Скажімо, з 1991 року присуджуються міжнародні Антинобелівські або ж Шнобелівські премії (Ig Nobel Prize, гра слів – англійською ignoble означає «ганебний»). Це – пародія на уславлені Нобелівські премії, і вручають їх у жовтні, якраз тоді, коли називають справжніх Нобелевських лауреатів. Здебільшого йдеться про наукові праці, в яких міститься щось смішне або безглузде. Серед інших отримали нагороди дослідження, які науково довели: присутність людей сексуально збуджує страусів чи що блохи, які живуть на собаках, стрибають далі, ніж ті, що живуть на кішках…
А найгірші акторські роботи, сценарії, режисура, кіно пісні та фільм з 1980 року отримують антипремії «Золота малина» (Golden Raspberry). За традицією, відзначені «Золотою малиною» оголошуються за день до того, як будуть названі лауреати чи не найпрестижнішої у світі кіно премії «Оскар».
Є ще й так звана «Дарвінівська премія» («Darwin Awards»), зі зрозумілих причин віртуальна, оскільки щорічно присуджується особам, які померли найбільш безглуздою смертю зі своєї вини або таким само безглуздіти чином утратили здатність мати дітей, отже, не зможуть передавати свій ідіотизм у спадок. Офіційне мотивування присудження премії – «за виключення неповноцінних генів із генофонду людства». Втім, інколи робляться й винятки. Скажімо, премія була присуджена злодієві, котрий утикав від поліції і сховався, перелізши високий паркан, просто на території в’язниці.
Найрезонансніша антипремія в Україні – «Будяк року», якою Українська Гельсінська спілка з прав людини після Помаранчевої революції щороку 10 грудня увінчує осіб та організації, які найбрутальніше порушують права людини. Серед цьогорічних номінантів – Віктор Янукович і Дмитро Табачник, Окружний адміністративний суд Києва і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Генеральна прокуратура України і Кабінет міністрів України (всього 20 претендентів). Вибір великий…
Та все ж, видається, чинні на сьогодні премії, як світові, так і вітчизняні, не перекривають цілу низку сфер існування людської глупоти та підлості. А оскільки кожен говорить про те, що йому найбільше болить, то і я зверну читацьку увагу на перетин, так би мовити, всесвітньої дурості (чи чогось іще гіршого) з вітчизняними теренами та проблемами.
От, скажімо, приїздить до України уславлений заокеанський тележурналіст, який зробив собі ім’я на енергійних, жорстких інтерв’ю із знаними політиками, бізнесменами, діячами шоу-бізнесу. І що він робить? Не тільки записує розмову з персонажем, який здобув свою високу владну посаду в Україні, м’яко кажучи, не зовсім конституційним шляхом, але і є посміховиськом майже для всієї країни. І при цьому знаний тележурналіст не «роздягає» публічно цього політперсонажа, а навпаки, на всі заставки вихвалює його чесноти.
Чи, якщо трохи заглибитися в минуле, під час Помаранчевої революції одна дуже серйозна британська газета з номера в номер давала репортажі свого кореспондента з Києва, що, мовляв, революціонери виступають за вільний ринок, а цей ринок позбавить їх усіх набутих трудових прав. Тому треба було би триматися за кандидата «біло-блакитних», бо лише він не є прихильником монополістичного капіталізму, лише він спроможний захистити здобуті в радянський період права найманих працівників.
Я навів лише два приклади – охочі можуть їх примножити до двох десятків, а то й сотень. Звичайно, кожна нація має право на своїх дурнів та покидьків, як колись висловився один зовсім не дурний чоловік. Але, з іншого боку, кожна нація і кожна громадянська спільнота мають право належним чином оцінити чиїсь непрофесіоналізм чи продажність у тому, що зачіпає інтереси цієї нації та громади. Отож чи не варто було би застувати спеціальну премію (точніше, ясна річ, антипремію) за найбільш непрофесійне, неправдиве і нечесне висвітлення української дійсності (і минувшини, і сьогодення) у зарубіжних мас-медіа зарубіжними ж авторами? А для того, щоби присудження премії було й об’єктивним, й резонансним, запросити до її капітулу знаних у світі інтелектуалів та правозахисників – із тих, хто переймається українськими проблемами і не продає честь і сумління ані за шмат гнилої ковбаси, ані за віллу на Лазурному узбережжі…
Що ж стосується назви такої премії, то її не варто довго шукати – імені Волтера Дюранті, ясна річ. Імені того сумнозвісного американського журналіста, який наполегливо заперечував Голодомор у своїх статтях та вихваляв колективізацію, хоча у приватних розмовах визнавав можливість того, що «десять мільйонів людей померло безпосередньо чи опосередковано від нестачі їжі в Радянському Союзі впродовж останнього року».
Думаю, список претендентів на антипремію імені Дюранті (принаймні, спочатку) не буде коротшим, аніж число номінантів «Будяка року». Бо надто вже на Сході і на Заході завелося чимало охочих верзти всілякі нісенітниці про Україну та українців чи робити ґешефт на замовних матеріалах про «визначні чесноти» нинішніх керівників держави. Взагалі-то деякі з найбільш запеклих персонажів такого роду реально заслуговують на Дарвінівську премію, але будьмо гуманістами – і премії імені Дюранті з належним розголосом може вистачити, щоби підлікувати дурні голови і загребущі руки.