Нині в Україні для експорту зерна та й загалом аграрної продукції найбільш активно використовують три глибоководні порти Одеської області. Крім того, ми не відмовляємося від 15 залізничних переходів і постачання продукції на ринки збуту автомобільними шляхами, каже в розмові з Тижнем гендиректор Української аграрної конфедерації Павло Коваль.
За березень — квітень 2024-го Україна загалом експортувала близько 5 мільйонів тонн аграрної продукції. Водночас за попередніми оцінками Мінагрополітики загальне валове виробництво зернових та олійних культур 2024 року становитиме близько 74 мільйонів тонн. З них — 52,4 мільйона тонн зернових і 21,7 мільйона тонн олійних.
«Ворог цілиться по залізниці, енергетичних, господарських інфраструктурних об’єктах. Днями розбомбили елеватор у Полтаві, постраждали підприємства Одеської, Вінницької областей. Ми, звісно, очікуємо цих ризиків. Однак сподіваємося, що вони кардинально не змінять нашу стратегію. Тоді прогнози зі збору врожаю та експорту будуть виконані приблизно в тих самих об’ємах, які були із січня 2024-го й дотепер. Якщо за місяць ми експортуємо 5 мільйонів тонн, то за рік отримаємо близько 60 мільйонів тонн зернових культур і продуктів їхнього перероблення. Крім того, буде й інша аграрна продукція: молочна продукція, кондитерські вироби, насіння сільськогосподарських культур, олія, овочі, ягоди», — пояснює Павло Коваль.
Усі звикли, що Україна переважно продає масові біржові товари типу зерна. Однак останнім часом вітчизняні фермери активніше працюють з нішевими товарами, удосконалюють ланцюги створення продукції з доданою вартістю.
Нині увагу приділяють вирощуванню ріпаку, гірчиці, бобових культур, бавовни. Є запит на повернення до вирощування рису. Але поки залишаються питання до зрошення й використання земель, які були придатні для цього. Тепер вони, на жаль, частково окуповані.
«Щоправда, треба розуміти, що перенасичення посівних площ тими ж олійними культурами — не завжди добре. Але аграрії змушені йти на це через нинішні виклики. Тим паче в нашого фермера залишаються проблеми з фінансуванням. Державний аграрний реєстр уже перестав приймати заявки на отримання бюджетних субсидій у розмірі 8 тисяч гривень на гектар. Очевидно, що запит на підтримку аграріїв набагато більший, ніж нинішні можливості», — пояснює Коваль.
Водночас фермери оперативно реагують на теперішні виклики. Ситуація складається так, що в умовах війни легше експортувати перероблену продукцію, ніж організувати постачання мільйонів тонн сировини.
Читайте також: Вступ Польщі до ЄС та еволюція агропродовольчого сектору: деякі уроки для України
«Для логістики є різниця: зібрати 100 центнерів кукурудзи з гектара й далі її експортувати мільйонами тонн чи зібрати 35 центнерів ріпаку, переробити його на олію з виходом 40 % й експортувати 17–18 центнерів олії з гектара. У такому разі фермер навіть отримує більшу маржу. Тобто раніше в нас були добре налаштовані ринки, де потребували нашої кукурудзи, зокрема й у європейських країнах. Нині умови змінилися, і фермери реагують на них. Але це не означає, що ми відмовимося від ринків, з якими працювали 20 років.
До речі, ще один приклад оперативного реагування та переорієнтації бізнесу на економічно виправдані рішення: останні два роки в нас зростають посіви цукрових буряків. Є великий попит на цукор не тільки на традиційних ринках пострадянських країн. Цукру чекають на європейському, африканському, азійському ринках. Ще сім років тому ця галузь для нас була збитковою», — наголошує експерт.
Навіть за зменшеного прогнозу валового збору зернових Україні не загрожує продовольча криза. Крім того, фермери продовжують формувати вагомий потенціал для експорту.
«За останні два роки війни значна частка середнього бізнесу вибудувала автономні ланцюги експорту агропродукції автомобільними партіями. Але для цього треба бути принаймні середнім бізнесом, щоб сформувати обсяг експорту, цікавий для імпортера в Європі. Якщо маєш кілька тисяч гектарів землі й кілька автомобілів потрібного класу, то можеш без допомоги трейдерів справлятись із цими завданнями. Але треба розуміти, що малому й середньому аграрію без трейдера важко вийти на ринки збуту. Питання ціни — це інше питання. Тут є спекуляції переважно через тіньовий ринок, коли хтось із вагомих гравців ламає цінову політику й не дотримується законів», — каже Павло Коваль.
Отже, в Україні навіть під час війни є фермери, які намагаються постачати продукцію на ринки збуту напряму, без допомоги великих гравців. Одним із них є підприємства «ОСК» та «Урочище Журавське» на Черкащині. На шести тисячах гектарів землі фермерські господарства вирощують кукурудзу, сою, соняшник, ріпак, пшеницю. Мають виробництво борошна. Продають продукцію як в Україні, так і за кордоном під торговою маркою «Перший млин».
Читайте також: Юрій Лупенко: «Україна навіть зараз входить до десятки найбільших експортерів зернових»
«До повномасштабної війни експортували як сировину — зернові культури, так і перероблену продукцію — борошно. Партії борошна постачали на ринки Азії, Африки та Близького Сходу. У Європу борошно на експорт не йшло, адже діяли квоти, — розповідає Тижню Ігор Новицький, гендиректор ТОВ «ОСК», директор з економіки ТОВ «Урочище Журавське». — Після початку повномасштабного вторгнення, коли порти Одеси були заблоковані, а квоти скасували, свій експорт переорієнтували переважно на європейський ринок. Борошно постачали до Німеччини, Чехії, Польщі».
Ситуація ускладнилася після початку польських протестів та блокування кордонів. Якщо раніше машина робила одне постачання за один-два тижні, то тепер це займало місяць. Водночас витрати на перевезення товару зросли втричі.
«У Європі ми не попадаємо в ринкову ціну. Через це не можемо конкурувати навіть із турками. Вони — не європейські виробники, але вдало експортують своє борошно в країни ЄС.
Якщо говорити про фермерів західної України, то в Європу товари, зокрема зернові культури, їм вигідно відправляти залізницею — потягами. Це логістично краще, ніж експортувати через Одесу. З експортом фурами — ті самі проблеми, що й у фермерів центральної України. Щоправда, днями поляки розблокували кордони. Сподіваюсь, що незабаром ситуація з постачанням і вартістю перевезень почне покращуватися», — каже фермер.
Завдяки тому, що морський шлях через Одесу відкритий, нині аграрії можуть експортувати зерно, як це було до повномасштабної війни. Однак коли порт був закритим, торгували через Рені (пункт контролю через кордон України на кордоні з Молдовою. — Ред.). У такий спосіб зерно баржами відправляли в Румунію в порт Констанца. Звідти перевантажували на великі кораблі й уже морем звичними для України маршрутами зерно потрапляло на ринки країн Близького Сходу, Африки.
«Щодо борошна, то на внутрішньому ринку попит на нього безперспективний. Усі вітчизняні виробники стикнулися з тим, що в країні стало менше людей. А виробництво борошна залежить від так званого індексу споживання хліба однією людиною на день. Тобто внутрішній ринок споживання скоротився. Враховуючи те, що й експорт обмежений, виробництво, зрозуміло, також падатиме.
Та й зайти зі своєю продукцією нашим виробникам в українські мережі не так просто. Набагато простіше та прозоріше співпрацювати з торговими мережами в Європі. Наприклад, там ми продаємо борошна значно більше, ніж в Україні», — каже Ігор Новицький.
Пояснює, що нині зосереджений на пошуку нових ринків. Зокрема, фермерське господарство планує зайняти місце на преміальних ринках завдяки переходу на якісніші показники продукції. У посівах перевагу віддає олійним культурам. Натомість скоротило посівні площі під кукурудзою.
Водночас у світі почастішали розмови про ймовірне зростання цін на продовольство. Bloomberg пише, що у фермерів багато проблем: від затоплених полів у Західній Європі й висушеного ґрунту в Австралії та США до обмеження експортного постачання з України через війну. Експерти попереджають про зменшення на 6 %, як порівняти з попереднім роком, виробництва українського зерна, адже фермери поступово переводять площі з пшениці на більш прибуткові культури, як-от ріпак.