Цією другою якістю є їхня надзвичайна зрозумілість для народів, представники яких зазнали політичного тиску, цензури та національного приниження. Звідси випливає розуміння метафор та невисловленої позиції, гри з цензурою та, в першу чергу, іронії над собою, гумору та гіпербол. Найкраще ж чеські фільми розуміють наші слов’янські сусіди, котрі можуть оцінити специфічну комбінацію смутку та радості, сміху та сліз, сплетіння сакрального та світського, балансування між універсальними темами та приватними стосунками.
Єдиний шанс для молодого національного кінематографу досягти успіхів у місцевого та закордонного глядача – це бути оригінальним та триматися власних коренів.
Початки кінематографу та народна поетика
Чеський кінематограф має давню традицію, що сягає кінця ХІХ ст., коли в Празі свої короткометражні фільми представив архітектор Ян Кршіженецкий. За наступні десятиріччя до міжнародної скарбниці увійшло лише кілька стрічок, що за якістю досягали світового рівня. Вони відтворювати красу чеських та словацьких пейзажів, чи навіть відлюдькуватість Закарпатської України, яка після Першої світової війни була у складі Чехословаччини. Зокрема, студія «Катедрала» зняла старопразькі повісті та легенди, фільми Ґустава Махатого провокували художньою досконалістю, еротичним зарядом та виразними сексуальними сценами, а такі роботи як «Ріка» (Řeka) або «Тонка Шибениця» (Tonka Šibenice) розкривали тематику соціальної нерівності в типовому чеському середовищі.
Проте кінематографія міжвоєнного періоду була орієнтована в першу чергу на розважальність, і тут чеське кіно досягло надзвичайного рівня: видатним коміком був Власта Буріан, якому асистували, наприклад, Гуґо Гаас і дует Їржі Восковця та Яна Веріха. Легендарною красою уславилися такі акторки як Адіна Мандова, Гана Вітова та Ліда Баарова. Останню, до слова, світова слава завела в обійми впливового діяча Третього Рейху Йозефа Ґеббельса.
Період, коли чеські землі належали до німецького протекторату Богемії та Моравії, лише підсилив у кінематографі акценти на типових національних мотивах та прийомах, оскільки через тотальну цензуру не могли виникнути ані якась сильна течія, ні визначні роботи.
Читайте також: «Мы простимся на мосту»
Від комуністичної цензури до кінематографічного дива
Одразу після Другої світової війни весь комплекс чеського кінематографу, що включав виробництво фільмів, їхню дистрибуцію, імпорт та експорт, був націоналізований з метою підвищення його художньої якості та суспільної користі. Дійсно, на певний час це принесло фінансову стабілізацію кінематографу та посилило його роль. Та незабаром, після комуністичного перевороту 1948 р., націоналізація стала причиною запровадження певної цензури та ідеологічної диктатури. І хоча в наступні десятиріччя кінематограф підкорився вимогам соціалістичного режиму, були й винятки: зокрема, мультиплікація, що досягла рівня глобальної популярності, а такі імена як Їржі Трнка, Карел Земан та Герміна Тирлова були відомі відвідувачам кінофестивалів по всьому світу.
Небувалого рівня досяг жанр казки, де чеський гумор вдало відтіняв мальовничість фортець, замків, ставків та лісів.
Навіть протягом суворих 50-х років чеський кінематограф протистояв політичним переслідуванням та за допомогою комедійної гіперболи чи метафоричного підходу почав порушувати усталені схеми офіційної культурної політики.
Читайте також: Жоель Шапрон: «Кіно — це чудове знаряддя для просування іміджу країни»
Після 1956 р. чехословацькі кінематографісти дедалі частіше знаходили джерело натхнення за кордоном, проте їхню сатиричну критику соціальних відносин намагалися приборкати. Саме тоді вперше заговорили про спільний рух нового покоління, а щодо таких режисерів як Ян Кадар та Елмар Клос, Ладіслав Гелґе чи Войтєх Ясний почали вживати словосполучення «Нова хвиля». Діяльність групи прогресивних кінематографістів одразу, ще наприкінці 50-х, почали замовчувати. Однак зупинити нові імпульси, підсилені наймолодшими митцями- випускниками празької школи кінематографії FAMU, було вже неможливо.
Наступні, 60-ті роки, принесли справжній феномен, що невпинно дужчав – це розмаїтий, приголомшливий кінематографічний та ідейно авангардний рух «Нової хвилі» чехословацького кіно. Тут траплялися як гіперреалістичний погляд на смішну, незграбну, але й чарівну буденність (Пассер, Форман, Папоушек), так і метафоричне вираження абсурдності людського буття, відірваного від суспільства (Хитілова, Нємец, Юрачек, Шорм). Про чехословацький кінематограф заговорили не лише в Європі, але й в усіх основних культурних центрах, а збіг процесу демократизації з візуальними відкриттями зробив із «Нової хвилі» одну з перлин світового мистецтва цієї доби. Піком визнання чехословацького кіно стали дві поспіль премії «Оскар»: за фільми «Крамниця на центральній вулиці» (Obchod na korze) Кадара і Клоса та «Потяги особливого призначення» (Ostře sledované vlaky) Їржі Мензеля.
В обох випадках йдеться про вмілу художню обробку літературного матеріалу періоду Другої світової війни. І цього разу головним інструментом стає значна відстороненість погляду та поєднання елементів трагедії й комедії. До поетики «Нової хвилі» долучилися й кінематографісти старшого покоління. Найяскравішим прикладом стала екранізація поетичного твору Франтішека Грубіна «Романс для кларнета» (Romance pro křídlovku). Його зняв старійшина національного кінематографу, викладач FAMU Отакар Вавра. Ця чарівна стрічка підкреслює причетність до поетичної традиції, обумовленої ландшафтом із блискотливими ріками, що можуть символізувати плин часу та людське дозрівання.
Феноменальний успіх чехословацького кінематографу закінчився в 1968 р., коли країну окупували війська Варшавського договору з метою зупинити політичне послаблення та підсилити міць консервативного крила комуністичної партії. Відновлена цензура унеможливила продовження розвитку кіно та відправила шерег митців у вигнання. На щастя, успішна кар’єра у декого з них продовжувалася і там: крім Войтєха Ясного та Івана Пассера, своє місце знайшов і Мілош Форман, чиї фільми «Амадей» та «Пролітаючи над гніздом зозулі» стали вершинами американського кінематографу й отримали премію «Оскар». Тут ми знову зустрічаємо типове поєднання глибокого тематизму з елементами самоіронії та сарказму.
На шляху до нових трендів
Справжнє звільнення та нові можливості для творення фільмів з’явилися в Чехословаччині лише після Оксамитової революції 1989 р. Зміна політичних відносин позначилася і розпадом державного кінематографічного підприємства, котре гарантувало митцям фінансування.
Читайте також: Післяобрази і архітектони
Головною ознакою післяреволюційної культури стала комерціалізація фільмів та часткове потурання смакам плебсу.
До світлих винятків належать новоспечені випускники FAMU, з іменами яких за кордоном почали асоціювати термін «оксамитне покоління» (velvet generation). Ян Гржебейк, Петр Вацлав, Богдан Слама, Петр Зеленка, Давід Онржічек та Владімір Міхалек до сьогодні належать до найуспішніших творців чеського кінематографу. Оскароносний фільм «Коля» (Kolja) ще більше підкреслив талант Яна Св’єрака, незгасну зірку критиків та глядачів, який має великі шанси і на подальші успіхи світового рівня. Cаме співпраця Яна Св’єрака з його батьком Зденьком перетворює їхні дотепні й сентиментальні комедії на справжню есенцію специфічного чеського гумору та ледь іронічного ставлення до світу.
За останні роки до когорти кіномитців, які багато в чому модернізували виражальні засоби чеського кінематографу та застосували в своїх стрічках чи то англійський гумор (Зеленка, Ондржічек), чи здатність до гострої оцінки соціальних проблем (Вацлав, Слама), додалися нові виразні творчі особистості: Аліце Нелліс зі своєю емпатичною схильністю до героїв в кризових життєвих ситуаціях («Таємниці» – Tajnosti), Марек Найбрт та його формальна вишуканість («Протектор» – Protektor), що оригінально зображає події, пов’язані із замахом на Рейнгарда Гейдріха), або Ян Прушіновський, що майстерно комбінує глибоку соціальну драму з комедією з форманівським настроєм («Кобри і вужі» – Kobry a užovky).
Втім, достатньо поглянути на стрічки, які мали успіх на престижному конкурсі «Чеський лев», щоб зрозуміти, що чеський кінематограф постійно нарощує свої творчі сили, не втрачаючи найголовнішого – оригінальності та самобутності, насиченого гумором іронічного погляду на власне місце в історії та у світі. Не так давно в Чеській Республіці ухвалили законодавчі акти, спрямовані на підтримку кінематографу, і тут можливість висловитись отримує наймолодше покоління сценаристів та продюсерів, які часто мають багатий закордонний досвід та здібність поєднати авторський погляд з привабливою для глядача жанровою творчістю. Якщо я можу на закінчення дозволити собі певне передбачення, то воно буде таке: про чеське кіно в наступних десятиріччях ми ще почуємо на європейських кінофестивалях, де воно отримає не одну премію. Воно не копіюватиме світові взірці, а розвиватиме те, що є найціннішим для чеського кінематографу: іронічний погляд та, можливо, споглядання краси чеських ландшафтів, перенесені на екрани кінотеатрів. Не залишається нічого іншого, ніж сподіватися та наперед тішитися.