Від початку повномасштабної війни українська тема стала складовою внутрішньої політики багатьох впливових держав світу. Більшість з них активно допомагає Україні зброєю, надсилає гуманітарну допомогу, приймає в себе українських біженців. Та чи готові вони до імовірної поразки Росії? Останні заяви німецьких та американських політиків змушують в цьому сумніватися.
“Чи хотіли б Ви, щоб Україна перемогла?” – двічі спитали Дональда Трампа під час дебатів з Камалою Гарріс. “Я хочу, щоб війна закінчилася”, – ухилився він від відповіді. Навіть якщо кандидатка від демократів виявила значно більшу підтримку Україні, з цього зовсім не випливає, що Вашингтон має чітку політичну волю домогтись справжньої поразки Москви.
Колишній командувач сухопутними військами США у Європі, генерал у відставці Бен Ходжес в одному з інтерв’ю по завершенні засідання контактної групи в Раймштайні відверто зазначив: “Сполучені Штати, Велика Британія, Німеччина, – всі ми, хоч і багато що надали, колективно тягли час. Не було відчуття нагальності, потрібного для того, щоб Україна мала можливість фактично перемогти Росію та захистити себе… Я думаю, в цьому — наша провина. Я думаю, це відображення того, що адміністрація США, уряд Німеччини, уряд Великої Британії не взяли на себе зобов’язання насправді допомогти Україні виграти”.
Цими днями німецький канцлер Олаф Шольц заявив, що “настав час поговорити про завершення війни в Україні”. На його думку, наспіла “ще одна мирна конференція, де має взяти участь Росія”. Світова преса відгукнулась припущеннями про “нові мінські угоди,” що їх готує Олаф Шольц. І нехай більшість коментаторів вважають, що Шольц заговорив про переговори через внутрішні причини, а конкретно — провал його партії на виборах у Саксонії та в Тюрингії, – симптоматичним є те, що керівник впливової європейської держави не орієнтується на чітку перемогу над РФ. Теоретично, якби всі розвинені країни Заходу склались ресурсом та надали б, нарешті, Україні дозвіл бити по військових російських цілях на далекі відстані, ситуація на фронті могла б суттєво змінитися. Але це — в теорії. На практиці Київ отримує таку допомогу, яка більш-менш дозволяє чинити спротив. І по всьому.
Натомість тема імовірного збереження Кремлем захоплених територій наполегливо виринає то в італійській, то в німецькій, то у французькій пресі. Український президент Володимир Зеленський каже про новий мирний форум за участю агресора з залученням максимальної кількості держав-учасниць. “Ми працюємо над тим, щоб новий форум брав за основу всі 10 пунктів мирного плану президента Зеленського, – пояснили «Тижню» в українському зовнішньо-політичному відомстві. – Це був би найреалістичніший сценарій завершення війни. Росія розуміє лише мову сили”.
І ось тут виникають очевидні суперечності. Не тільки Шольц, але й інші лідери західного світу кажуть, нібито “бачать ознаки того, що Москва бажає переговорів”. Тоді питання: переговори на основі чого? “Формула Зеленського” передбачає в передумові відновлення територіальної цілісності України, виведення російських військ та повне припинення бойових дій. Нічого подібного РФ і близько не демонструє. Навпаки, обстріли енергетичних об’єктів України посилилися, з Ірану надходить нова зброя, а російська армія на Сході вигризає кілометр за кілометром… Такі “передумови” більше нагадують ситуацію перед укладенням Мінську-1 та Мінську-2.
Читайте також: Що таке Перемога
Як запевняє українська дипломатія, “мінський формат” для Києва був би категорично неприйнятним. “Мінські угоди дозволили росіянам піднакопичити сил, щоб здійснити повномасштабний напад”, – нагадав один з українських дипломатів у розмові з «Тижнем». Тоді коли міг би відбутись другий форум миру? Якоїсь орієнтовної дати поки що не називають.
Нам часто кажуть, ніби “кожна війна колись закінчується переговорами”, але чи дійсно це так? Перша світова закінчилась Паризькою мирною конференцією. Німців тоді скарали втратами територій та не чекали особливо їхньої згоди. Це не були “переговори”, переможці продиктували свої умови переможеному. Нюренберський процес також не став “переговорами” з нацистами. Нехай з позицій геополітики війна в Україні залишається локальною — криза стратегій в наших західних партнерів очевидна.
Новому очільнику МЗС Андрію Сибізі, схоже, буде не просто переконати союзників, що світ ніколи знов не стане таким, яким він був до лютого 2022 року. Що “мінська” риторика безнадійно застаріла. Що час ставить перед світом нові виклики. Що перемога України та поразка Росії була б вигідна не лише Києву, але й цілому світу. Якщо демократія не зуміє захистити себе та свої принципи, тоталітарний світ цим скористається миттєво. І настане інша реальність, близька до світу Орвела.