Автентичність записів, оприлюднених прокуратурою, була фактично підтверджена. Російські журналісти попросили людей, чиї голоси фігурували на аудіо, прокоментувати звинувачення України. І якщо Ґлазьєв відмовився давати коментарі, назвавши їх «маячнею нацистів», то Затулін визнав, що голос у записах належить йому. У своєму коментарі він заявив, що робили їх спецслужби США й передали Україні на знак вдячності за компромат на голову виборчого штабу республіканця Дональда Трампа Пола Манафорта.
Така версія загалом видається сумнівною, однак нас у цьому випадку цікавить головне: сам факт наявності записів Затулін визнає. Також він не заперечує, що справді перебував у Криму з 26 лютого 2014 року й разом із Ґлазьєвим та Олексієм Чалим, одним із лідерів кримських сепаратистів, організував громадський фонд «Ми всі «Беркут», який їм допомагав.
Читайте також: Про що пишуть ЗМІ сепаратистів
Тож розберемо найцікавіші моменти викладеного аудіо. Тривалий час в Україні точилися суперечки про те, чи справді керівництво Росії мало плани щодо «великої Новоросії» в 2014-му, чи тільки блефувало та створювало таке враження. Якщо агресивні наміри Москви щодо Криму та Донбасу сьогодні вже не підлягають жодним сумнівам, то з рештою регіонів Південного Сходу все було незрозуміло. Заворушення в Одесі та Харкові могли бути результатом як самодіяльності місцевих проросійських організацій, так і прямого російського втручання.
Тож тепер зрозуміло, що Росія справді активно провокувала заворушення в Україні у перших числах березня 2014-го, але той бліцкриг не вдався. Радник Путіна та його люди намагалися підпалити Південний Схід і змусити обласні ради в різних регіонах визнати нову владу в Києві нелегітимною. Таке повстання мало призвести до появи багатьох «народних республік» у різних обласних центрах. Але місцеві мешканці у більшості своїй відмовилися брати участь у реалізації такого плану.
Ключова фраза Ґлазьєва, яка є в записах ГПУ, пояснює нам практично все про події весни 2014 року і стратегії росіян в Україні.
«Ми ж не можемо силою все це робити. Ми використовуємо силу тільки для підтримки народу, не більше того. А якщо народу немає, то як там може бути підтримка?» — казав він у розмові з невідомою людиною, голос якої не вдалося ідентифікувати.
Тож з’ясовується, що Росія не могла і не може зараз просто так взяти і ввести війська. Для того щоб діяти в Україні, їй потрібне прикриття. Всупереч побоюванням, що «Путін попре на Київ», відкрито нападати РФ не збиралася. Її війська могли з’явитися тільки там, де їм було на кого спертися. Тільки там, де ґрунт для цього змогла б підготувати п’ята колона з українських громадян та місцевих активістів.
У кінцевому підсумку так і сталося. Переконавшись у тому, що «народу немає», Росія не пішла до Харкова, не пішла до Одеси, не кажучи вже про інші міста на зразок Запоріжжя, де проросійські сили виявилися вкрай інертними та слабкими. Російські військові, диверсанти та бойовики з’явилися тільки в тих районах, де про підтримку добре попросили. Цей факт дуже важливий для розуміння ролі російських агентів впливу в організації кровопролиття.
В Україні досі точаться суперечки про те, чи винні прості жителі Донбасу в тому, що з ними сталося, чи їхня поведінка навесні 2014 року не мала ніякого значення і Росія ввела б війська туди в будь-якому разі. Тепер ми дізнаємося, що поведінка місцевого населення справді відіграла вирішальну роль. У тих містах, де проросійські сили виявилися слабкими й були придушені місцевими патріотично налаштованими мешканцями, російські «добровольці» не з’явилися. Вони прийшли тільки туди, де можна було розраховувати на велику залученість місцевого населення у воєнні дії. Про це, зокрема, в одному зі своїх інтерв’ю зізнавався Іґорь Стрєлков, коли пояснював, чому обрав саме Слов’янськ.
Читайте також: Сірий кардинал окупованого Донбасу
Путін діяв не як божевільний, як багато кому здавалося, а, навпаки, з дуже тверезим розрахунком. Його завданням було зробити все так, ніби Росія та її громадяни тільки виконують волю місцевого населення України та захищають його від «фашистів». І багато хто справді повірив у цю ілюзію.
Спочатку тисячі людей у Донецьку та Луганську вийшли на вулиці й за порадою російських провокаторів самі попросили, щоб Путін увів війська. Після цього на виручку до них дійсно прийшли «добровольці» з Російської Федерації, які влаштували криваву баню.
У Росії в Україні нічого не вийшло б без п’ятої колони, без своїх агентів впливу та потрібного відсотка лояльних громадян. «Ввічливі люди» та диверсанти Стрєлкова ніколи не з’явилися б там, де місцеве населення чинило б їм опір. Українцям слід пам’ятати про це й робити відповідні висновки. Бо чим вільніше у вашому місті почуваються політики, які симпатизують Росії, тим більша ймовірність того, що у ваш будинок одного разу прилетить снаряд, а ваша машина буде вилучена місцевими «антифашистами».
Цікаво й ще одне. Найщиріші прихильники «слов’янського братства», найідейніші захисники російської мови, найпринциповіші антифашисти насправді робили все через гроші. Без них «русская весна» чомусь не настає, а російськомовне населення не бажає захищатися від фашизму. Фінансові питання в перемовинах Ґлазьєва та Затуліна спливають регулярно. З фінансовими претензіями телефонують Ґлазьєву «активісти» з Харкова та Одеси.
«Ми профінансували Харків, профінансували Одесу. Значить, є там заявки з інших регіонів, але я поки що все пригальмував, бо ще фінансове питання не вирішив, а врешті-решт я залишаюся один на один із цими зобов’язаннями. Зараз уже козакам виплатив гроші, які їм десятеро людей обіцяли, але ніхто ніх..я не дав, ну й так далі. Загалом питання фінансове починає вже докучати», — скаржиться Затулін.
Також цікавий його відгук про харківський «Оплот»: «Я їх частково задовольнив. Але в них набагато більші апетити, і вони постійно розбурхують цими питаннями».
Читайте також: Вибори на Донбасі. поділити на нуль
Судячи з усього, весна 2014 року поправила матеріальне становище багатьох борців із хунтою. Чого не скажеш про тих, хто повівся на весь цей щедро оплачений спектакль. Тисячі тих довірливих громадян уже лежать у могилах, поклавши життя за чужі фінансові інтереси.
Тож виявилося, що без російських вливань та безпосередньої участі росіян сепаратизм в Україні нічого не вартий. Усі проросійські рухи в Україні — абсолютний фейк, а їхні лідери — нулі без паличок. Цей очевидний висновок випливає навіть із тих уривчастих діалогів, які увійшли в нарізку ГПУ. Безпорадні невдахи, які дістали шанс проявити себе в умовах смути та вакууму влади, тільки те й робили, що без кінця смикали Затуліна та Ґлазьєва й вимагали від них гроші, вказівки та гарантії. Не дивно, що ще в 2014 році Росія фактично закрила «проект Новоросія», переконавшись у його безперспективності. Ніякої самостійної діяльності без допомоги ззовні ці люди вести не змогли й передбачувано в підсумку були кинуті своїми кураторами.
Особливо тішить обурений монолог Ґлазьєва щодо Запоріжжя. «Півтори тисячі» місцевих проросійських активістів у підсумку виявилися жалюгідною жменькою маргіналів, яких прихильники України, розгнівані новинами з Криму та Донбасу, просто закидали яйцями і борошном та прогнали геть. Це врятувало місто від сумної долі Донецька та Луганська й урятувало життя тисячам запорожців, які сьогодні насолоджуються своїм мирним містом.
«Плівки ГПУ» дають можливість знову подумки повернутися в той страшний передвоєнний березень і зрозуміти, на краю якої прірви стояла тоді Україна. За крок від якої катастрофи ми були.
На щастя, від тотального хаосу й масштабного кровопролиття Україна тоді врятувалася. Місцями її врятували активні громадяни. Місцями війну задушили в зародку місцеві еліти. Не пощастило тільки Донбасу, який із радісним улюлюканням топтав українські прапори й топив у крові мітинги тих, хто намагався утримати його від суїцидального стрибка. У цьому він справді домігся значних успіхів. І 12 квітня 2014 року туди прийшла смерть, перед тим переконавшись, що її справді кликали.
Діалоги Затуліна і Ґлазьєва ще будуть надруковані в українських підручниках історії. Щоб кожен школяр знав, як холоднокровно й цілеспрямовано влада «братньої Росії» підводила Україну до війни та готувала кровопролиття. Як спокійно недорікуватий радник Путіна роздавав по телефону вказівки, які мали спричинити тисячі смертей тих самих «російськомовних українців», яких Росія нібито намагається захищати.