату» за кордоном. На їхній совісті організація гучних терористичних атак (див. «Кривавий шлях амніятів»). Тобто, якщо вірити СБУ, під Києвом було затримано людину, яка могла керувати чи навіть організувати масштабні теракти в України та інших країнах світу.
Хто такий Аль-Бара?
Цезар Тохосашвілі справді є польовим командиром. З відкритих джерел відомо, що з 2014 року він перебував у Сирії, де був командиром одного з багатьох збройних угруповань. Його група «Ахадун Ахад» постала на основі кількох інших підрозділів і складалася переважно з вихідців із Північного Кавказу та місцевих туркоманів, налічувала 250–300 бійців і діяла переважно в провінції Латакія на заході Сирії. Чи то гірська місцевість, чи то наближеність до турецького кордону зробили цю територію привабливою для багатьох іноземних добровольців із Кавказу, які з початком війни в Сирії рушили на «священну війну» проти Башара Асада. У Латакії в групи були своя база і навіть тренувальний табір, фото та відео з якого періодично публікували бойовики.
Читайте також: Транзитний коридор до джихадистів
Цікаво, що тривалий час «Ахадун Ахад» залишилася незалежною організацією й намагалася дотримувати нейтралітету в боротьбі між двома найбільшими фракціями джихадистів: «Джабхат ан-Нусрою» та «ІДІЛ», яка з політичного протистояння вилилася у відкритий збройний конфлікт на початку 2014-го. Відомо, що група координувала свої дії з іншими підрозділами, які також очолювали вихідці з Кавказу, земляки Тохосашвілі з Панкісі: групою «Джунуд аш-Шам» на чолі з Мурадом Маргошвілі (Муслім Абу Валід аш-Шишані), групою «Джейш Мухаджирін валь Ансар» на чолі з Георгієм (Фейзулла) Маргошвілі (Салахуддін Шишані). Ще відомо, що 2015 року Тохосашвілі брав участь у боях на півночі міста Алеппо разом із групами джихадистів, де був поранений у руку й довго лікувався в Туреччині. На той час він уже нібито очолив іншу групу «Ансар аш-Шарія».
Повернувшись із лікування, він приєднується до «Ісламської держави». Цей крок викликав здивування в середовищі джихадистів. Не в останню чергу через те, що наприкінці 2015-го — на початку 2016-го «ІД» вже не вважають непереможною. В Іраку терористична організація втратила важливі для себе території в провінціях Діяла та Салахуддін, у Сирії після невдачі під Кобані їй так і не вдалося реабілітуватися в Хасаці, де вона зазнала поразки від курдів.
Існує версія, що перейти в «ІД» Аль-Бару вмовив його друг дитинства, грізний військовий амір, міністр війни в організації рудобородий Умар, або Тархан Батірашвілі. Яку саме посаду обійняв в «ІД» Аль-Бара, невідомо. Після загибелі Батірашвілі в липні 2016 року в боях під Ширкатом в Іраку Тохосашвілі з родиною виїхали. У 2017-му повідомлялося, що вони загинули в машині дорогою із Сирії. Однак це виявилося лише чутками. Як зазначають в СБУ, Тохосашвілі приїхав до Києва влітку 2018-го. Тоді ж повідомлялося, що в сирійській провінції Ідліб загинув брат Тархана Батірашвілі Тамаз.
Отже, як бачимо, Цезар Тохосашвілі — досвідчений польовий командир, член «ІД». Однак чи є він оперативником і тим більше командиром «Амніяту» й чи планував теракти в Україні, лишається питанням.
Підстави для сумнівів
Майже два роки тому, у листопаді 2017-го, в Грузії на одній зі столичних вулиць точилися справжні бої. Понад 20 годин тривала спецоперація із затримання групи людей, підозрюваних у тероризмі. Четверо бойовиків заблокувалися у квартирі, відстрілювалися й кидали гранати. А коли набоїв майже не лишилося, пішли на прорив, унаслідок якого троє були вбиті, а четвертий потрапив до рук правоохоронців. Останні також зазнали втрат. Один боєць спецназу загинув, четверо дістали поранення. Цю маленьку війну посеред Тбілісі розв’язали, щоб заарештувати одну людину — чеченця Ахмеда Чатаєва, який тривалий час воював у Сирії та Іраку на боці «ІД». За даними турецьких спецслужб, саме він керував групою терористів, яка атакувала в 2016 році Міжнародний аеропорт Ататюрк (45 осіб загинуло).
Читайте також: «Табори джихадистів під Дніпропетровськом» – скандал у Франції і тиша в Києві
Річ у тім, що члени цієї організації є дуже цінними свідками й джерелами інформації. У них є контакти з керівництвом «ІД» та окремими осередками. Амніяти знають про схованки зі зброєю, квартири-укриття, мають гроші та вплив. Тому, як правило, живими не здаються або як мінімум не здаються без бою. Але у випадку з Тохосашвілі не було нічого. Ні спротиву, ні знайденої зброї, вибухівки, явок та паролів. Це досить дивно.
Не менш дивним є те, що Тохосашвілі впродовж року переховувався неподалік столиці. Як свідчать інші приклади (напади в Парижі, Брюсселі, Коломбо, Стамбулі), функціонери «Амніяту» не переховуються на одному місці довго. Зазвичай вони приїжджають у країну для організації атаки або координації теракту й надовго не затримуються. Наприклад, група Абдульхаміда Абауда, координатора атаки в Парижі, прибула до Франції за три місяці до теракту, у листопаді 2015-го. Тобто людина рівня Тохосашвілі (досвідчений бойовик, публічний та відомий у мережі), як правило, надовго не затримується через цілком виправдану загрозу розкриття його та його мережі.
Звісно, Тохосашвілі може не брати особисто участі в підготовці терактів, а координувати їх в інших країнах. «ІД», до речі, активно використовує таку систему, коли координатор перебуває в іншій країні й по телефону чи навіть поштою надсилає виконавцеві все необхідне для атаки — від інструкцій до майже готової вибухівки. Так було в Бейруті 2015-го, у Сіднеї 2017-го. В останньому випадку елементи для бомби надсилали з Туреччини міжнародною доставкою. Такий собі «тероризм у стилі IKEA».
Тому, якщо Тохосашвілі справді є лідером «Амніяту», варто очікувати серії гучних затримань та арештів. Бо незалежно від того, скаже щось він чи ні, його телефон, контакти, зв’язки мають привести до інших членів «ІД» в Україні та Європі. Наприклад, так було після теракту в Стамбулі 2017-го. Тоді через 16 днів після атаки на нічний клуб «Рейна» (39 осіб загинуло) поліція накрила цілу мережу прихильників і членів «ІД». Тільки в Стамбулі було розкрито 100 явочних квартир для членів «ІДІЛ» та їхніх родин, на яких конфісковано $500 тис.
Не перший в Україні
Бойовиків «ІД» в Україні затримували не раз. Їх тут вербували, як йорданського студента Мухаммеда Далаіна, який у 2015-му підірвав себе в Іраку після того, як покинув харківський виш. Вони влаштовували тут схованки й перевалочні пункти. У 2016 році в Харкові розкрили одну таку квартиру, через яку із Сирії переправляли людей до Європи. Через Україну терористи намагалися дістатися до Росії для скоєння терактів. Наприклад, у 2016-му двоє громадян із Казахстану приїхали із Сирії в Україну для підготовки до теракту на території Росії. Вони оселилися в Дніпрі, але не встигли, бо їх розкрили й екстрадували. Загалом у 2016-му СБУ ліквідувала два осередки «ІД» у Дніпрі та Харкові й два перевалочних пункти в Києві та Харкові. Було виявлено 100 осіб, пов’язаних із терористичними організаціями. Ще 480 іноземцям у в’їзді на територію України було відмовлено через зв’язки з «ІД». Деяких її членів виявляли ще в аеропорту. Двох громадян Таджикистану взяли в Харкові за червоною карткою Інтерполу. В одного тоді знайшли на телефоні відеоінструкції з виготовлення бомби. Деяких затримували зі стріляниною посеред міста — так було в Харкові у 2017-му. Були й такі, що купували тут зброю та вибухівку для незрозумілих цілей: у 2018-му СБУ затримала прихильників «ІД», які хотіли придбати пістолети та бойові гранати.
Більшість таких «туристів» приїздить сюди за підробленими документами. Таким чином в Україну потрапив і Тохосашвілі. Зазвичай вони купують вкрадені чи незнищенні бланки національних паспортів, за якими їм уже оформляють біометричні закордонні. Одну таку лабораторію зі штампами, бланками та підробленими паспортами СБУ накрила у 2018-му. Бланки національних паспортів ділкам продавали окупанти в Криму. Цього року, до речі, затримали в Києві члена «ІД» з підробленою ID-карткою.
Українці в «ІД»
На жаль, не тільки члени «ІД» приїздять в Україну, а й українські громадяни потрапляють в «ІДІЛ». За даними СБУ на 2016 рік, близько 50 наших співвітчизників воювало в Сирії та Іраку на боці «ІД». Як мінімум одного у 2019-му захопили курди. Це 27-річний Аскар Зарманбетов (Абу Дауд Ногха). Як і більшість таких «добровольців», він є вихідцем із Криму. Нещодавно Туреччина розпочала процес екстрадиції іноземних бойовиків із тюрем, які взяла під контроль на півночі Сирії. Серед перших 959 четверо громадян України. Відомо також, що українці є серед біженців у таборах у Сирії, наприклад у таборі «Аль-Хол».
Читайте також: Покоління третьої чеченської
Є громадяни України й серед лідерів бойовиків у Сирії. Звичайно, за цим показником нам дуже далеко до Панкісі. Із трохи більш як 6-тисячного населення, що проживає на території площею 140 км2 (менше від Голосіївського району в Києві), до Сирії та Іраку поїхало від 50 до 100 бойовиків. Серед них щонайменше п’ятеро командирів, один із них вищого рівня (Тархан Батірашвілі). З України лише Абдул Карім Кримський обіймав посаду військового аміра в групі «Джейш Мухаджірін валь-Ансар» та очолював так званий кримський джамаат, який складався переважно з кримських татар. Про інших командирів з України в Сирії невідомо.
Повертати чи залишити
Коли Туреччина чи інша країна почне вимагати від України забрати своїх громадян, які брали участь у діяльності терористичних організацій, перед нами постане актуальне для Європи питання: повертати чи ні? У різних країн ЄС на це різні варіанти відповіді. Так, Франція повертає всіх своїх громадян, які не загинули або яких не вбили самі французькі спецназівці, котрих для того відправляли до Іраку. Нідерланди готові приймати дітей терористів, але бажано без батьків і навіть матерів. Британія взагалі відмовляється від своїх громадян, точніше спочатку позбавляє цих людей свого громадянства, а потім просто ігнорує. Уже відомо щонайменше про 100 таких випадків. Уряд Її Величності керується тим, що безпека громадян всередині країни важливіша за права кількох десятків терористів із британськими паспортами.
Україна не Британія, тому наших громадян ми повинні повертати, навіть якщо вони терористи. Спочатку повернути, а потім судити й карати згідно з українським законодавством. Хоча й тут є певні проблеми. Від 2003 року в нас діє Закон «Про боротьбу з тероризмом». Звісно, він уже застарілий. Наприклад, у ньому немає такого поняття, як участь в іноземній терористичній організації. Теоретично всі українські громадяни, які воювали на боці «ІД», підпадають під ч. 3 ст. 258 ККУ, а саме створення терористичної групи чи терористичної організації. За участь у ній нашим громадянам світить від 8 до 15 років із конфіскацією майна або без неї. Проблема в тому, що треба буде довести: а) що «ІД» в Україні визнана терористичною; б) що людина була членом «ІД».
З першим простіше. «ІДІЛ» в Україні є забороненою організацією. Хоча б тому, що вона включена до переліку Держслужби фінмоніторингу, який веде Департамент фінансових розслідувань. Перелік включає осіб, пов’язаних із веденням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції. Відповідно до постанови КМУ № 966 від 2015 року для того, щоб особа потрапила до згаданого списку, необхідні рішення суду за ст. 258, 439 або 440; інформація від міжнародних організацій; рішення судів іноземних держав, які визнаються в Україні.
Читайте також: Убивці з інвалідністю — резерв «ІДІЛ»
«Ісламська держава» внесена до цього переліку ще 2014 року. Інше питання, що відповідно до згаданого вище закону організація може бути визнана терористичною за рішенням суду. Але знайти в реєстрі відповідне рішення я не зміг, хоча припускаю, що воно може існувати.
Складніше буде довести причетність особи до «ІДІЛ». Хоча в ній і були свої партквитки та реєстри членів, люди, які туди вступали, використовували переважно фальшиві імена — куньї. Тому участь у цій організації довести важко. Людина завжди може сказати, що була членом іншого угруповання, яких за вісім років війни в Сирії створювалося й розпускалося багато тисяч. У Департаменту захисту національної державності СБУ буде багато роботи.
Але треба розуміти, що навіть арешт і ув’язнення не вирішують проблеми таких громадян. Перед державою стоїть завдання не тільки забрати людину з організації, а й витягти її з ідеології. Тут потрібна складна й тривала дерадикалізація, що передбачає роботу з афективною, ідеологічною та прагматичною належністю людини до терористичної організації. Бо якщо людині не допомогти зректися радикальних поглядів, можна дістати нові, значно серйозніші проблеми, від яких уже кілька років потерпають Європа та США.
Поки що Україна лишається для джихадистів тільки транзитним пунктом і місцем, де можна сховатися якнайдалі від переслідування. Як показав приклад Цезаря Тохосашвілі, виходить це не у всіх. Але є кілька моментів, які насторожують. Плани України долучитися до операції НАТО в Іраку, друге відродження «ІД» в Сирії, відвернення Києва від кримських татар та питання повернення Криму на тлі потепління відносин із Кремлем. Усе це може змінити ситуацію.