Не так давно доводилося робити відеосюжет для одного телеканалу про альтернативні школи та дитсадочки. Різні новітні системи західних та східних психологів і педагогів сходилися в одному: всі вони декларували свободу, демократичний підхід до навчального процесу та підкреслену увагу до індивідуальності дитини. А от на контакт навчальні заклади ішли абсолютно по-різному. Одні керівники одразу погоджувалися на приїзд знімальної групи, дозволяли фільмувати навчальний процес, охоче розповідали про себе і давали поспілкуватися з дітьми. Інші вимагали довідок про дозвіл на зйомку від різних інстанцій, змушували довго чекати під дверима, за якими радилися, кому з педагогів і про що можна розповісти на камеру. А одна школа-садок після довгих і складних перемовин таки не дала згоди на зйомку. Натомість, дозволила приїхати та взяти "перевірений" відеоматеріал річної давності, на який можна буде послатися.
Я приїхала забирати відео, і спершу аж сахнулася: у садочку все виглядало рівно так само, як у совкових дитячих закладах. Навіть запах той самий. "Ну гаразд, – думаю, – це все зовнішні прояви. Можливо, в ділі діток тут дійсно виховують по-новому". Перед кабінетом керівництва мене, звісно ж, попросили заждати, і чекання затягнулося, тож довелося розглядати виставку дитячих робіт, що розвернулася в коридорі. А по обидва боки експозиції висів кілометровий список правил – чого не можна робити на виставках. "Не можна сміятися, не можна говорити, не можна перебивати екскурсовода… Руки потрібно тримати опущеними і розслабленими вздовж тіла". Цей список нагадував жорстку карикатуру, криве дзеркало тих свобод і того підходу, який декларує ця досить таки популярна і достойна педагогічна система. Те саме, до речі, підтвердили відгуки на форумах школи-садочку, де наводилися приклади виховання у "кращих" совкових традиціях. І стало зрозуміло, чому тут так не хотіли бачити журналістів.
Демократія в Україні дуже нагадує "свободу" та "увагу до індивідуальності" того закладу. На папері та в ефірах державних телеканалів ми декларуємо громадські свободи, гарант із наполегливістю папуги торочить про незмінність політичного курсу на асоціацію з ЄС, у той час як реально заламують руки – в прямому і переносному значення, – та щосили затикають "роти", себто усі "неугодні" ЗМІ. Діти, в силу відсутності досвіду, не можуть знати, що їх, насправді, виховують недемократично. Натомість ростуть із травмами і комплексами на все життя. Так само, як і більшість наших громадян має вельми приблизне уявлення про європейські свободи та цінності, про те, "як мало би бути". Принаймні, мали донедавна, адже зараз рівень політичної і громадської грамотності навіть найзатятіших маргіналів мимоволі росте. І чи не означає масовий вихід людей на Євромайдан стадію суспільного дорослішання і прозріння? Хотілося би вірити.
"Ми дуже сподіваємося, що ви розкажете про нас правдиво!" – підкреслюючи кожне слово, сказала завуч школи-садочку, копіюючи відео на флешку та вручаючи барвистий, гарно виданий ювілейний буклет про демократичні засади цього унікального закладу. Який, до слова, виявився майже однолітком незалежної української державі. Проте я навіть не відкривала "подарунок", розпаливши ним комин. Адже все, що було потрібно, я уже побачила.