Викладацькі і наукові інтереси Натана включають китайську політику і міжнародну політику, порівняльне дослідження політичної діяльності та політичної культури, і прав людини. Він бере участь в довгострокових дослідженнях і пише про китайську зовнішню політику, досліджуючи джерела її політичної легітимності в Азії. Останнє дослідження, основане на даних з азіатського «Asian Barometer Survey», багатонаціонального спільного дослідницького проекту активного дослідження ситуації у вісімнадцяти країнах Азії.
– Професоре Натан, останнім часом ми стали свідками цілої низки змін у М'янмі, включаючи вибори невійськового уряду, звільнення Аун Сан Су Чжі, а також звільнення близько 6 тисяч ув'язнених, з яких близько 200 чи близько того, як кажуть, є політичними в'язнями. Що стало мотивацією для цих змін, як ви бачите їхнє продовження?
– На мій погляд, головною мотивацією для початку проведення змін було відчуття, що М'янма стала надмірно залежати від Китаю. Вплив Китаю зростав, і він у М'янмі (в економічному плані), користувався майже повною свободою дій. Другою мотивацією, можливо, була бідність у М'янмі, і сподівання на те, що, відкрившись для Заходу, країна може почати розвиватися і виходити із бідності. Тим не менше, ці фактори були присутніми протягом тривалого часу, тому я не знаю, що може пояснити вибір часу для проведення змін.
Очевидно, що відбулася ротація всередині режиму, і до влади прийшов новий президент. Можливо, що він протягом тривалого часу виношував ідеї реформ, але не мав влади для реалізації цих змін. Крім того, Бірма повинна була зайняти крісло голови АСЕАН (М’янма головуватиме у АСЕАН у 2014 році. Це рішення розглядається як важливий крок до припинення багаторічної дипломатичної її ізоляції – Ред.) і, можливо, таким чином її керівництво хотіло уникнути дипломатичних ускладнень і ймовірного тиску з боку других держав-учасників АСЕАН та інших країн за межами АСЕАН, які б поставили М’янму перед вибором – проведення реформ або відмова від її черги на головування в організації АСЕАН.
– Чи можна назвати зміни у М'янмі незворотними?
– Я думаю, що ще занадто рано, щоб можна було б сказати «так». Досі, схоже, все проходило здається гладко. Але ми не знаємо, наскільки сильною є підтримка президента Теїна Сеїна серед кіл вищого військового командування. Якщо хтось із впливових воєначальників виступить проти того, що він сьогодні робить, то вони цілком здатні зупинити його.
– Чи Бірма переміщається до демократії?
– Вона рухається у цьому напрямку. Тим не менш, їй ще належить пройти довгий шлях, перш ніж ми зможемо сказати, що основні вимоги демократії досягнуті.
– «Арабська весна» вплинула на події у Бірмі?
– Я не думаю, що про це можна говорити. Адже Бірма не є мусульманською країною, тому я не думаю, щоб її населення могло себе ідентифікувати багато в чому з «арабською весною». Крім того, «арабська весна» була народним повстанням. Збільшення бірманської відкритості суспільства йде згори вниз.
– Якою буде найбільш складна частина в переході Бірми?
– Мені здається, що існують дві величезні проблеми. Однією із них є величезні привілеї військових. Вони мають широкі економічні, соціальні та політичні спеціальні привілеї. Чи будуть вони готові відмовитися від них і взяти на себе більш обмежену роль професійних військових, котрі є лояльними до цивільних лідерів? По-друге, наявна проблема численних незадоволених меншин. І тому багато залежить від того, чи зможе центральний уряд досягти угоди з цими групами. Якщо він буде здатен це зробити, то це дозволить стабілізувати ситуацію, припинити повстання і інтегрувати національні меншини в демократичну систему, де їхні права будуть захищені.
– Інші країни, такі як Індія, Японія і Південно-Східні азіатські сусіди також є фактором дискусії щодо ситуації навколо М'янми, у той час, як М'янма, як заплановано, має прийняти головування у ASEAN на початку 2014 року. Як розвиваються ці відносини, і які головні події можуть сигналізувати про просування вперед?
– М'янма буде намагатися встановити відносини з багатьма іншими партнерами – очевидно, зі Сполученими Штатами, але також і з сусідньою Індією, яка має історичні відносини з М'янмою, з того часу, коли обидві країни входили до складу Британської Індії (Британська Індія – колоніальне державне утворення, в якому англійські колонізатори об'єднали велику кількість різних національних та релігійних груп –Ред.), і з Японією, яка має потенціал, щоб інвестувати капітали у М’янму. Багато біженців із М’янми сьогодні знаходяться у Таїланді і Бангладеш. Тому покращення умов життя у М’янмі створює потенціал для зменшення потоків біженців, і, можливо, створить умови, за яких деякі біженці вирішать повернутися додому, що б дозволило покращити відносини з цими сусідніми державами.
– М'янма стратегічно розташована між Індією і Китаєм. Чи не тому такий великий інтерес до неї в США?
– Просування М'янми у напрямку покращення відносин з іншими країнами, безумовно, зменшує її цінність як стратегічного активу для Китаю, і є стимулом для стратегічних інтересів США в Азії. Другою причиною інтересу Сполучених Штатів було питання прав людини. Порушення прав людини режимом у М'янмі викликало великий резонанс на Заході, і наявність Аун Сан Су Чжі, лауреата Нобелівської премії миру, збільшило цю увагу.
– Дехто вважає, що режим вдався до недавніх реформ, бо Китай отримав занадто великий тут вплив, і влада хоче бачити, Сполучені Штати і міжнародне співтовариство в якості противаги Китаєві. Яка ваша думка з цього питання?
– Я погоджуюсь із цим аналізом.
– Існують причини для оптимізму щодо майбутнього Бірми?
– Причиною для оптимізму є те, що процес реформ повинен принести великі вигоди і переваги для М’янми, особливо, коли мова йде про велику стратегічну незалежність і активізацію економічного розвитку. Ці переваги можуть допомогти стимулювати режим до продовження процесу реформ.
Довідка Тижня
Ендрю Дж. Натан – є головою адміністративного комітету Інституту дослідження прав людини і головою експертної ради організації Institutional Review Board (IRB) в Колумбійському університеті. Він займав посаду голови департаменту політичних наук у 2003-2006 роках, був головою Виконавчого комітету відділення гуманітарних і природничих наук у 2002-2003 роках, і директором Weatherhead East Asian Institute в 1991-1995 роках. За межами кампуса він є співголовою правління Human Rights in China та Національного фонду за демократію, членом Консультативного комітету Human Rights Watch, Asia, який він очолював в 1995-2000 роках. Журнал Foreign Affairs регулярно замовляє йому рецензії на книги, котрі присвячені проблемам Азії і Тихоокеанського регіону.
Остання книга Ендрю Дж. Натана – «Китай: пошук безпеки» (China’s Search for Security), у співавторстві з Ендрю Скобеллом (видавництво Колумбійського – Columbia University Press, 2012).