Адже створення на уламках диктатури Каддафі правової держави, в якій виконавчі, законодавчі, правові і судові інститути, засновані на культурних особливостях лівійського народу, стануть ефективним механізмом захисту політичної і економічної діяльності лівійців, є завданням не на один день.
Нині Лівія входить у перехідний період, який триватиме близько дев'яти місяців. За перший місяць має бути сформований перехідний уряд. За інші вісім місяців має бути проведена підготовка до парламентських і президентських виборів.
Цей новий етап, який чекає на лівійців, покаже, чи будуть вони спроможними, запустивши повноцінний політичний процес, створити такі умови, за яких політичні партії конкуруватимуть одна з одною, але жодна із них не зазіхатиме на узурпацію влади. провести швидке соціально-економічне реформування Лівії і перетворити свою країну на безпечне місце для всіх її громадян.
Ключем до реального переходу до мирного життя має стати встановлення державного контролю за використанням зброї й унеможливлення у подальшому її використання для вирішення конфліктів. Тому одним із перших завдань перехідного періоду є роззброєння цивільних осіб. Оскільки наявність зброї у руках колишніх повстанців спроможна не лише вносити елементи дестабілізації в повсякденне життя лівійського народу, а й затягнути на тривалий час перехідну фазу постдиктаторського періоду.
Хоча б було помилкою вважати, що так просто, через 42 роки після диктатури Муаммара Каддафі, вдасться провести повністю демократичні вибори. Адже їхні складові нараховують куди більше факторів, аніж просто голосування.
Крім того, чи вдасться за такий короткий проміжок часу сформувати ефективні державні інституції та забезпечити діяльність вільної преси, без наявності якої просування Лівії до громадянського суспільства є просто неможливим.
Також успішне проходження Лівією перехідного періоду неможливе без національного примирення і формування механізмів, котрі б перешкоджали можливості узурпації влади новим Муаммаром Каддафі чи Саддамом Хусейном.
Як тільки в Лівії пройде перша ейфорія від перемоги над режимом Муаммара Каддафі, тоді почнуть згасати емоції і можна буде прослідкувати зв’язки між ідеологією і реальністю, між ідеологією та національними інтересами лівійців. Відокремлюючи істину від нашарувань ненависті до диктатора і намагаючись піти по шляху примирення і порозуміння. При цьому враховуючи національні та ісламські фактори.
Наступна фаза розвитку подій на лівійських теренах, після повалення режиму Каддафі, затьмарюється широкомасштабним руйнуванням об'єктів та інфраструктури в різних містах і регіонах Лівії, небезпекою ймовірності хаосу на тлі побоювань виникнення конфліктів в суспільстві, де й досі панують традиції племінної і кланової приналежності.
І все це за умов відсутності законодавства (хоча вимушеного і тимчасового), за присутності тисяч озброєних молодих бойовиків, наявності груп партизанських формувань, котрим буде дуже непросто вийти зі стану перманентної війни, в якому вони перебували останні місяці. При цьому не варто відкидати того, що деякі із цих бойовиків можуть представляти формування «Аль-Каїди» в Лівії.
Консенсус політичної системи можливий лише на основі нової конституції і має надавати пріоритети гарантуванню безпеки кордонів, нафтових родовищ і державних установ. А новий уряд, після його формування, мав би якнайшвидше працювати над створенням національної армії і вирішенням питання найскорішого розпуску всіх тимчасових військових формувань та вилученням зброї у населення. Тим більше, не можна допускати існування груп чи озброєних бойовиків, котрі б належали до тієї чи іншої партії.
Сьогодні Лівія потребує змін за всіма напрямками. І як вважає голова виконкому Національної перехідної ради Лівії доктор Махмуд Джібріль (який по суті виконує обов’язки прем'єр-міністра), завдання реконструкції Лівії – це нелегке, але здійсненне завдання. На його думку, найбільша і найголовніша проблема, котра виникає на початку – це наново вибудовувати людський потенціал Лівії, із тих особистостей, хто був сформований тут за більше, аніж чотири десятиліття.
Махмуд Джібріль наголошує на важливості національної єдності на цій стадії розвитку країни, адже наявність великої кількості зброї у населення викликає тривогу, і за цих умов армії чи поліції буде непросто відновлювати стабільність і порядок у Лівії.
Існує детальна програма реконструкції Лівії, яка обчислюється сумою у $ 480 млрд, підкреслив Махмуд Джібріль. Тобто по $ 24 млрд на рік для реконструкції у всіх сферах і галузях. А також зміни ментальності лівійців, які постраждали в останні десятиліття від несправедливості і гноблення, переслідування і ізоляції.
За обставин, котрі склалися, Махмуд Джібріль вимушений маневрувати і приймати рішення, з якими за стабільних обставин, він би вважав за краще не поспішати. Адже проголошення того, що ісламські закони є основою для влади в Лівії, якщо вони будуть прописані у новій конституції країни, зможуть дуже сильно ускладнити життя реформаторів.
Якщо лівійцям не вдасться уникнути хаосу під час перехідного періоду або конфлікту за владу, то Лівія втрачатиме шанси реальних змін і державного будівництва, які є гарантом майбутнього стабільного і добротного життя для її громадян.
Це великі виклики і великі політичні ставки не лише для лівійських лідерів, а й для всього лівійського народу. І фактор часу є дуже відповідальним і важливим мірилом. Адже затримка у досягненні мінімального рівня розуміння можливостей, які відкриваються і механізмів для їхньої реалізації, розширюватиме коло хаосу і відсутності стабілізації державних інституцій. За подібних обставин Заходу буде непросто допомогти Лівії у її трансформації.
Після перемоги лівійської революції ця країна стає еталонним зразком для інших арабських держав, які перебувають на шляху до змін. І їхні народи зможуть у подальшому уникати прорахунків і ризиків, котрі наявні нині у Лівії.
Тим більше, що необхідно зводити державний фундамент майже заново. Оскільки в арабських диктаторів і репресивних режимів не було держави як такої. На її місці існувала насильницька владна машина. І це дуже небезпечно, бо після повалення диктатури Муаммара Каддафі існують великі ризики того, що місцеві влади не захочуть у повній мірі делегувати повноваження центральній владі у Тріполі. А це заганяє постреволюційну владу у пастку неможливості контролювати всю країну, і, відповідно, будь-які реформи гаситимуться на місцях.
Якщо вітер свободи надуватиме вітрила корабля державного будівництва, то надійними щоглами цих вітрил може стати нафтове багатство Лівії. А в силу того, що Лівія є країною, де молодь становить більшість населення і саме вона страждала від безробіття і заблокованого майбутнього, то нова фаза лівійського перехідного періоду має значне підґрунтя для реалізації мрій і великих надій лівійського народу.
Лівійська криза управління становить найбільшу проблему і на даний час потребує всеосяжної політичної реформи, шляхом створення нової системи управління. Яка б не тільки була ефективною, а й залучила до процесу державотворення всі політичні сторони.
Створення ефективних державних інститутів є головним у списку пріоритетів на сучасному етапі, тому необхідно якнайшвидше вивести Лівію поза межі політичного та інституційного вакууму, в якому ця країна опинилася після самодержавного правління колишнього диктатора Муаммара Каддафі.