Перша хвиля організованої злочинності накрила Україну в 90-х роках XX століття. Це було пов’язано з розпадом «соціалістичної» економіки й крахом радянської імперії, з хаосом посткомуністичного державотворення та слабкістю нових державних інституцій, а також із періодом «великого хапка» — проведенням непрозорої номенклатурної приватизації. Традиційна злочинність, що раніше перебувала під пресом тоталітарного режиму з його обмеженнями, відчула сп’яніння свободою та відносною безкарністю, намагаючись вийти за звичні межі, брати участь у бізнесі як рекетири, примусові псевдопартнери перших пострадянських бізнесменів. Вони налагоджують корисні контакти з політиками, державними діячами, переживаючи запаморочення від блискучих і спокусливих перспектив криміналітету, що поступово легалізувався й ставав почасти респектабельним. Гопники та вуличні бандити консолідуються, створюють свої угруповання, виходять на центри влади, корумповані правоохоронні органи, самі беруть участь у виборах і стають владою, кримінальні капітали трансформують у легальний бізнес тощо. Дехто з нинішніх політиків та бізнесменів прийшов саме з тих часів і з того середовища…
Паралельно зі злочинністю, що взяла початок із «монстрів» міських нетрів, консолідується злочинність «білих комірців», офісних діячів із хорошою освітою, знанням англійської мови, пристойними манерами. Така злочинність потребує інтелектуальної спроможності та вміння вести справи у вищому світі. То були різні кримінальні полюси, але якоїсь прірви між ними не спостерігалося, у них була потреба одне в одному. Наприклад, «білі комірці» вдавалися до послуг гангстерів у делікатних справах: замовні вбивства як спосіб усунення конкурентів чи небезпечних осіб, підтримання контролю над незаконним обігом наркотиків, використання кримінальних банд для дестабілізації соціально-політичної обстановки в тих чи інших регіонах (насамперед Донбас і Крим). Гангстери потребували допомоги з боку «офісної» злочинності у вищих ешелонах влади.
На початку 2000-х ситуація більш-менш стабілізувалася, простір кримінальної активності був поділений між різними кланами, утворилися вертикальні злочинні структури, що забезпечували криміналітету державно-політичний «дах».
Проте в 2014-му почалася війна, що сплутала всі карти. Виникла нова реальність: на Донбасі тамтешні бандитські угруповання під чуйним керівництвом російських спецслужб узяли участь у захопленні влади, у майже відкритому грабунку власності, як державної, так і приватної, що призвело до скасування багатьох ще довоєнних «договорняків» і «конвенцій» кримінального світу.
Читайте також: Міліцейсько-кримінальний союз
З’явилися нові, спершу позасистемні гравці в «сегменті» контрабанди на імпровізованому кордоні між Україною та окупованими районами Донецької та Луганської областей, системні бандити в особі керівництва так званих ДНР і ЛНР, що здійснюють «конфіскації» чужого майна, грошей, ресурсів на псевдолегальних підставах, нібито законно…
У середовищі людей, які воюють з українського боку на Донбасі, не всі встояли перед спокусою великих і легких прибутків на лінії розмежування. У зоні АТО величезна кількість зброї, якою наповнюють вже й решту України, переносячи туди пов’язані з нею можливості швидкого збагачення. Зрештою, у країні майже 2 млн переміщених осіб, а серед них є люди не дуже законослухняні, а також ті, хто переживає велику матеріальну скруту, що штовхає на кримінальний шлях…
Водночас кримінальну ситуацію в Україні погіршує відчуття правового хаосу в державі, нефункціональності правоохоронної та судової систем, зокрема продемонстрована всій країні безкарність «елітної» «офісної» злочинності, коли злодіїв-прокурорів, депутатів, міністрів, винних у багатомільйонному дерибані держбюджету, не кажучи вже про мегахабарі, лише лякають, звинувачуючи, позбавляючи депутатської недоторканності, морально засуджуючи й… чемно відпускаючи за кордон, оголошуючи потім у нікчемний і безперспективний розшук, як це сталося з нардепом О., великим поціновувачем коней і супермоделей, який нині сміється в Лондоні з нашого генпрокурора. Такий стан законності й судочинства в Україні не може не надихати злочинний світ. Недаремно ж за грузинськими урядовими «легіонерами» до нас поїхали й знамениті грузинські злодії в законі, бо тут їм затишніше, ніж на батьківщині…
Держава та її апарат примусу відверто та очевидно слабкі. Злочинні прояви в Україні зростають. Питання лише в тому, чи ці нові грабіжники, злодії, наркодилери, вбивці й надалі перебуватимуть на рівні розрізнених банд та одинаків, задовольняючись статусом «сявок» і «фраєрів» (найнижчі касти в кримінальній ієрархії), не претендуючи на «місце під сонцем» усупереч інтересам сформованої ще в 1990-х роках «Коза Ностра-1», чи почнуть об’єднуватися, консолідуватися, поступово створюючи злочинні синдикати на кшталт сицилійської мафії, калабрійської ндрангети, неаполітанської «Каморри», японської якудзи чи китайських тріад у Південно-Східній Азії.
А можливо, орієнтуватимуться на власні зразки української мафіозності 1990-х… Адже злочинність у різних країнах світу зберігає національно-культурну специфіку, а нерідко дотримується її навіть в одній країні залежно від етнічного складу учасників злочинних груп, що, власне, і сформувало поняття «етнічна злочинність».
Читайте також: Валерій Кур: «Реформа МВС була віддана в руки непрофесіоналів та фінансово-промислових груп»
Процеси, про які йдеться, відбувалися в Україні наприкінці 80-х років минулого століття. Нині спостерігаємо другу хвилю цих процесів. І вона може бути вельми драматичною, з гангстерськими війнами, з перерозподілом контрольованих територій між кримінальними конкурентами. Є також небезпека, цілком реальна, впливу на ці явища російських спецслужб в інтересах антиукраїнської політики РФ з метою створення атмосфери страху, невпевненості, паніки, а також штучного паралічу державного апарату України.
Російські спецслужби мають величезний досвід взаємодії з кримінальним світом. Досить лише згадати, як Кремль використовував ці угруповання в Криму під час навали 2014 року, де місцеві бандюки швидко стали проросійською «самообороною Криму» й брали активну участь у блокуванні українських військових частин. Можна пригадати, як донбаський криміналітет виявляв активність під час захоплення адміністративних будівель у Донецьку, Луганську та інших містах регіону.
Чи витримає нині Україна ще й таку внутрішню кримінальну війну, де дуже непросто буде з’ясувати, коли діють бандити, а коли російські спецслужби? Як сумно пожартував одеський письменник Ісаак Бабель, автор оповідань про супербандита Беню Крика: «Ніхто не знав, де закінчується поліція і де починається Беня…» Криміналітет в Україні потроху стає вагомим чинником гібридної війни. На жаль, у нас поліцейські сили доволі слабкі й не фахові, адже всі останні роки відбувалися деградація та розмивання кадрів професійних оперативників і слідчих. А Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси, що готувалися під наглядом чільного діяча Партії регіонів правника Андрія Портнова, виписані так, що ефективно боротися зі злочинністю практично неможливо. Складається враження, що, передчуваючи крах ПР та особисто Януковича, найрозумніші представники того режиму, до яких, безперечно, належав Андрій Портнов, зробили все можливе, щоб позбавити нову владу юридичних важелів покарання злочинів, скоєних попередниками. Портнову це блискуче вдалося. Юридична «спецоперація» наклалася на цілковитий брак політичної волі команди Петра Порошенка у справі справжньої боротьби зі злочинністю, насамперед «елітною».
Читайте також: В Іспанії заарештували 11 українців та росіян за підозрою у зв'язках із мафією
До того ж прокурорські й судові структури геть засмічені корупціонерами й тому майже недієздатні. А ще й недоторканність нардепів і суддів, що зводить нанівець реальну боротьбу з корупцією, залишаючи тільки суцільний політичний піар. Крім того, свою роль відіграє й брак будь-якого пієтету до законності з боку найвищого керівництва держави, коли йдеться про них любих (бізнес-діяльність першої особи, нехтування прямих вимог законодавства щодо оголошення воєнного стану тощо).
Слабкість держави, організаційна, ідеологічна та моральна, штовхає злочинний світ на рішучі й зухвалі дії, на спроби взяти під контроль усе, сподіваючись на брак опору з боку державних органів, а також на їхнє колаборанство. Чи можна розраховувати на перемогу в цій війні проти злочинності за нинішнього стану держави та безсилля її лідерів? Лише радикальне переформатування влади, усіх її механізмів відповідно до вимог воєнного часу зможе зарадити справі.
А значно агресивніша та небезпечніша, ніж її перший варіант в Україні, «Коза Ностра-2» цілком може найближчим часом сформуватися, якщо вже сьогодні не розпочати вжиття контрзаходів. Ось тільки хто візьме на себе цю відповідальність?